top of page

Любов до чорно-білих плівкових знімків харківського фотографа Владислава Краснощока

Бійці 66-ої ОМБ. Село Невське на напрямку Лиман-Кремінна. Весна 2023. Фото Владислава Краснощока


Відзняти, проявити, надрукувати й відсканувати — такий процес проходять плівкові знімки харківського художника, фотографа, лікаря Владислава Краснощока. Він фіксує російсько-українську війну, її наслідки, її трагедії і її героїв на чорно-білих знімках. Про світлини, їхнє значення та підхід до роботи говоримо з Владиславом. 


Владиславе, хто ви? Ким ви самі себе позиціонуєте? 


Я взагалі лікар. Я працював раніше щелепно-лицевим хірургом у лікарні швидкої допомоги, а зараз працюю як лікар — стоматолог — хірург — імплантолог у приватній клініці. Фотографія завжди була моїм хобі, але я себе позиціоную як художник, який ще працює з фотографією. 


Над якими проєктами працюєте зараз? 


Ні, взагалі в мене нема в голові таких штук, як проєкти. Зараз я знімаю війну.


Руїни Інституту президенства у Харкові. Травень 2022. Фото Владислава Краснощока 



З чого почалась ваша любов до фотографії, а саме до плівки? 


Десь 15 років тому я почав фотографувати спочатку на цифровий фотоапарат, а потім вже перейшов на плівку. Обрав для себе таки чорно-білу плівку, тому що я повністю можу контролювати весь процес від зйомки до друку. Тобто всі ці речі я сам контролюю: фотографую, проявляю, друкую  потім вже отримую той результат, який мені потрібен.

 

Фото зроблено з вікна машини по дорозі на тренування бійців 12-бригади НГУ  «Азов» в Харківській області. Фото Владислава Краснощока 


Наскільки цей процес складний? 


Тут нічого складного нема. Просто це займає якийсь час. 

Я думаю, що в роботі з «цифрою» це також багато часу займає, бо ти знімаєш, потім скидаєш це на комп'ютер, потім якось обробляєш. У моєму випадку я сфотографував, проявив плівки, потім відсканував ці плівки, аби відібрати ті фотографії, котрі я хочу надрукувати. Надрукував. Тобто вони в мене є на папері, і далі, щоб можна було їх десь виставити в електронному вигляді, я їх сканую. 


Чому чорно-білі фотографії, а не кольорові?


Знову ж таки, у випадку чорно-білої фотографії, я повністю контролюю процес зйомки до друку. Але якщо мені потрібно знімати на колір, то вже кольорову плівку мені потрібно комусь віддавати у якусь лабораторію. Буває, що там можуть зробити щось не так. Проте нещодавно я таки почав знімати ще й на кольорову плівку. Мені цікаво це. 


Старий Салтів у 2022 році. Фото Владислава Краснощока


Зима у Куп’янську 2023 року. Фото Владислава Краснощока 


А з візуальної точки зору: чорно-біла фотографія передає щось краще і влучніше, ніж кольорова?


Чорно-біла фотографія, на мій погляд, є більш олдскульною, де працює саме форма. А кольорова фотографія, на мій погляд, є складнішою. Бо потрібно працювати з кольором, і тому композиція працює вже по-іншому. 


Як щодо якості? Чому ви обираєте робити плівкові фото, а не цифрові?


Для мене якість — це не та якість, яку можна виміряти в пікселях, чи в чомусь іще. Для мене якість — це коли картинка працює для глядача. З моєї точки зору, це повинна бути ідеальна композиція. Тобто формально фотографія повинна працювати, і якщо формально вона працює, то вона може народити якийсь образ глядачу при перегляді.


 Корова на полі. Село Давидів Брід, Миколаївщина. Зима 2023 року. Фото Владислава Краснощока 


Ви зараз фотографуєте війну. Можете розказати більше, що саме ви фотографуєте? Кого? Де? 


Війна — це дуже багато різних тем, і тому для себе я її умовно розділив. Моя мета — зробити книгу про цю війну. Коли я вже десь на 70% закрию ті теми, над якими працюю, то я зможу зробити цю книгу. Це не тільки наслідки «прильотів», це і зруйновані будівлі, знищені мости, праця ДСНС, робота військових і медиків, діяльність нашої техніки, полонені чи якісь мародери тощо. І потім усе це окремо складається разом, і з цього ти зможеш зробити якийсь такий образ, який би зміг передати, що в нас в ці часи коїлось.


Cело Богородичне у 2022 році після звільнення. Фото Владислава Краснощока 


Чи стають кадри ціннішими, якщо зроблені на плівку через ліміт? 


Я завжди казав, що у мене спортивний підхід до зйомки на плівку, бо не знімаю все підряд, а думаю коли і що знімаю. Проте я ніколи не жалкую кадрів, якщо є якась цікава ситуація. Але бувають такі зйомки, коли робиш один-два кадри — і це вже добре. 


А загалом скільки кадрів в одній плівці і скільки плівок берете з собою на зйомку? 


Коли я знімав на середній формат Mamiya, то 10 кадрів на плівці. Якщо це вузький формат — це 36 кадрів. Якщо панорамна камера — десь 20 кадрів. У мене завжди вистачає з собою плівки. В мене зазвичай 10 плівок з собою є. Хоча краще, щоб завжди з собою був запас, бо ти ніколи не знаєш, що побачиш.


Куп’янськ після звільнення. Осінь 2022 року. Фото Владислава Краснощока


Кладовище масового захоронення у Ізюмі, де ексгумували близько 450 тіл після деокупації. Осінь 2022  року. Фото Владислава Краснощока 


Що ви знімали до війни? Чи брали участь у виставках?


І до війни, і під час — мої світлини можна було побачити на виставках, зокрема за кордоном. До війни я фотографував Харків, Майдан, а також лікарню, де тоді працював. Також займався вуличною фотографією. У 2012 році якийсь х’юстонський музей фотографії купив мої ручні розмальовані світлини. Потім я на ці гроші придбав собі плівковий фотоапарат Leica.


Ручні розмальовані фотографії це що таке?


Це паперовий відбиток твоїх фотографій. Це взагалі така традиція у Харківській школі фотографії. Ти береш якісь фарби, наприклад, ми брали ті, якими можна було малювати по тканинах, і розмалювати ці фотографії.


Де черпаєте натхнення? Чи захоплюєтесь роботами колег? 


Зараз дуже багато фотографів гарно знімають, тому виділити когось чи чиїсь роботи — не можу. Мені дуже подобається, як в кольорі знімає Максим Дондюк. Але загалом усі фотографи, і я також, роблять повтори. Тому зараз відзняти щось нове справді дуже важко.


Куп’янськмй напрямок. Зима 2023 року. Фото Владислава Краснощока 


Чи є фотокниги чи щось інше, де ви черпаєте натхнення? 


Я не черпаю натхнення, я його сам створюю. Тобто коли мені щось набридає, я просто починаю займатися чимось іншим у творчості. Потім знов повертаюся до фотографії. До російського вторгнення у мене була перерва у фотографії. Коли повномасштабка почалася, я зрозумів, що мені потрібно знімати війну. Знову фотографія зацікавила. Тому зараз я цим живу.


Cело Посад-Покровське після деокупації Херсонщини. 2023 рік. Фото Владислава Краснощока 


А ви встигаєте ходити на роботу?


Так, звісно. Я ж не фотограф новин, тобто мені не потрібно щодня висвітлювати усі прильоти. У мене немає цієї рутини. Моя мета інша: зібрати якусь загальну картину війни і зробити книгу. 


Чи є фотографія, яку ви мрієте зробити? 


Я хочу зробити книгу. Це моя мета. Можливо, це буде декілька книг. Оскільки я ще окремо працюю з хлопцями з армійської авіації. Постійно до них їжджу і знімаю. Вони потребують окремого видання.


Робота бійців бригади армійської авіації на Запорізькому напрямку. Літо 2023 року. Фото Владислава Краснощока 


Можливо, є якісь фотографії, які стали для вас особливими? 


Є такі фотографії. Є світлини, на яких хлопці ще живі, а потім я уже знімаю їхнє поховання. Навіть є такі фотографії, де я знімаю поховання одних хлопців, несуть труну інші, і вони теж вже загинули. Таких ситуацій, на жаль, стає все більше. Я вважаю, що знімки є цінними з історичної точки зору. Ти ніби пишеш цю історію. Багато хлопців гине, але вони залишаються на світлинах. Ці знімки виконують свою функцію — берегти пам'ять. Хочу додати, що плівкові фотографії — це фізична річ, і у разі мегамегаблекаутів, коли усі електронні засоби не працюватимуть, у тебе буде фізична фотографія. Це перевага.


Поховання Олександра Чабана в Харкові. Літо 2022 року. Фото Владислава Краснощока 


Нагадаємо, вранці 19 травня війська РФ завдали подвійних ударів по зоні відпочинку у передмісті Харкова ракетами «Іскандер-М», де перебувало близько пів сотні людей. Трагедія знищеної бази відпочинку з передмістя Харкова на плівкових світлинах Владислава Краснощока 


 

Над матеріалом працювали:


Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич

Більдредактор: В'ячеслав Ратинський

Літературна редакторка: Юлія Футей

Менеджер сайту: Владислав Кухар


Владислав Краснощок — харківський художник. 1997–2002 навчався на стоматологічному факультеті Харківського державного медичного університету. У 2004–2018 роках працював в Харківській державній клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім. О. І. Мещанінова. Фотографією займається з 2008-го. Займається документальною фотографією, стріт-артом, а також станковою і друкованою графікою. Інстаграм фотографа.


Матеріал створено за підтримки міжнародної некомерційної організації «репортери без кордонів».




留言


bottom of page