top of page

«Я знав, що багато знайомих помруть. І я можливо теж»

Фотограф Андрій Дубчак розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення


Фотограф Андрій Дубчак зустрів війну 24 лютого у готель “Мир” у Сєвєродонецьку у Луганській області. Згадує, що прокинувся від телефонного дзвінка дружини Лізи, яка і повідомила про початок війни.


“Вона тоді була у Харкові. «Війна! Нас обстрілюють!» - кричала вона у трубку. Я чесно кажучи, сприйняв цю новину якось аж занадто спокійно. Я знав, що вторгнення буде. Знав, що активізація вже неминуча. Бо навіть на той момент фронт вже змінився і «ООСу», який я знав, більше не існувало. Протягом тижня «до вторгення», я двічі потрапляв під обстріли, активність яких зашкалювала за мірками тих «до» часів. Усюди спостерігалося пересування української техніки та підрозділів,” - розповідає Дубчак.

Медики-добровольці з батальйону «Госпітальєрів» пакують евак для виїзду на фронт, Павлоград, вечір 24 лютого 2023 року.


Фотограф пояснює, що не уявляв масштабів вторгнення і не вірив, що армія РФ атакуватиме Київ зі сторони Білорусі. Основним театром майбутніх бойових дій він вважав Донбас, Харківщину і Маріуполь.


“Спершу ми поїхали у Краматорськ, аби уникнути потенційної загрози відрізаних доріг та пробок у Сєвєродонецьку. Там вже зняв першу чергу у військкомат і розгублених військових. Перших біженців. Потім прийшла інформація про колону військової техніки РФ завдовжки вісімдесят кілометрів, яка рухається на Київ. Шок. В столиці мої три коти, рідні, друзі” - пояснює Андрій.

Черга з людей та охоронець у військкоматі Краматорська, 24 лютого 2022 року


Андрій додає, що в той момент він вирішив їхати у Дніпро, а звідти до Києва.


«Дорогою заїхали на базу до медиків-добровольців з «Госпітальєрів», які пакували еваки для виїзду на фронт. Один з медиків, Юрій Скребець відповів мені на питання про прогнози: Переможемо. А шо ми? Переможемо. Только якой ціною…» - розповідає Дубчак та додає: «Мене тоді цей момент пройняв аж до сліз».


«У Дніпрі ми переночували, і вдень 25-го, у щільному трафіку біженців доїхали до Кропивницького. Звідти до Києва дорога була вільна по нашій смузі. А у зворотню сторону був суцільний затор,» - продовжує свою історію фотограф.


Дубчак каже, що виглядало це на панічну втечу: “І я навіть трішки зловтішався, що нарешті «повірили» всі, і тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».

Тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».

Як згадує фотограф Київ зустрів його пустими вулицями та знерованими солдатами Територіальної оборони, яких він одразу став боятись більше ворогів через не завжди адекватну поведінку.

Блокпост НГУ на в'їзді до Києва зі сторони Українки, 25 лютого 2022 року


У той же день, 25 лютого, у Дарницьому районі фотограф зробив фото жінки, яка виглядала з зруйнованого вибухом ракети будинку, а також рештки збитого літака, який виявися українським. Його уламки впали на приватні будинки біля Дніпра.

Жінка виглядає з квартири зруйнованої вибухом російської ракети по вулиці Кошиця 7а у Деснянському районі, Київ, 25 лютого 2022 року.


“Фотографував і біженців на вокзалі. Усі, і усе навколо мене було геть не готове до війни. Дуже переживав за родину і намагався усіх «вигнати» з міста. Аналізував новини та чутки і був впевнений, що шансів вистояти у міста немає. Що Київ скоро буде оточений, і що тут буде «Сталінград». Я хотів це показати світу. Але було реально страшно, бо це вже була не Операція об'єднаних сил на сході. Це був початок справді «дикої» війни на виживання моєї країни. І я знав, що багато з тих кого я знаю помруть. І я можливо теж…”

Черга біженців перед табло з рухом та затримкою поїздів на центральному вокзалі Києва, 25 лютого 2022 року.


Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.


Читайте також:

Opmerkingen


bottom of page