top of page

"Покоління". Документальний проєкт Олени Гром

Продовжуємо ділитись документальними проєктами фіналістів в рамках грантової підтримки документальних фотографів від УАПФ, що реалізується за підтримки International Press Institute.


Олена Гром працює на стику соціального репортажу та концептуальної фотографії. Над темами життя біженців та переселенців вона працює на території активних бойових дій та на деокупованій території. Свою «місію» художниця бачить у висвітленні життя людей, які опинилися в «сірій зоні» чи зоні, наближеній до військових дій. Проєкт "Покоління" висвітлює життя та будні дітей у Харківській області.


 

Фотопроект “Generation”


З 2016 року я документую життя дітей війни. На Донбасі мешкало близько 14 тисяч дітей. У багатьох із них не було життя без війни, для інших війна – це вже половина життя. В результаті повномасштабного наступу Росії, географія та масштаб війни змінився: міста Донбасу зруйновані, діти, яких я фотографувала, потрапили в окупацію, стали біженцями, зазнали поранень. Деякі загинули.

Я вважаю, що необхідно підтримувати дискурс про дітей війни, тож створила фотопроєкт “Покоління”. Я документую життя молоді, яка невдовзі стане повноправною частиною українського суспільства. Ці діти отримають посвідчення особи, право голосувати та обирати своє майбутнє, отримають повноваження та обов'язки, а також успадкують помилки та травми попередніх поколінь. Їм доведеться нести на своїх плечах майбутнє, яке виросте із сьогоднішньої воєнізованої реальності.


Злата разом з батьками кілька місяців жила в підвалі. Підлогу простелили сіном і спали на ньому, а грілися від буржуйки. Фото Олена Гром

Злата разом із батьками живе у Харківській області. Їхнє село було  вісім місяців під російською окупацією. Будинок дівчинки розташований біля траси, якою цілодобово йшли колони російської техніки. У будинку було страшно: сім'я дівчинки кілька місяців жила в підвалі. Підлогу застелили сіном, на якому спали, грілися від “буржуйки”. У селі не було електрики та зв'язку. Після деокупації минуло понад рік і спогади про жах війни притуплюються. Проте війна не дає про себе забути —  іноді в селищі чути звуки вибухів.


Російські солдати постійно приходили до будинку Ярослава з обшуками. Фото Олена Гром

Ярослав навчається у першому класі. Він живе у деокупованому селі Харківської області. Усі діти у селі навчаються в онлайн режимі. Хлопчик любить математику та мріє стати військовим. У перші дні повномасштабного наступу росіяни обстрілювали село Ярослава. Більша частина села спустилися до підвалу школи, щоб сховатися від обстрілів. В укриття прилетів снаряд і вбив одного чоловіка на місці. Другий чоловік був тяжко поранений і помер у лікарні. Хлопчик зі своєю родиною тоді перебували у льосі свого будинку. Вони там  провели кілька місяців, без світла і  тепла. Російські солдати постійно приходили до будинку хлопчика з обшуками. Щоразу вони перевіряли всі кімнати та викидали речі з шифоньєра – когось шукали.


Богдані 7 років і її улюблене заняття – це спів та танці. Фото Олена Гром

Богдані 7 років і вона навчається у другому класі. Богдана живе разом із батьками, братиком та сестричкою у деокупованому селі Харківської області. Її улюблене заняття – це співи та танці. Проте вона не може розвиватися у цьому напрямі. Будинок культури зруйнований і діти не мають змоги відвідувати гуртки. У перші дні війни росіяни сильно обстрілювали їхнє село. Всі люди сиділи у підвалах, а сусід не ховався і загинув на своїй кухні. 26 лютого до його будинку прилетів снаряд.

Люди, що живуть у селі, кілька місяців змушені були ховатися у підвалах, жили без тепла, світла, зв'язку, води та найнеобхідніших речей.


Софія любить дивитися мультики та малювати. Фото Олена Гром

Софія навчається у другому класі. Як і решта дітей у її селі, вона займається онлайн. Софія любить дивитися мультики та малювати. Дівчинка зі старшим братом та батьками мешкає у деокупованому селі Харківської області. Весь час окупації вони провели у селищі та бачили, як у березні минулого року до селища заходили російські війська, а у вересні – бігли під тиском ЗСУ. Будинок дівчинки постраждав під час обстрілів. На щастя, у той момент Софія зі своєю родиною перебувала у підвалі.


Альоні 5 років, вона любить свого песика Тіма і часто малює його. Фото Олена Гром

Альоні п'ять років. Освітній процес в дитячому садочку проходить в онлайн режимі. Дівчинка любить свого песика Тіма і часто його малює. Будинок Альони знаходиться у Харківській області, звідки під час окупації виїхати було майже неможливо. Як і більшість місцевих, батьки дівчинки залишилися в селі. Хтось із них не хотів покинути будинок, господарство, рідні місця. Хтось думав, що війна швидко закінчиться. Хтось просто не встиг – але всі вони опинилися в окупації на Харківщині. Іноді люди мали змогу виїхати, але під щохвилинною загрозою обстрілів. Під час бойових дій Альона дуже боялася звуків авіації. Над їхнім селом часто кружляли російські гелікоптери та літаки, і дівчинка в ці хвилини шукала укриття.


Сергій живе у селі, поруч з яким росіяни зробили військову базу, де запускали ракети «Точка-У». Фото Олена Гром

Сергій навчається у 6 класі та мріє бути поліцейським. Він живе у деокупованому селі Харківської області. Хлопчик із батьками весь час окупації перебував у рідному селі. Біля села росіяни зробили військову базу, де зберігали та запускали ракети “Точка-У” (за даними розслідування Human Rights Watch). Село значно постраждало від російської агресії та окупації. Неможливо уявити, який страх пережили діти під час обстрілу.


Настя з новою сім'єю живе у деокупованому селі Харківської області. Фото Олена Гром

До повномасштабного вторгнення Анастасія разом з мамою Тетяною жила в Харкові. У перші дні війни Настю евакуювали до Дніпра, а згодом до Львова. Там дівчинка дізналася, що її мати загинула. Анастасію прихистив будинок сімейного типу, однак вона там не змогла адаптуватися. Зрештою дівчинку удочерила Тетяна — давня знайома Насті та її мами. Наразі Настя з новою сім'єю живе у звільненому селі Харківської області.


Майже 8 місяців Софія провела в селі Харківської області під російською окупацією. Фото Олена Гром

Софія з братом мешкає у селищі Харківської області, яке було під російською окупацією майже 8 місяців. Перші місяці війни дівчинка зі своєю родиною провела у підвалі, ховаючись від обстрілів. Під час бойових дій Софія часто чула, як над будинком летіли снаряди та ракети. Після деокупації стало тихіше, але іноді все ж таки чути віддалені звуки бою або ракетних ударів. Попри важкий період у житті дівчинки, вона росте життєрадісною та допитливою дитиною. Софія навчається у 4 класі. Вона цікавиться мистецтвом і малює, а ще вона обожнює свого хом'ячка Хому.


Весь період російської окупації Маргарита провела вдома в селі Харківської області. Фото Олена Гром

Весь період російської окупації Маргарита провела вдома в селі Харківської області. Дівчинка навчається онлайн у другому класі. У населених пунктах, які перебувають у безпосередній близькості до фронту, школи не працюють і всі діти там навчаються онлайн. Популярними цілями для росіян є цивільні об'єкти, у тому числі дитячі садки. Школи та садки у багатьох містах України були зруйновані росіянами. Ситуація на Харківщині складна, оскільки область постійно зазнає ворожих обстрілів. У таких надзвичайних умовах лише в деяких садках відкрилися групи неповного дня, а в основному діти перебувають на онлайн-заняттях.


Вікторія зі старшим братом та батьками живе у деокупованому селі Харківської області. Фото Олена Гром

Вікторія зі старшим братом та батьками живе у деокупованому селі Харківської області. Дівчинка цікавиться історією, любить малювати. Допомагає мамі доглядати за кроликами. Під час окупації у них захворіла корова, і люди не могли отримати доступ до ветеринара. Корова померла, родина сумувала за своєю улюбленицею. Одного разу російські солдати знайшли в лісі бродячу корову. Ймовірно, її господарі загинули або покинули тварину, рятуючись від війни. Росіяни впіймали корову і привели до мами Вікторії, наказавши доглядати. За кілька тижнів росіяни повернулися і хотіли розстріляти тварину просто у дворі. Мама Вікторії благала: "Ми ж у центрі села, не стріляйте! Тут довкола живе багато дітей." Вони прив'язали корову до машини і рвонули до посадки. Бідолашну тварину заносило з боку в бік. Корова падала, стогнала і ревіла. Плакала, дивлячись на це, і мама Вікторії. Російські солдати, що окупували село Вікторії, відрізнялися особливою жорстокістю. У будинках місцевих мешканців постійно відбувалися обшуки. Одного ранку 29 серпня вони приїхали до дівчинки додому. Військові запитали у батьків Віки: "Це ви здаєте координати?". Після цього почали обшукувати будинок. Вони зайшли в кімнату сплячої дівчинки і пересмикнули автомати. Мама Вікторії почала просити, щоб вони не лякали доньку. Солдати схопили батька та брата Віки та вивели на вулицю. До братового лоба приставили пістолет, погрожуючи вбити, а батька завели в машину і катували струмом.


Ростислав разом із батьками мешкає у Харківській області. Фото Олена Гром

Ростислав разом із батьками мешкає у Харківській області. Його село було окуповане російськими військами протягом 8 місяців. Мама Ростика пригадує, що під час окупації через село йшли колони військової техніки, а самих росіян було тисячі. Електрики та зв'язку не було, магазини не працювали. Їли, що було в запасі. Від обстрілів ховалися у підвалі. Будинок Ростика постраждав під час обстрілу. Ростислав кілька разів потрапляв під обстріл. Якось він з мамою йшов центром села і почався обстріл градами. Люди впали на дорогу і лежали, поки все не закінчилося. Школа Ростислава зруйнована, тож він навчається онлайн. Хлопчик любить кататися на велосипеді та мріє подарувати українським солдатам дрон, щоб вберегти їх від росіян.


Ваня захоплюється електронікою та мріє стати блогером. Фото Олена Гром

Ваня захоплюється електронікою та мріє стати блогером. У селі немає гуртків чи якихось занять за інтересами. Єдине джерело інформації для хлопчика – інтернет. Школа Вані зруйнована, тому він навчається онлайн у п'ятому класі. Будинок хлопчика також постраждав під час обстрілу. У перші місяці повномасштабного наступу вони з мамою ховалися від обстрілів у льоху. Місцеві намагалися триматися якомога далі від російських військових. Росіяни постійно щось клянчили у місцевих — то мотузку, то каструлю, то сокиру, то шукали самогонку. Іноді вояки зупинялися біля місцевих і перемикали затвори, залякуючи їх.


Ваня зі старшою сестрою та батьками жив у Ізюмі. На їхній будинок впала авіабомба. Фото Олена Гром

До повномасштабного наступу, Ваня зі старшою сестрою та батьками жив у Ізюмі. Росіяни почали обстрілювати Ізюм із першого дня наступу. Щоб сховатися від обстрілів, люди сиділи у підвалах. 3 березня на їхній будинок впала авіабомба. Батьки хлопчика перебували у будинку, а Ваня із сестричкою сиділи у підвалі. Маму відкинуло вибуховою хвилею і вона отримала легку контузію, батька поранив уламок і він довго лежав непритомний. Хата Вані була повністю зруйнована, але батьки дивом вижили. Кілька днів сім'я тулилася у знайомих, а 6 березня вони евакуювалися до іншого села Харківської області, до своїх родичів. На той час цей населений пункт перебував під контролем України. Але згодом його захопили російські війська. Сім'я хлопчика опинилася в окупації. Одного літа Ваня з родиною копав картоплю на городі й над ними пролітав російський літак. Хлопчик із сестрою впали на землю і довгий час не могли встати. Маючи травматичний досвід, вони злякалися, що літак почне бомбардування. Діти розплакалися і просили маму, щоб вона забрала їх із села. 15 серпня вони виїхали до Луцька і повернулися до села після деокупації. Попри те, що фронт віддалився від села, звуки бою іноді долинають до хати Вані.


Варі 13 і вона мріє стати президентом. Фото Олена Гром

Варі 13 і вона мріє стати президентом. Школа дівчинки зруйнована, вона, як і усі діти у селі, не може отримати повноцінне навчання.  Варя живе в багатодітній родині, у неї три брати та дві старші сестрички. Вони мешкають у звільненому селі Харківської області. Усю окупацію родина перебувала вдома. Чотирнадцятирічний брат Коля був поранений у спину касетним снарядом. Хлопчик переніс складну операцію на хребті та вижив. Молодший брат, якому виповнилося 4 роки, добре знав, що коли починається обстріл, треба стрибати під стіночку, а якщо обстріл посилювався, то слід було переміщатися у льох. Під час бойових дій будинок Варі було пошкоджено. Наразі батьки дівчинки намагаються налагодити побут та відремонтувати будинок.


 

Олена Гром народилася в Донецьку. З 2015 року навчалася в фотошколі Bird In Flight, фотошколі Віктора Марущенко, арт-бізнес школі.

Олена працює на перетині соціальної звітності та концептуальної фотографії.

Гром бачить свою «місію» у висвітленні життя людей, що опинилися в «сірій зоні» або зоні, близькій до військових дій.

Життя всупереч усьому — одна з головних тем художниці.

Фіналістка LensCulture Portrait Awards UK, YICCA International Contest of Contemporary Art, Kaunas Photo Star Lithuania, Slovak Press Photo, The Tokyo International Foto Awards.

Виставлялася в країнах Європи, в США, Японії, Колумбії.

 

Читайте також:

Comments


bottom of page