top of page

Наодинці. Проєкт Катерини Москалюк про дружин загиблих військових


Фотопроєкт «Наодинці» – це історії жінок з усієї України, чиї чоловіки загинули під час повномасштабної російсько-української війни. Одеса, Львів, Київ, Харків, Дніпро, Івано-Франківськ, Старокостянтинів чи маленькі містечка та села – у болю немає визначеної локації. Фотографка Катерина Москалюк знімала портрети дружин загиблих військових, речі, які вони бережуть в пам’ять про своїх чоловіків, а також фотографувала друзів та близьких жінок, які допомагають їм шукати нові сенси у житті. Людина, яка переживає біль втрати, не повинна залишатися самотньою.


Нездійснені мрії


Тисячі військових в Україні загинули під час російсько-української війни, а їхні кохані залишились із нездійсненими мріями про спільне майбутнє. Жінки, які назавжди втратили своїх чоловіків, живуть у великих містах та віддалених селах, вони різного віку, професій, життєвих поглядів, проте об’єднані спільним горем.


«Один з етапів чину поховання – це подяка родичам загиблого за його відданість країні й службу та передача прапора. І от ці люди – батьки, дружина або діти – стоять із синьо-жовтим прапором та міцно притискають його до себе. У цей момент вони мені видаються дуже самотніми. Наче запитують у суспільства – оце й усе, є прапор, а людини немає, і як з цим усім жити далі», – пригадує фотографка Катерина Москалюк початок роботи над проєктом.


Більшість жінок, які втратили чоловіків на війні, відмовляються від слова «вдова». Вони бояться, що цим поняттям закреслять спогади про своїх коханих, зрадять пам’яті про них. Вони просять називати їх дружинами загиблих військових. На їхні плечі сьогодні лягають безліч обов’язків, які вони раніше ділили з партнерами. Багатьом довелося залишити свої домівки, розташовані недалеко від лінії фронту, та розпочинати усе заново. Наодинці.


Для дружин, які втратили чоловіків, важливо зберегти пам’ять про своїх коханих, розповісти про їхні вподобання, мрії, та пригадати щасливі моменти разом. «Я, напевно, плакатиму, але дуже хочу, щоб мене почули, щоб дізнались про мого Володю», – говорить Іванна. «З часом біль не меншає, я просто навчилась із ним жити», – пояснює Олена. «Мені найбільше бракує його обіймів, його тепла», – розповідає Катя. Історія кожної пари – унікальна, проте горе – однакове для всіх.


«Усі дружини загиблих військових у різному контексті повторювали ту саму думку: їхні чоловіки обрали не власне життя разом зі своєю родиною, а наше з вами життя. Вони пішли боронити країну, та передусім її людей. Ціною їхнього життя маємо змогу жити ми», – каже фотографка Катерина Москалюк.


Наталя, місто Лисичанськ


«Поруч із чоловіком я завжди відчувала себе королевою. Я ходила в сукнях і у взутті на підборах, Дмитро завжди підвозив мене на роботу і завжди забирав додому. Він часто дарував мені квіти. Навіть коли був на фронті, замовляв для мене букети та м’які іграшки. Ось цей рожевий ведмедик потрапив до мене разом із трояндами, тепер сидить поруч зі мною на ліжку. Мені дуже не вистачає обіймів чоловіка, його тепла», – пригадує Наталя.


Наталя отримувала подарунки від чоловіка, навіть коли він був на фронті. Дмитро замовляв для неї квіти та плюшеві іграшки. Фото Катерини Москалюк 


«Дмитро народився у Луганську, закінчив наше Луганське вище військове авіаційне училище штурманів. Наприкінці 90-х проходив службу у Грузії. Коли Україна стала незалежною державою, то повернувся в Луганськ і прийняв присягу на вірність Україні. Ми познайомилися в Луганську – для нас обох це вже був другий шлюб, у якому ми нарешті знайшли своє щастя.


У 2014 році ми залишили Луганськ і переїхали в місто Лисичанськ. Росія двічі вкрала у мене дім, а тепер забрала і чоловіка. Дмитро щодня мені писав і, за можливості, телефонував. Ми постійно були на зв’язку. 9 серпня я не отримала традиційного ранкового повідомлення», – говорить Наталя. Дмитро Косенко помер 9 серпня 2022 року від отриманих на рідній Луганщині поранень.


У пам’ять про чоловіка Наталя зберігає його військову форму, жетони, натільний хрестик, а на полиці постійно лежить гаманець Дмитра. Фото Катерини Москалюк 


Людмила, місто Київ


«Андрій був в АТО, мав бойовий досвід. Він був дуже турботливим чоловіком і люблячим батьком своєї маленької донечки. На його допомогу та підтримку можна було розраховувати у будь-який момент. Я попросила його написати вислів «Завжди разом» для мене. Після його загибелі зробила собі таке татуювання. Мені його дуже сильно не вистачає…», – говорить Людмила. Її чоловік Андрій Вовк загинув 15 серпня 2023 року в районі села Терни на Донеччині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.


Людмила стоїть на містку київського парку «Наталка», де вони часто гуляли із чоловіком Андрієм. Фото Катерини Москалюк


Людмила у Києві. Фото Катерини Москалюк


Чоловік Людмили загинув поблизу села Терни на Донеччині. Фото Катерини Москалюк


Людмила попросила чоловіка написати вислів «Завжди разом». Після загибелі Андрія зробила собі таке татуювання. Фото Катерини Москалюк


Іванна, село Сокільники, Львівська область


«Удома на полиці стоять фотографії мого чоловіка Володимира. Біля фотографій ми поставили свічечки – коли ми їх запалюємо, то наче відчуваємо поруч його подих. Коли Володя загинув, нашій донечці Вікторії виповнилось лише два місяці. Він встиг побачити її, коли забирав нас із пологового», – говорить Іванна.


Чоловік Іванни загинув, коли їхній донечці Вікторії виповнилось лише два місяці. Фото Катерини Москалюк


«З Володею ми познайомились п’ять років тому. Він разом із товаришем, який вже також загинув на війні, знімав у нас кімнату. У нас з ним велика різниця у віці – 16 років. Проте я ніколи не відчувала себе старшою за нього, він був надійною опорою та підтримкою для мене та моїх старших доньок від попереднього шлюбу. Володя любив дарувати мені дорогі прикраси, писав мені вірші. Я роздрукувала нашу переписку – там так багато теплих та зворушливих слів.


Неймовірно прожитих майже п’ять найкращих років спільного життя я завдячую йому. Володимир – найкращий, неповторний, люблячий…», – говорить Іванна. Її чоловік Володимир Лемещук загинув 20 квітня 2022 року під Попасною на Луганщині. Офіцер встиг евакуювати з поля бою поранених підлеглих, але сам отримав смертельне поранення. Йому було 23 роки.


Володимир часто дарував Іванні прикраси. Фото Катерини Москалюк


Володя був надійною опорою та підтримкою для Іванни та її старших доньок від попереднього шлюбу. Фото Катерини Москалюк 


Єва, місто Львів


«Пригадую, як ми на початку наших стосунків пішли з Дмитром у парк «Високий замок». Це був кінець березня, і почав падати мокрий сніг. Ми сиділи, пили вино і їли сир. Дмитро такий холерик був, у нього так все швидко було – швидко ходив, швидко говорив. Ходив переді мною і розказував, як ми будемо жити», – говорить  Єва.


Єва у своєму домі у Львові. Фото Катерини Москалюк


«У мене все забите його речами — нічого не змогла викинути. Годинник, який йому купила, кепка, у племінниці лежить його арафатка, яку ще не встигла забрати. Ще маємо зроблені в тісті відбитки наших пальців — Дмитра, мої та сина з донькою.


Діти – молодці, тримаються. Ніби все гаразд, а потім в один момент їм стає дуже сумно. Днями Боря плакав дуже довго, запитував, чому наш тато загинув. У мене немає відповіді», — розповідає Єва. Її чоловік Дмитро Фіалка загинув 1 вересня 2022 року в бою за місто Бахмут Донецької області.


Єва зробила татуювання із датами життя та загибелі чоловіка. Фото Катерини Москалюк


Єва сама виховує двох дітей – сина та доньку. Фото Катерини Москалюк


Катерина, місто Львів


«Я познайомилася з Андрієм, коли нам обом було по 20 років. Ми прожили разом 21 рік. У нас є дочка Маргарита. Ми ще могли разом прожити довге та щасливе життя. Проте почалася повномасштабна війна. Мій чоловік пішов нас захищати», – каже Катерина.


Катя обіймає форму свого чоловіка. Фото Катерини Москалюк


«Завжди говорила своєму чоловікові, що він будівельник і повинен після перемоги відбудовувати країну. Я дуже пишалася ним і водночас переживала за нього. Він загинув влітку, за декілька днів до першого причастя нашої донечки.


Я дуже сумую за своїм чоловіком. Часто відвідую його на кладовищі. Коли хочу відчути його тепло, кутаюся в його військову форму. Коли мені дуже самотньо, я купую квіти – ніби це від нього подарунок», – говорить Катя. Її чоловік Андрій Петров загинув 12 липня 2022 року під Авдіївкою.


Катя вдома у Львові. Фото Катерини Москалюк


Катя із формою чоловіка. Фото Катерини Москалюк


Оксана, місто Жовква, Львівська область


«Вдома ми постійно обговорювали питання повномасштабної війни. Коли настало 24 лютого, я одразу зрозуміла, що чоловік піде воювати. У 2014–15 роках Віктор пішов добровольцем в АТО. Він ніколи не відмовлявся від завдань. Він ніколи не міг пройти повз несправедливість і знав, чому і куди йде. Віктор був надзвичайно позитивним і оптимістичним. Він говорив те, у що вірив», – розповідає Оксана.


Оксана переглядає сімейні фотографії вдома у місті Жовква. Фото Катерини Москалюк


«Біль вже не гострий, а хронічний. Біль став постійним та звичним, від якого нікуди не дітися. Я не можу звикнути, що чоловіка немає, що його стілець порожній», – каже Оксана. Її чоловік Віктор Дудар загинув 2 березня 2022 року під час виконання бойового завдання у Миколаївській області.


Чоловік Оксани загинув у березні 2022 року. Фото Катерини Москалюк


Оксана не може звикнути, що чоловіка немає й один стілець на кухні – порожній. Фото Катерини Москалюк


Речі чоловіка Оксани. Фото Катерини Москалюк


Христина, місто Львів


«Мій чоловік Роман часто ніжно торкався до мого обличчя. Тепер мене обіймає тільки прапор на його могилі. Не розумію, як він міг мене покинути. Роман отримав поранення 7 січня 2023 року. Він так довго боровся за життя, він так хотів побачити своїх синочків дорослими. Я була поруч з ним у лікарні, я до останнього вірила у найкраще», – каже Христина.


Христина сама виховує двох синів. Фото Катерини Москалюк


Христина разом з дітьми у Львові. Фото Катерини Москалюк


«Я познайомилася з Романом у 2014 році. Я була офіціанткою, він був барменом. Він запросив мене на каву, але я не погодилася. У 2014 році Роман отримав повістку і пішов воювати. Ми багато спілкувалися по телефону, коли він був на службі. У 2015 році Роман демобілізувався. Він дивом вижив на тій війні. У 2017 році ми одружилися. Маємо двох синів – Данила та Максима. Мені дуже важко без Романа. Але відчуваю, що він завжди поруч», – говорить Христина. Її чоловік Роман Циганський помер 18 лютого 2023 року в Київській лікарні внаслідок численних поранень, які отримав 7 січня в бою за місто Кремінна на Луганщині.


Христина у Львові. Фото Катерини Москалюк


Олександра, місто Старокостянтинів, Хмельницька область


«Микола був дуже ерудованим, мав жагу до нових знань, хотів пізнати все у своїй професії. Пройшов курси управління повітряних сил у США, був військовим спостерігачем від місії ООН у Судані, часто їздив у закордонні відрядження. Проте він ніколи не говорив про роботу вдома. Ми йшли гуляти з дітьми, відпочивали завжди разом. Увесь вільний час Микола присвячував нам. Після смерті Колі свекруха запитала мене, чи я б вийшла за нього заміж, якби знала наскільки недовгим буде наше спільне життя. Так, без жодних сумнівів, так. Я б кожну мить говорила, як я його люблю!» – розповідає Олександра.


Олександра із донькою у Старокостянтинові. Фото Катерини Москалюк


«Ви навіть не уявляєте, яким він був батьком. Микола дуже рано залишився без батька, який також був штурманом і загинув у Африці, залишивши сиротами трьох дітей! Якась одна на двох доля, правда?» – розповідає Олександра. Вона тепер сама виховує трьох дітей. Її чоловік Микола Савчук загинув 24 лютого 2022 року під час виконання бойового завдання. Він розбомбив колону російських військових, які наступали на Київ.


Олександра відвідує могилу чоловіка у Старокостянтинові. Фото Катерини Москалюк


Олександра біля портрета чоловіка. Фото Катерини Москалюк


Чоловік Олександри загинув 24 лютого 2022 року – його літак збили російські військові. Фото Катерини Москалюк


Олена, місто Львів


«Ми прожили разом 24 роки. У нас дорослі діти. Я навіть не можу уявити біль тих жінок, які залишилися з маленькими дітьми…», – каже Олена.


Олена у Львові. Фото Катерини Москалюк


«Я брала участь у мистецькому майстер-класі для дружин Героїв і намалювала нас разом. Зобразила наші обійми на тлі зоряного неба. Мені здається, що мій чоловік десь поруч. Він десь навколо мене, у всесвіті», – каже Олена. Її чоловік Андрій Боньцюнь загинув у Соледарі 9 січня 2023 року.


Олена прийшла на майстер-клас з арттерапії у Львові. Фото Катерини Москалюк


Олена каже, що тепер у домі завжди буде один порожній стілець. Фото Катерини Москалюк


Марія, село Бубнище, Івано-Франківська область


«Чому тато не привіз мені велику ляльку? Тато обіцяв…», – запитувала мене наймолодша донька Софія і не розуміла відповіді. Дівчинці лише два рочки, а у такому віці складно збагнути невідворотність смерті. Софія знає, де гріб, біжить і показує, що це її тато. Вона каже: «Тут мій тато повністю мертвий». Діти не повинні рости без батька…», – говорить Марія.


Марія із наймолодшою донькою Софією. Фото Катерини Москалюк


«Володимир говорив, що, напевно, не повернеться, просив, щоб дбала про дітей. У нас їх дев’ятеро – сім синів та дві доньки. Він розповідав, що через постійні обстріли навіть не має часу поїсти. Був спецпризначенцем і йшов першим у саме пекло. Він наче передчував свою загибель, хотів з усіма попрощатись, подзвонив нам. До старших синів – Андрія та Володимира, яких не було вдома, він також подзвонив», – пригадує Марія. Її чоловік Володимир Кондрат загинув 27 липня 2023 року поблизу селища Ямпіль на Донеччині.


Марія зберігає шеврони свого чоловіка біля ікони на стіні. Фото Катерини Москалюк


Тепер Марія сама виховує дев’ятьох дітей. Фото Катерини Москалюк


 

Катерина Москалюк – документальна фотографка та журналістка. Закінчила Школу журналістики Українського католицького університету. Матеріали публікувались у виданнях Geo, Bloomberg Businessweek, Die Zeit, Bird in Flight, «Заборона», The Ukrainians, Forbes Україна тощо, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, Великобританії, США, Франції, Німеччині, Вірменії, Японії, Гонконзі.


Соціальні мережі фотографки:


Проєкт реалізований завдяки підтримці The Foundation for Polish-German Cooperation.

 



Comments


bottom of page