top of page

«Кулі були просто над головою». Бої за столицю у світлинах Мар’яна Кушніра

Увага! Матеріал містить чутливу інформацію, а фотографії — сцени жорстокості, які можуть вас шокувати.

Евакуація поранених під час бою у Рудницькому. 10 березня 2022 року. Фото Мар'ян Кушнір


Журналіст Радіо Свобода Мар'ян Кушнір зустрів повномасштабне вторгнення на Донеччині, де часто працював і до цього. За його словами, напередодні вторгнення він поїхав у Мар'їнку. Очікуючі на можливі обстріли міста, поселився у старий гуртожиток, де з вікна видно Донецьк. Він очікував обстрілу лінії фронту, але нічого не відбувалось. 


“У Маріїнці є розбитий гуртожиток, де ми поселились, думали, що будуть обстріли, бої якісь з боку Донецька. Там з вікна видно уже Донецьк, лінію фронту хотіли познімати. Ми сиділи там дуже довго, але нічого не відбувалося. Це було 21-22 лютого приблизно, ми розуміли, що якийсь двіж буде”, - пригадує Кушнір.


Журналіст працював протягом двох днів у Харкові із Максом Левіним. Російські війська у перші дні намагались зайти у місто, не очікуючи жодного опору. Перші зіткнення із Силами оборони України відбулись уже 24 лютого 2022 року на Харківській окружній. За словами Кушніра, разом із Левіним вони знімали наслідки боїв на окружній дорозі, обстріляну Північну Салтівку та ночували там у машині. Потім вони вирушили разом до Києва.


Всюди їхали на удачу, ризикували

“Макс дуже хотів їхати до Києва. Та й, в принципі, я теж думав, що  вся двіжуха йде під Києвом, несеться. Ми поїхали під Київ і там уже працювали. Ми їхали на удачу всюди, тобто ми щупали де і що відбувається, — згадує Мар’ян Кушнір. От в одну  ніч ми взагалі шукали збитий Іл-76 з російським десантом. Залужний сказав на другий день, що наші підбили літак в районі Василькова. Ми поїхали шукати цей російський десант, до 3-4 ночі лазили. Скільки разів нас тоді хотіли вбити наші ТрОшники…”. 

Журналіст Мар’ян Кушнір на території Васильківського аеродрому на фото Макса Левіна. Лютий 2022. Фото Макс Левін 


Тоді журналісти побачили, що триває бій на військовому аеродромі у Василькові. Вони намагались потрапити туди, але це був військовий об’єкт, ніхто журналістів там не чекав.

“Зранку нас із дозволу керівництва пустили на аеродром. У ту ніч прилетіла ракета у сховище пального. Ми багато їздили біля Києва. Допомагав наш з Максом попередній досвід роботи у прифронтових територіях», – говорить Мар’ян Кушнір.

Згодом Кушнір і Левін поїхали разом у Бородянку, яка щойно була обстріляна авіацією, кілька будинків були знищені вщент, недалеко від міста палав збитий літак, на в'їзді до міста та на центральній вулиці було згарище російської військової техніки.

Бородянка після авіаударів по місту. Березень 2022. Фото Мар'ян Кушнір


Спогади Мар’яна Кушніра та фото Макса Левіна про поїздку до Бородянки УАПФ публікувала у попередньому матеріалі: Авіаудари по Бородянці на фотографіях Макса Левіна.


Марян Кушнір розповідає, що в ті дні їм дуже знадобився багаторічний досвід роботи у зоні проведення операції об’єднаних сил на Донеччині та Луганщині, особливо досвід спілкування із військовими на блокпостах.


“Тоді під Києвом можна було знімати все, що завгодно, якщо ти знаєш, як це робити. По-перше, це досвід. По-друге, це везіння, дуже велике везіння. І по-третє, це наглість. Ми їхали з Максом туди, куди хотіли. Наш досвід війни та їзди по блокпостах дозволив нам працювати. Щоб їздити туди, де ніхто не був, нам треба було десь обманути, десь сперечатись, а десь кричати. Їздили в Бучу, знімали там артилерію, яка працювала по Макарову. Вже потім заїжджали в Макарів, коли його звільнила 14-та бригада спільно з десантниками. Ще танкістів знімали, теж під Макаровим. Ми багато знімали того, чого не знімали українські журналісти, бо був повний хаос, ніхто нікого не пускав”, - розповідає журналіст про перший місяць вторгнення.

Українські танкісти під Макаровом. Березень 2022. Фото Мар’ян Кушнір


Українські військові під Києвом. Березень 2022. Фото Мар’ян Кушнір


У роботі сильно допомагали контакти, здобуті за роки війни на Сході України. Завдяки цим знайомствам Кушнір мав унікальну можливість працювати по всій Київській області.


“Я дуже багато працював з 10-ю бригадою раніше. Контакти дозволили працювати з бригадою, бо вона була на обороні Київщини. Два батальйони були на півночі, один прикріплений до Сирського і воював на лівому березі, під Баришівкою, поруч з 72-ю і 128-ю чи 14 бригадою. Ці контакти дозволяли мені багато працювати та пересуватися туди, куди ніхто не міг”, пояснює журналіст. 

Військовий ЗСУ стріляє із міномета по російських позиціях. Березень 2022. Фото Мар’ян Кушнір


Фактично тебе зараз вб’ють, ти просто на це чекаєш

З особливими емоціями Кушнір згадує, як вперше ходив на штурм разом із 10-ю гірсько-штурмовою бригадою. Тоді військові штурмували село Рудницьке, неподалік Баришівки. 


“Я досі не розумію, як я не отримав кулю у стегно. Тоді навколо мене всі отримали кулю в стегно, сміється Мар’ян.

Це люди, які мене знали дуже давно. Командир батальйону сам мені подзвонив: «Мар’ян, приїжджай, у нас двіжуха буде. Ти такого ще не знімав.  Вони нам довіряли, бо були впевнені, що ми не станемо для них тягарем. Ми знаємо, як діяти, де стояти, коли бути, щоб не було в них проблем, ну, елементарно не затрьохсотитися. І, власне, тому вони брали нас з собою. І так було перший раз після першого штурму”, пояснює він. 

8-й батальйон 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади під час штурму села Рудницьке. 10 березня 2022 року. Фото Мар'ян Кушнір


Мар’ян Кушнір згадує, що після того разу зарікся знову йти із військовими на штурм, але вже через короткий час пішов знову, а потім знову…


“Річ у тім, що там реально ймовірність бути вбитим настільки висока, що... Ну, фактично тебе он зараз вб’ють, і ти просто чекаєш на це. Ти не маєш де сховатися, ти мусиш максимально швидко орієнтуватися на місці. В тебе такий прилив адреналіну йде, не передати. І ти розумієш, що фактично беззахисний і нічого не можеш зробити. Якщо вони ще воюють, виконують якусь роботу, то в тебе задача тільки знімати. І то, коли прижали кулеметом до землі, коли я повз мордою по землі, я навіть толком не знімав. Я включив камеру, на відео записував, але все, що записувалося — як повзе камера по снігу. Я відкачувався в заглиблення, тому що кулі були просто над головою, відчував їх навіть. І це взагалі жесть. Не те що там артилерія…”, емоційно згадує події Мар'ян.

Евакуація поранених під час бою у Рудницькому. 10 березня 2022 року. Фото Мар'ян Кушнір


За словами журналіста, всі страхи та небезпека виправдали себе його відесюжет та фотографії розійшлись світом. Історія про те, як Україна дає по зубах росіянам, отримала документальне підтвердження. Кушнір впевнений, що після цього почали більше говорити про допомогу Україні.

Військовий тягне на тачці 80-річного Валентина із села Тетерівське, останнього мешканця села, яке опинилось на лінії фронту. Мар'ян Кушнір разом із колегами евакуював чоловіка до сім’ї. Березень 2022. Фото Мар'ян Кушнір

 

Мар’ян Кушнір (30 років) український журналіст, відеооператор, фотограф, з 2015 року працює в українській редакції «Радіо Свобода». Відтоді їздить на фронт і висвітлює бойові дії на території України, готує репортажі з масових акцій. Після відкритого воєнного нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року висвітлює події із гарячих точок, де точаться активні бойові дії. 11 березня 2022 року отримав контузію на Київщині, у селищі Баришівка. 

Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2022).


Соціальні мережі фотографа:


Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.


Проєкт реалізується завдяки підтримці ЗМІN.

Comentarios


bottom of page