top of page

Знімати не можна видалити. Як фотожурналісти працюють на місцях російських обстрілів та у зоні бойових дій

Евакуація пораненого. Харків, грудень 2023. Фото Якова Ляшенка


З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну фотодокументалістам, які висвітлюють війну, працювати стало ще складніше, адже в рази зросли персональні ризики та загрози життю. Які правила роботи на місцях «прильотів»? Що можна і не можна публікувати? Як діяти, коли зйомку забороняють? Як знімати так, аби не довелось видаляти фото? Про безпеку власну і цифрову говоримо з документалістами В’ячеславом Ратинським та Яковом Ляшенком, а також координаторкою навчальних програм, комунікаційницею Фонду 2402 Ольгою Фоміченко-Закуцькою.


Фото Фонду 2402


Київський двір після російських обстрілів. Січень 2024 року. Фото В’ячеслава Ратинського 


«Знімати можна все, але чи все можна публікувати?»  


Документальний фотограф В’ячеслав Ратинський знімає найголовніші події в країні ще з часів Революції Гідності. Він їздить на фронт до військовослужбовців, а також постійно фіксує наслідки «прильотів» у Києві й у прикордонних місцях для українських та іноземних медіа.


Сутички між активістами та правоохоронцями. Лютий 2014. Фото В’ячеслава Ратинського


Він переконаний, що треба і можна знімати все, а от коли можна публікувати — це головне питання. В’ячеслав каже, що кожен фотограф працює згідно із загальноприйнятими та власними нормами моралі, спираючись на свої відчуття та самоцензуру. «В моменти, коли медики надають важкопораненим допомогу, ти сам відчуваєш, доречно чи ні бути присутнім тут. Чи це, наприклад, може загрожувати безпеці інших людей. Чи, скажімо, ваша присутність заважає роботі поліцейських, медиків чи рятувальників. Бувають дуже різні випадки. Проте головне завдання фотографа не лише максимально широко зобразити те, що трапилося. Основне це не нашкодити. Чи ви на фронті, чи на місці трагедії, на місці ракетного удару тощо. Головне залишатися людиною»,  підкреслює він. 


Рятувальник приборкує пожежу. Січень 2024 року. Фото В’ячеслава Ратинського 


«Я знімаю більше, ніж публікую»  


Харківський фотограф Яків Ляшенко, який майже щодня фіксує злочинні дії росіян, що обстрілюють житлові будинки та цивільну інфраструктуру його міста, зізнається, що «безпека в нашій роботі  поняття відносне».  

Він наголошує, що не можна фіксувати те, що на руку ворогу, і саме тому дуже ретельний у відборі власних кадрів для публікації. «Я знімаю більше, ніж публікую. Звичайно, якщо на місці є солдати, і просять не фотографувати їх  я цього не роблю. І ще є багато різних моментів щодо військових, про які я б не хотів згадувати. Але, одним словом, я ніколи не знімаю того, що може допомогти ворогу».


Удар по житловому будинку Харкова. Грудень 2023 року. Фото Якова Ляшенка 


Росіяни можуть вдарити повторно? Коли їхати документувати місце трагедії 


Яків Ляшенко вважає оперативність ключовою. Про вибухи він дізнається з вікна свого помешкання, тому миттєво вирушає на місце обстрілу. «Коли стається «приліт» у Харкові — я чую. Безпека? Ну, я не користуюся ліфтом у цей момент. Я не очікую відбою тривоги, а відразу вирушаю на місце для документування подій. Бо якщо чекатиму, то там уже нічого і нікого не буде, коли я приїду», — розповідає Яків. 


Подвійний удар по Покровську. Серпень 2023 року. Фото В’ячеслава Ратинського


Жінка оговтується після атаки росіян на Покровськ. Серпень 2023 року. Фото В’ячеслава Ратинського


Фотограф В’ячеслав Ратинський вважає, що варто орієнтуватись на ситуацію. За його словами, у перші хвилини після обстрілу чи будь-якої трагедії відбуваються найважливіші події, можна побачити масштаб лиха, постраждалих, емоції, віддану роботу рятувальників тощо. Але бувають випадки, коли надто швидке прибуття на місце події може загрожувати життю і журналістів, і рятувальників. Як приклад наводить удар по готелю у Покровську, коли на місці працювали медики, рятувальники й поліція  росіяни вдруге атакували те саме місце. «Там загинули рятувальники, постраждали поліцейські. Один із них був у фільмі Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі». Буває таке, що росіяни б’ють по місту, чекають, поки туди приїдуть різні служби, зокрема й військові, і б’ють ще раз».


Медики надають допомогу пораненому. Покровськ. Серпень 2023 року. Фото В’ячеслава Ратинського


Зруйновані будівлі після подвійного обстрілу Покровська. Серпень 2023 року. Фото В’ячеслава Ратинського


«Краще перевірити двічі» 


Під час однієї з нещодавніх масованих атак по Києву В’ячеслав Ратинський побачив з 26-го поверху свого будинку будівлю, що зайнялася. Тоді він зробив акуратне фото панорами міста. У кадрі Київська телевежа в диму. Фотограф знайшов місце загоряння, відзняв, проте інформації, що саме було у приміщенні й чи був це стратегічний об’єкт не було. Отже, рішення однозначне — публікувати ці фото не можна: «Я порадився з редакцією Reuters, для якої тоді робив ці знімки. Ми вирішили не ризикувати. Не хотіли, щоб наші фото комусь нашкодили. Потім дійсно виявилось, що фотосерію не можна було публікувати»


Київська телевежа у диму. Січень 2024 року. Фото В’ячеслава Ратинського


Як знімати так, щоб не нашкодити? 


Ворог щодня невпинно моніторить інформаційне поле. Більшість інформації він черпає з відкритих джерел. Тому на початку російського вторгнення у 2022 році Служба безпеки України зібрала поради для медійників, як працювати у нових реаліях.  


Слід показувати правдиву інформацію так, аби ворог не знав про дислокацію та переміщення ЗСУ, не мав оперативної інформації про завдану ним шкоду, не міг оперативно скоригувати вогонь та обстріли, не ідентифікував найбільш вразливі точки на місцевості для ураження (лікарні, госпіталі, продуктові склади, нафтобази та логістичні хаби). Наслідки руйнувань соціальної інфраструктури, зону ураження внаслідок ударів та обстрілів, кількість жертв і постраждалих можна озвучувати після оприлюднення офіційних даних та без деталізації. 


Крім того, не можна знімати: військові об’єкти, переміщення українських військ і техніки, особисті дані військовослужбовців місця дислокації та район виконання завдань, номери автомобілів і військової техніки, розміщення блокпостів і сил Тероборони на них, дислокацію й роботу ППО, точні адреси та координати бойових дій, місця розташування об’єктів цивільного захисту.


Рятувальники намагаються потрапити у житловий будинок, який постраждав від обстрілів. Грудень 2023 року. Фото Якова Ляшенка


«Знімати не можна видалити»


Недопуск на місце обстрілу традиційна історія у роботі медійників. З таким непорозумінням нещодавно зіткнувся фотограф Яків Ляшенко: «У мене та ще кількох колег поліція хотіла камери забрати. Потім затримали без пояснення причин. Навіть не представились, не відпускали нас 15 хвилин. Чому це сталося? На їхню думку, нас там не повинно бути»


Яків пояснює, що така історія трапляється дуже часто, і в основному правоохоронці це пояснюють — «начальник сказав, що не можна». Тоді Якову й іншим фотографам довелося видалити знімки, на яких були зображені поранені люди та зруйнований дім.


Мешканка Харкова виходить з будинку, постраждалого від російського обстрілу. Січень 2024 року. Фото Якова Ляшенка


«Те, що начальник сказав не можна — для мене не причина. Я теж працюю згідно із чинним законодавством. Тому зараз у нас часто є така дискусія з поліцією, чому це відбувається», — говорить Яків.


Спальний район Харкова після ударів російськими ракетами С-300. Січень 2024 року. Фото Якова Ляшенка


Загальновідомо, що існує два закони, за якими медійники мають право працювати на місцях обстрілів. Це закон «Про медіа» і закон «Про інформацію», а з початком війни додався ще й 73-ій наказ Головнокомандувача Збройних сил України:


«Саме ці два закони, а тепер і наказ є головними, якими керуються журналісти», — зауважує В’ячеслав Ратинський. Вони дають право перебувати в місцях стихійного лиха і небезпеки. «Ти, звісно, можеш оперувати законом. Дуже часто це не працює, тому що правоохоронці чи ті, хто забороняє, не знає цього закону, і їм глибоко плювати на те, що це твоя робота. Крім цього, потрібно мати акредитацію від Збройних сил України. Я завжди ношу її на видному місці». 


Проте Ратинський зауважує, що варто цитувати закон тільки у тому випадку, коли ти впевнений у своїй правоті й твоя присутність не заважатиме роботі служб порятунку. «Особисто я маю таку фразу, яка часто спрацьовує, коли виникає непорозуміння з правоохоронцями. Коли я впевнений у правомірності своїх дій я кажу: «Ви можете мене хіба що винести звідси», — сміється В’ячеслав.


Бровари, Київська область. Січень 2023 року. Фото В’ячеслава Ратинського 


Загалом хлопці рекомендують бути креативними у своїх діях і шукати можливі ракурси чи інші місця, з яких можна спіймати кадр, що стане історією. Ратинський пригадав, як, усупереч заборонам, зміг задокументувати трагічну подію, що сталася в Броварах на Київщині: «Коли впав гелікоптер ДСНС і загинув міністр МВС Денис Монастирський — теж було все огороджено та суворо заборонено підходити. Треба було шукати інші варіанти. Тому, щоб побачити цей вертоліт, я піднявся на 8-й поверх сусіднього будинку і з маленького віконця у під’їзді зробив необхідні кадри».


Правоохоронці на місці падіння гелікоптера ДСНС. Січень 2023 року. Бровари, Київська область. Фото В’ячеслава Ратинського


Удар Росії по терміналу Нової Пошти під Харковом.   Жовтень 2023 року. Фото Якова Ляшенка


«Коли публікувати фото, якщо їх можна публікувати» 


В Україні є чіткий регламент, коли можна публікувати фото та відео наслідків обстрілів. «Ми чітко знаємо, що не можемо викладати контент раніше, ніж через 3 години, якщо прилетіло у цивільний об'єкт, і за 12 годин — якщо у військовий», — каже Яків. Проте в його практиці були винятки з цього правила. Переважно це траплялося, коли після обстрілів було багато постраждалих. Наприклад, трагедія у селі Гроза на Харківщині чи атака на термінал Нової Пошти. «Тоді навіть президент Зеленський порушив цей регламент і опублікував фото з Нової Пошти у себе в інстаграмі. Саме з його соцмереж вночі я і дізнався про трагедію й миттєво вирушив на місце документувати наслідки», — розповідає фотограф.


Внаслідок атаки по Новій Пошті під Харковом загинули шестеро людей. Жовтень 2023 року. Фото Якова Ляшенка


У гарячих зонах 


Під час роботи на «нулі» чи у «жовтих зонах» варто обов’язково одягати засоби захисту. Згідно з правилами, медійникам треба працювати в бронежилеті синього кольору з написами «PRESS», а також тримати на видному місці всі посвідчення. Крім того, працюючи у гарячих точках, слід мати аптечку та вміти нею користуватися. І В’ячеслав, і Яків на запитання: «Чому ви виконуєте свою роботу?» відповіли однаково коротко: «Тому що це важливо!». Розуміння значущості цих кадрів і для України, і для її історії змушує українських та іноземних журналістів продовжувати ризикувати своїм життям, стаючи «очима» для всього світу. Фокус уваги світу тримається на війні в Україні завдяки їм.


Фото Фонду 2402


«Оцінка ризиків найперше»  


Усі чинні протоколи безпеки для медійників, які раніше були актуальними у світі, в українських реаліях потребували перегляду.

«У нас триває найвисокотехнологічніша війна, і ризики тут вищі», пояснює комунікаційниця і кураторка навчальних програм Фонду 2402 Ольга Фоміченко-Закуцька. 


Фонд 2402 проводить навчальні безпекові тренінги для медійників, волонтерів та громадських діячів. На сьогодні це чотири дні активної підготовки, які включають цифрову безпеку, тактичну медицину та мінну безпеку. «І останній день це відпрацювання реальних сценаріїв на практиці. Групи працюють на виїзді, потрапляють під обстріл і кожній групі роздається сценарій. Вона має скоординувати роботу кожного учасника, надавати допомогу та евакуювати», — розповідає Ольга. 

Також вона додає, що будь-який виїзд у будь-яке потенційно небезпечне місце найперше слід починати з оцінки ризиків. Адже трапитися може будь-що і будь-коли: «Потрібно моніторити місце, в яке ти їдеш. Що там відбувається зараз? Як збирати спорядження та команду? Які будуть шляхи відходу? Якщо щось трапиться, де ви ховаєте машину? Кілька сценаріїв підготувати — і вам вже буде набагато легше діяти».


Ольга наполегливо рекомендує ознайомитися з базовими безпековими навичками всім українцям, а не тільки тим, хто працює на фронті чи у прифронтових зонах. Як приклад наводить трагедію у Дніпрі в січні 2023 року, коли російська ракета влучила у житловий будинок. Тоді одна з учасниць тренінгу, журналістка, мешкала у будівлі навпроти, тож ще до приїзду медиків вона зі своєю аптечкою побігла рятувати людей. 


«Вона правильно наклала турнікет, але, на жаль, були інші травми несумісні з життям. Тому людину не вдалося врятувати», — пригадує Ольга.


Фото Фонду 2402


Безкоштовний HEFAT тренінги від Фонду 2402 уже пройшли близько пів тисячі осіб. У лютому-березні команда планує запустити ексклюзивне навчання із застосуванням віртуальної реальності, яке зможе наблизити учасників до умов роботи у реальних бойових діях.


Фото Фонду 2402


bottom of page