top of page

Найгарячіша точка на карті. Авдіївська промзона на світлинах документаліста Олександра Клименка

Військовослужбовець Збройних сил України веде вогонь із автоматичного гранатомета по ворожих позиціях на Промзоні у Авдіївці Донецької області. 19 березня 2016 року. Фото Олександра Клименка


30 січня 2017 року ЗСУ взяли під контроль Авдіївську промзону, вибивши звідти росіян. 


Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував перебування  українських військ у Авдіївській промзоні.   


Доброволець  «Правого Сектора»  з позивним «Пілот». 19 березня 2016 року. Фото Олександра Клименка


До Донецька рукою подати 


Авдіївка — промислове місто за 13 кілометрів від Донецька, туди навіть курсував прямий трамвай.  До початку російської агресії  2014-го  там мешкало близько 40 тисяч людей. Саме з Авдіївки можна було контролювати: північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також стратегічну трасу М04 «Донецьк — Горлівка».  


3 березня 2016 року.  Командир підрозділу  «Правого Сектора»  з позивним «Санта». Фото Олександра Клименка


У квітні 2014 року бойовики проголосилил у Авдіївці «Донецьку народну республіку», але 28 липня українські сили оборони звільнили місто під час загального наступу на Донецьк. Проте ситуація була дещо складнішою із промзоною. Там не було українських опорних пунктів, хоча промислова зона є в межах Авдіївки. Саме це і розв'язувало руки бойовикам, вони перетинали лінію розмежування й гатили по українських позиціях, зокрема обстрілюючи і цивільних.  Українські військові вирішили деокупувати промзону заради безпеки мирних мешканців.  


Боєць 58-ї бригади спостерігає,  поки його побратими окопуються на Промзоні. 17 березня 2016 року. Фото Олександра Клименка


На початку 2016 року 16-й батальйон 58-ї бригади взяв Авдіївську промзону, відтак відкрився простір для ураження ворожої техніки на трасі Донецьк-Горлівка. Проте, від березня цього ж року бойовики  почали активніше обстрілювати Авдіївку.  


Найбільшого загострення ситуація в районі Авдіївки сягнула в роковини бою під Крутами, 29 січня 2017-го. Унаслідок активних російських обстрілів без світла, води і опалювання залишались місцеві мешканці, для яких українська сторона розгортала пункти обігріву.


17 березня 2016 року. Ще ціла Промзона, яка після постійних обстрілів була майже знищена. Фото Олександра Клименка


Гаряча точка на карті 


Після звільнення і аж до повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Авдіївська промзона залишалась однією з найгарячіших точок на карті російсько-української війни. Бойові дії тут практично не вщухали кілька років у будь-який час доби. У деяких місцях до позицій російсько-сепаратистських сил  було всього кілька метрів. 


Фотожурналіст Олександр Клименко неодноразово документував новозайняті позиції українських військ з 2016 і аж до вторгнення. Інколи він залишався наніч з хлопцями,  спав у підвалі.


У підвалі «штабу» Промзони сидять бійці  «Правого Сектора»:  «Пілот» та «Француз» 19 березня 2016 року. Фото Олександра Клименка


«Я туди їздив багато разів і в 2016-му, і в 2017-му, і в 2018-му, і в 2019-му. Крайній раз я там був у лютому 2022 році напередодні вторгнення. Там тоді стояла 25-та бригада. Десантники. Вони казали: «Ми готові!» Вони всі про це казали!» — згадує Олександр Клименко,  — Туди завжди їздили іноземні журналісти, бо Авдіївська промзона завжди була місцем, де йшли якісь бої, тривали обстріли чи оголошували перемир’я і знову обстріли і тд.  Умовно, тоді це було найближче місце до ворога». 


19 березня 2016 року. Фото Олександра Клименка


Майже 10 років росіяни намагались окупувати Авдіївку, і після понад 3100 днів оборони місто таки впало. 17 лютого 2023, Збройні сили України вийшли з Авдіївки, аби уникнути оточення.  Сили оборони перейшли на більш вигідні рубежі. 


8 лютого  2017 року. Військовий 72-ї бригади «Береза». Фото Олександра Клименка


Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.



Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014). 


Матеріал створено за підтримки міжнародної некомерційної організації «репортери без кордонів».

Comentários


bottom of page