top of page

Сім днів і ночей тривали бої за «Алмаз-2» у Авдіївці. Наслідки битви на світлинах документаліста Олександра Клименка

Військовослужбовець Збройних сил України на позиції «Алмаз-2» у Авдіївці, 22 травня 2017 року. Фото Олександра Клименка


Зранку 31 січня 2017 року Збройні сили України відбили опорний пункт бойовиків «Алмаз-2» у Авдіївці на Донеччині. Позиція була стратегічно важливою у загальний системі оборони країни, оскільки дозволяла контролювати дороги Донецьк-Луганськ і Донецьк-Горлівка.   


Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував ситуацію на зайнятій  українськими силами позиції «Алмаз-2» у Авдіївці. 


Бої за Авдіївку 


Починаючи з 2014-го року за кожен відвойований метр української землі доводилося платити кров’ю.  У квітня сепаратисти проголосили у Авдіївці  так-звану Донецьку Народну Республіку. Проте за кілька місяців, у липні, у місті знову замайорів сильно-жовтий стяг: Збройні Сили повернули місто під контроль України. Надалі між 2014 та 2015 роком у районі Авдіївки майже не відбувалось активих бойових дій. Там була відносно спокійна ситуація. Причиною було те, що противник майже усі свої сили скерував на бої за Дебальцеве та у район Донецького аеропорта. У лютому 2016-року бойовики здійснили спробу взяти Авдіївку та посунути лінію розмежування. Українські війська не тільки дали відсіч ворогу,  а й змогли його відтіснити. Січень 2017-го року запам’ятався тяжкими боями. Після затяжної, здавалося, спокійної обстановки на фронті, вся Україна дізналася про авдіївську «промзону» та опорний пункт  «Алмаз-2», а також імена бійців 72-ї ОМБ ім. Чорних Запорожців, про яких писали українські та міжнародні медіа.  Під натиском українських військ терористи змушені були відступити, однак досить швидко оговтались і почали вести артилерійський вогонь для того, щоб повернути собі ці позиції.


Позиція «Алмаз-2» у Авдіївці. 22 травня 2017 року. Фото Олександра Клименка


Штурм «Алмаза»  


Наприкінці січня 2017 року бійці 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців тримали  позицію «Алмаз-2» протягом тижня під шквальним вогнем ворога. 

Андрій Верхогляд разом із Андрієм Кизилом та побратимами мужньо відбивали  атаки ворога до підходу основних сил. Найзапекліші бої між українськими бійцями та терористичними угрупованнями тривали кілька днів – із 29 січня до 6 лютого 2017 року. Після того, як опорний пункт захопила українська армія, його перейменували на честь загиблого Андрія Кизила. Він був заступником командира 1-го батальйону 72-ї ОМБр, бійці якої й штурмували цю позицію. Потім вона носила назву «Орел», саме такий позивний був у 23- річного комбата Андрія Кизила.


Учасник боїв за Алмаз, офіцер Збройних сил України  Сергій Вдовиченко «Калина» на позиції «Алмаз-2» у Авдіївці, 22 травня 2017 року. Фото Олександра Клименка


В боях 29-30 січня за позицію «Алмаз-2» загинули: заступник командира батальйону капітан Андрій Кизило, солдат Дмитро Оверченко, молодший сержант Володимир Бальченко, сержант Володимир Крижанський, солдати Олег Бурець, Віталій Шамрай і Ярослав Павлюк.  Під час повномасшатбного вторгнення РФ 23 червня 2022 року у віці 27 років у бою загинув майор Андрій Верхогляд.  


Тоді у січні 2017-го втрати проросійських бойовиків зі складу «1-го батальйону 100-ї бригади «ДНР» оцінили в дев'ять убитих та близько тридцяти поранених. 


Військовослужбовець Збройних сил України на позиції «Алмаз-2» у Авдіївці, 22 травня 2017 року. Фото Олександра Клименка


Кожна відбита у ворога висота, опорний пункт чи блок-пост – це не лише плацдарм для подальших наступів, а в першу чергу можливість відсунути окупаційні війська чимдалі на Схід і зменшити тим самим інтенсивність обстрілів прифронтових міст.


Виснажливі бої 


Фотожурналіст Олександр Клименко пригадує, що новина про відбиті позиції в Авдіївці від бойовиків тоді викликала у нього приємні емоції, адже кілька років українські сили не просувалися вперед.  «Стояли війська і стояли. Ніхто нікуди не рухався,  аж тут вдалося здобути опорний пункт  «Алмаз», – пригадує Клименко.


Військовослужбовець Збройних сил України веде вогонь з позиції «Алмаз-2» у Авдіївці, 22 травня 2017 року. Фото Олександра Клименка


Він пам’ятає розповіді військовослужбовців,  що боролися за «Алмаз» з ворогом.  «Хлопці говорили, що це було насправді важко. Дуже складно було воювати з бойовиками і відбивати ті позиції. Вони розповідали, як просувалися по проходах. Це були виснажливі бої». 



Збройні Сили України обороняли Авдіївку, зокрема промзону та  «Алмази» до 2023 року. 17 лютого українські війська вийшли з Авдіївки, аби уникнути оточення. Сили оборони перейшли на більш вигідні рубежі.  


Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.



Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014).


Матеріал створено за підтримки міжнародної некомерційної організації «репортери без кордонів».

Comments


bottom of page