top of page

Заборонена і поранена Херсонщина фотографа Івана Антипенка

Стовпи диму здіймаються з лівобережжя Дніпра після відпрацювання Сил оборони України по цілях противника на фоні маків, що проросли на полі з незібраними соняшниками. Херсонщина. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Іван Антипенко —  український журналіст, фотограф та відеограф, який здебільшого висвітлює російсько-українську війну на Півдні України. 24 лютого 2022 року росіяни прийшли в його дім, у рідне місто Херсон. 13 листопада він повернувся додому, проте під обстрілами та у воді продовжує свою роботу. Про улюблені зруйновані місця в Херсоні, про окупацію та звільнення, про підтоплення і обстріли, про заборону й дозволи на зйомки — говоримо з Іваном Антипенком. 


Журналіст-фрілансер з Херсона 


Я знімаю фото і відео, також пишу. Проте останнім часом здебільшого саме фотографія приносить мені найбільше задоволення, якщо можна так сказати, тому що тематика роботи сумна насправді. У фотографії я намагаюся шукати натхнення і хоча б якийсь позитив. Якщо ми говоримо про фото я працюю з «Радіо Свобода», а також Reuters. Готую тексти, фото і відео для медіа «Ґрунт», іноді для hromadske чи «BBC Україна», співпрацюю з регіональним виданням «МОСТ». Зараз я журналіст-фрілансер. Я народився в Херсоні, виріс в Херсонській області, не в самому місті. Але після закінчення школи я вступив до Херсонського державного університету, і з того часу живу в Херсоні. Я почав працювати у журналістиці десь із 2011 року. З 2019 року встиг попрацювати в національному проєкті з медіаграмотності. Проте під час вторгнення Росії я таки повернувся в медіа, на фріланс. Я не пошкодував жодного разу, що обрав журналістику і такий шлях.


24 лютого 2022 у Херсоні


Перші години мені всі телефонували, і я всім теж. Ми розуміли, що все почалося і дуже швидко розвивається. Значна частина області була окупована у перші години. Проте у той момент я не вірив, що буде настільки великий масштаб війни. Я думав, що, скоріш за все, буде якесь загострення на Донбасі і, можливо, росіяни захочуть вийти на кордони Донецької, Луганської областей. Але я ніяк не міг подумати, що майже вся Херсонщина буде так швидко окупована. 


Мешканці Херсона йдуть повз будівлю Херсонської академії неперервної освіти, зруйнованої російськими ударними БПЛА. Березень 2024 року. Фото Івана Антипенка


У перший день ми з колегами побачили, як швидко росіяни просуваються до Каховки. Знайомі з правоохоронних органів сказали, що ситуація дуже несприятлива і цілком можливо, що вже 24 лютого російські війська будуть у Херсоні. Нам порекомендували виїхати з міста. Я до останнього думав, що залишатимусь в Херсоні й буду працювати з камерою. Чесно кажучи, я дуже картав себе за рішення не перебувати в окупації. Тому що наші люди, як ви пригадуєте, проявили неймовірний героїзм, безстрашність та спротив, виходячи на мітинги, на ці великі майдани. Ледь не щодня. Мені було дуже прикро, що я був не там і не був з ними, не фіксував це. Потім мого друга журналіста Олега Батуріна з Каховки росіяни тримали в полоні та застосовували до нього фізичну силу. 


Портрет бійця херсонської територіальної оборони, який загинув 1 березня 2022 р. у Бузковому парку під час бою з російськими військовими. За підтвердженими даними, того дня тут загинули щонайменше 13 українських оборонців. Квітень 2024 року. Фото Івана Антипенка


Все через те, що він продовжував журналістську роботу, він писав про те, що відбувається в окупації. Затим, ми всі дізналися, що на Київщині росіяни вбили медійників. Я зрозумів, що російські війська не дивляться на якісь позначки «ПРЕСА», вони порушують всі правила та звичаї війни. Тоді я робив те, що міг робити: почав співпрацювати з різними медіа та писати про те, що відбувається у Херсоні, отримуючи інформацію від людей, які залишились в окупації. З травня я отримав акредитацію та почав працювати в Миколаєві. Я дуже хотів висвітлювати події саме на півдні. Хотів додому. 


Мешканці села Музиківка збирають сіно в тюках. Херсонська область. Серпень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Звільнення Херсона 


 У вересні-жовтні 2022-го ми почали їздити у перші звільнені села, тоді ще тривав наш контрнаступ. Ми одними з перших заїжджали у села, що понад Дніпром: Золота Балка, Михайлівка, Біляївка, Хрещенівка. Якраз перед звільненням Херсона ми здали всі тексти та матеріали. І тут розумію, що наші Сили оборони вже дотискають росіян на лівий берег Дніпра. І десь 9-10 листопада я вже чітко розумів, що завтра-післязавтра вже буде щось таке. Я чітко пам’ятаю 11 листопада — звільнення Музиківки, Чорнобаївки, Херсона. Ці перші кадри! У мене усмішка цілий день не сходила з обличчя. Це було щастя неймовірне. Щастя та сльози. Але найбільша ейфорія була, коли я заїхав у Херсон. 


На фото Іван Антипенко по поверненню до Херсона. 13 листопада 2022 року. Фото Сергія Нікітенка


Ми не отримували ніякого спеціального дозволу, ми заїхали як волонтери. Правдами-неправдами через Чорнобаївку, через аеропорт. Але ми насправді везли гуманітарну допомогу від фонду Сергія Притули. Завдяки цьому і завдяки знайомим військовим, які там були, ми змогли проїхати блок-пости, побачити легендарний аеропорт у Чорнобаївці та знищену там російську техніку. У місті ми побачили неймовірну картину: на вулицях люди з українськими прапорами, хлопці здирають російські білборди, на Площі Свободи — свято. Я зустрічаю знайомих і друзів, але ні мобільного зв'язку, ні інтернету не було абсолютно. Люди бігають зі старлінками й генераторами. Опалення у місті теж нема. Було дуже зимно. Ось в такому режимі я ночував першу ніч у друга, а в другу — вже у своєму домі. 


Херсон у перші дні після звільнення від російської окупації. Листопад 2022 року. Фото Івана Антипенка


Повернення втраченого дому 


Я зустрівся з другом, який весь час був в окупації. Ми разом зайшли в мій дім, де нема світла, води й опалення. Я привіз пепсі-колу і пляшку Каховського коньяку, а також снікерс. Це була наша скромна трапеза. І це було дуже щемко, тому що я повернувся додому.


Антонівський міст, зруйнований російськими військовими під час відступу в Херсоні напочатку листопада 2022 року. Фото Івана Антипенка


Моя квартира. Моє ліжко, яке я застелив 24 числа зранку і поїхав. І там все як було, так і залишилось.  Це, мабуть, одне з найяскравіших вражень в моєму житті  повернення додому. І з самого початку, коли я висвітлював тему повномасштабного вторгнення і говорив саме про Південь, це завжди було щось дуже особисте. Ніякими словами не можна описати це відчуття повернення такої великої втрати, як дім. І якщо так подивитись, що я пишу і як я пишу, то, мабуть, і самі фотографії говорять про те, наскільки я скучаю, наскільки мені болить те, що зараз відбувається з Херсоном і областю. З лівим берегом, який в окупації й куди ми не можемо поїхати. Болить за правий, який постійно під вогнем. Болить за людей, які там живуть.


Мешканець села Музиківка під час збору врожаю кавунів. Серпень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Улюблені зруйновані місця 


 Таких місць є багато, здебільшого вони біля води. Зараз туди вже лячно і небезпечно ходити, але ми все одно ходили та знімали. Ось, наприклад, міська набережна. Там є кілька виходів до Дніпра. Біля готелю «Фрегат» стоїть розстріляний автобус, який попав під атаку росіян. І це таке дуже болюче місце, яке доводилося знімати. Там раніше проходили різні невеликі фестивалі. Ми завжди гуляли там. Це пам'ятне місце. Коли погано і коли добре ти їдеш до Дніпра. Просто подивитися на воду, подивитися, які там судна заходять в Херсон, з яких вони країн і що там загалом відбувається.


Набережна Дніпра в Херсоні. Вид на готель «Фрегат» і маршрутний автобус, що потрапив під обстріл російських військ. Фото Івана Антипенка 


Ще одне особливе для мене місце, яке постраждало від росіян і мені доводилось його знімати, це Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара. Вона розташована над самим Дніпром. Буквально на березі. Така велика будівля. Там великі панорамні вікна і неймовірний вид відкривається на лівий берег. Широкий, красивий Дніпро і вид на Олешки. Дніпро тече прямо під тобою. І в серпні минулого року я там знімав після російських ударів по бібліотеці. Там вже було кілька дірок у стінах і, відповідно, ці всі ці величезні скляні вітрини посипалися. 


Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара після обстрілу російськими військами з окупованого Лівобережжя Херсонщини. Серпень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Ця зйомка викликала у мене велику ностальгію, тому що у студентські часи я там часто бував на різних заходах. Бібліотека імені Олесі Гончара — це культове місце, знакове. А я ще з того покоління, коли інтернет був у бібліотеці. Це був такий вихід у світ. Під час зйомки ми ходили з директоркою і на це все дивилися, вона мені показувала, як працівники рятували ці книги. Це ось така щемка історія про бібліотеку. Ми робили фото для проєкту ЮНЕСКО та ІМІ про культурну спадщину, і цей об’єкт у списку, я знімав його. У момент зйомки теж були вибухи, а потім густий стовп диму на тому березі. Через кілька місяців після зйомки росіяни туди завдали ракетного удару і будівля сильно вигоріла.


А нещодавно знімав рідний Херсонський державний університет після чергового російського обстрілу. Цього разу прилетіло по головному корпусу. Зруйновані стіни, вибиті шибки, розтрощені аудиторії та навчальні матеріали. Я вчився тут п’ять років. Бачити це все в руїнах — дуже боляче. 


Волонтери розбирають завали після чергового обстрілу Херсонського державного університету. Березень 2024 року. Фото Івана Антипенка


Велика вода 6 червня 2023 року 


Традиційно все почалося з дзвінків. О 7-й годині ранку я прокидаюся в Одесі в поїзді й бачу, що мій телефон розривається. Усі щось питають. Я читаю новини: «росіяни підірвали Каховську ГЕС». Я спочатку не уявляв наскільки все серйозно. Ми приїжджаємо і починаємо нон-стоп працювати весь червень і до початку липня. Спочатку ми документували підтоплення, людей на човнах, евакуації, порятунок тварин. А потім знімали наслідки підтоплення. 


Шуменський мікрорайон Херсона під час підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Коли вже всі поїхали, вода відійшла — і люди сам на сам залишися з цією бідою. Ми побачили реальні масштаби катастрофи. Тисячі сімей лишилися без домівок. Люди казали нам: «Росіяни не добили нас, то затопили». Але у такий важливий момент, часто вони мені казали: «Ми все одно з цим впораємося, якби тільки вони сюди не повернулися. Бо під час окупації було гірше». Люди хотіли жити в Україні, господарювати на своїй землі. Цінність свободи для цих людей, для нас усіх — життєво необхідна. 


Село Садове під час підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка 


Дах будинку пропливає Дніпром у перший день підриву Каховської ГЕС. Вид з набережної Херсона. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Знову ж таки, я проживав це все дуже особисто. Також коли всюди вода вже пішла, то у Калинівській громаді на півночі області вода ще була. Там з берегів вийшла річка Інгулець, це теж наслідок підриву ГЕС. І про це майже ніхто не писав і не знімав. Там у людей утворилися штучні великі ставки на городах. Ми їздили й знімали. Бо, зрештою, це одне з моїх завдань: поїхати і показати місця, і людей, де, здається, нічого не відбувається, хоча насправді там заховані сильні історії й важливі події. 


Рятувальники та мешканці Херсона допомагають один одному під час стрімкого затоплення вулиць в перший день підриву Каховської ГЕС. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Знімати не можна видалити


Раніше у Херсоні та області з цивільними темами взагалі ніяких проблем не було, не треба було ніяких погоджень. Потім було введено так зване зонування. Тоді ще Наталія Гуменюк очолювала пресцентр в ОК «Південь». У медійників почали виникати труднощі з висвітленням цивільних та військових тем. Після підриву ГЕС ці всі зони затопило водою з Дніпра. Треба було показати масштаб цієї катастрофи, і тоді якраз пресцентр дійсно не допомагав, а в основному перешкоджав. Коли ми пробували домовлятися просто, щоб працювати в Херсоні, і постійно контактували з пресофіцерами, то пресцентр постійно казав про певні обмеження. «Туди не можна, сюди не можна. Там обстрілюють, а там ще щось», — постійно говорили нам. Ми це розуміємо як журналісти і як професіонали. Ми свідомо йдемо на цей ризик. Але у певні місця я все одно їздив, просто домовившись із місцевими чи з волонтерами, чи з будь-ким. 


Мешканці селища Білозерка сидять на руїнах свого будинку, зруйнованого після підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка 


Мешканці Білозерки та Федорівки розгрібають сміття та рятують особисті речі після сходження рівня води. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


Ми хотіли поїхати і показати, що там відбувається. Власне, в цьому і є функція медіа: показати дійсність, показати факти. Так що, мабуть, усупереч, а не завдяки роботі офіційних структур вдавалося по шматочках щось десь відзняти й показати. Люди, які відповідають за доступи, мають зрозуміти, що журналісти — не вороги. З нами треба комунікувати, сприяти в роботі. Бо ми фіксували воєнні злочини росіян, масштаби величезної трагедії в центрі Європи. 


Якби журналісти Associated Press не залишилися в оточеному Маріуполі в березні 2022-го, ризикуючи своїми життями разом із медиками, військовими, поліцією, іншими людьми, то світ би не отримав достовірних фактів звірства російської армії в цьому місті. Або цих фактів було б значно менше і вони б не пролунали так гучно. Подобається нам це чи ні, але люди й держави, які нас підтримують, довіряють не тільки офіційним повідомленням, але й живим, справжнім історіям, які готують репортери в полях. І останнім все-таки довіряють більше.


Багатоповерхівка в Шуменському районі Херсона, частково підтоплена після підриву Каховської ГЕС. Червень 2023 року. Фото Івана Антипенка


(Не) відомі Кринки 


Військові говорять, що інколи їм здається, що війни на півдні немає. Усім відомо тільки про бої на сході. Ми бачимо тільки обстріляні міста і села. А хто тут захищає нас, обличчя цих людей, цих справжніх героїв сучасності, які в Кринках працюють і на інших важких напрямках на Херсонщині — нікому не відомо. 


Іван, військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського під час тренування штурму будівель на Херсонщині. Квітень 2024 року. Фото Івана Антипенка


Ми з колегами кричали, щоб нам надали дозвіл адекватно працювати на півдні. У кожного адекватного журналіста, який працює не перший рік з військовою тематикою, я гадаю, достатній рівень самоусвідомлення ситуації, ніхто не хоче нашкодити. На мою думку, повністю закривати напрямок це неправильно. До прикладу, про Кринки українці часто чули з кремлівських повідомлень і пропагандистських каналів, а не з українських медіа. Якщо відсутня комунікація, є вакуум, тоді її заповнять вигадки, ворожі ІПСО та вирвані з контексту повідомлення. 


САУ 2С1 «Гвоздика» 37-ї окремої бригади морської піхоти веде вогонь по позиціях російських військ на лівому березі Дніпра. Квітень 2024 року. Фото Івана Антипенка


25 лютого цього року після пресконференції президента Зеленського я написав допис, який трохи завірусився в мережі, його поширили колеги з різних видань: «Чому ми дізнаємося про Кринки з тіктока і доповідей Шойгу? Чим цей напрямок відрізняється від Авдіївки, Купʼянська, Роботиного в тому сенсі, що нам заборонено навіть згадувати про лівий берег? Чим боротьба морпіхів і ТрО на Херсонщині відрізняються від боротьби інших бригад на інших напрямках?» Мені казали, що цей меседж таки дійшов до Міноборони й були проведені певні розмови з відповідальними особами. 


Військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського під час тренування з ураження ворожих БПЛА. Квітень 2024 р. Фото Івана Антипенка

 

Крига скресла? 


Після того, як медійники закликали військове керівництво країни замінити речницю ОК «Південь» і на її місце призначили Дмитра Плетенчука, ситуація з доступом до Херсонщини дещо покращилась, говорить Іван. Тепер запити для роботи з цивільними розглядатимуть у пришвидшеному режимі.  


«У разі потреби створення матеріалу без участі військових запити обробляються за скороченою схемою: лише за погодженням маршруту (та суворим його дотриманням з вашого боку) з відповідним пресофіцером на напрямку», — повідомив начальник Центру стратегічних комунікацій Сил оборони Півдня, капітан 3 рангу Дмитро Плетенчук


Чоловік розсипає крупу для птахів. Таврійський мікрорайон Херсона. Жовтень 2023 р. Фото Івана Антипенка 


Херсонці грають у доміно у дворі свого будинку. Жовтень 2023 р. Фото Івана Антипенка  


Чоловік дивиться на вирву від ракети після удару російських військ по гуманітарному центру в Шуменському районі Херсона. Грудень 2023 р. Фото Івана Антипенка  


Загиблий мешканець Херсона в будівельному супермаркеті після масованого артилерійського обстрілу російських військ 3 травня 2023 року. Фото Івана Антипенка


 

Іван Антипенко — український журналіст, фотограф та відеограф, який висвітлює російсько-українську війну на Півдні України. Співпрацює з українськими та міжнародними медіа: «Радіо Свобода», «Ґрунт», Reuters, Hromadske, «МОСТ», «BBC Україна» та іншими. 


Матеріал створено за підтримки міжнародної некомерційної організації «репортери без кордонів».


Comments


bottom of page