Мікрогрантова програма Української асоціації професійних фотографів, реалізована за підтримки International Press Institute, — це можливість для українських документалістів реалізувати свої ідеї. У 2025 році до програми долучились вісім фотографів і фотографок, які створили власні проєкти — рефлексії, документи й відчуття життя під час повномасштабної російсько-української війни. Фотоальбом «2025» — це візуальна пам’ять, яку можна відчути на дотик.
Над створенням журналу «2025», який підсумовує результати мікрогрантової програми для фотографів-документалістів, працювала команда дизайнерів DUO team — Олександра і Марія. Дівчата розповіли, як їм вдалось об’єднати настільки різнопланові проєкти у цілісну історію, над якими матеріалами працювалося найважче та чому, незважаючи на дату на обкладинці, журнал існуватиме поза часом.
Деструктивний метод для створення конструктиву
«Ми обрали формат журналу, оскільки з виданням такого розміру комфортно знайомитись і його легко тримати в руках. Він дружній до глядачів», — розповідають дизайнерки команди DUO team Олександра і Марія.
До журналу, створеного за результатами мікрогрантової програми для фотографів-документалістів, увійшло вісім проєктів українських авторів: Лізи Букреєвої, Олександри Зборовської, Яни Кононової, Олександри Магули, Слави Ратинського, Ані Царук, Олексія Чистотіна та Макса Чорного. Дизайнеркам вдалося створити єдиний візуальний код журналу, що гармонійно об’єднав різнопланові проєкти про війну, повсякдення, втрату і стійкість у цілісну історію.
Дизайнерки проаналізували сайт і соціальні мережі Української асоціації професійних фотографів і зробили обкладинку у відповідному стилі.
«Ми не хотіли давати на обкладинку світлину одного з авторів, оскільки це було б не чесно щодо інших фотографів», — пояснює Олександра.
Обкладинка у журналу чорна, а лаковим покриттям виділено рік випуску — 2025-й. Акцент зробили на році, оскільки грантові програми підтримки для фотографів будуть продовжуватись. Незважаючи на дату на обкладинці, команда DUO team намагалася зробити журнал поза часом, без прив’язки до сучасних трендів чи популярних зараз дизайнерських рішень.
Проєкти у журналі розпочинаються зі своєрідного постера — фотографії на розвороті й назви.
«Щоб видання було особливим та крафтовим, назву кожного проєкту ми роздруковували на окремому листку, який потім спеціально деструктивили — м’яли та згинали. Далі ми сканували отриманий напис і накладали на світлину, — розповідає Марія. — Звісно, ми могли б усе зробити за допомогою комп’ютера, утім результат, отриманий аналоговим способом, завжди несподіваний та цікавий».
Порожні сторінки для наповнення змістом
Олександра й Марія під час роботи над журналом занурювались у суть кожного проєкту. Для усіх авторів вони розробили індивідуальну верстку, яка підкреслює особливості їхніх проєктів і водночас зберігає цілісність видання.
«Роботу з таким обсягом матеріалу ми сприймали як кіномонтаж. Кожен розворот — це склейка кадрів, де сусідні фотографії мають підсилювати одна одну», — розповідають дизайнерки.
У роботі з проєктами, які вже мали чітку структуру, Олександра і Марія зберігали авторську послідовність, адаптуючи її до обсягу книги через відбір найвлучніших знімків.
Комбінування проєктів у фінальну послідовність команда DUO team залишила на останок. Спочатку кожна історія була зібрана та зверстана окремо і лише після цього Олександра й Марія шукали для неї місце у загальній структурі.
«Ми одразу знали, що відкривати книгу має проєкт Олексія Чистотіна. Його фотографія — це потужний вступ, який буквально запрошує глядача до знайомства з журналом», — розповідають Олександра і Марія.
Дизайнерки працювали над балансом видання: як візуальним, так і сенсовим.
«Ми чергували світлі й темні за тональністю проєкти, аби сторінки «дихали». Так само намагалися збалансувати їх і за змістом», — пояснює Олександра.
Наприклад, в історіях Олексія Чистотіна та Макса Чорного наскрізною темою є дорога, хоча розкривають вони її абсолютно по-різному. Олександра і Марія вирішили розвести ці проєкти, щоб дати кожному з них власний простір для звучання.
Різні досвіди для єдиної історії
Особливим етапом у створенні журналу стала поїздка до типографії у Києві. Дизайнерки годинами підбирали папір на дотик, вивчаючи кожну фактуру, поки не знайшли варіант, який здався ідеальним. Проте перша ж кольоропроба принесла розчарування: обраний папір виявився занадто фактурним — він буквально «з'їдав» усю глибину фарб, особливо чорної.
«Оскільки ми особисто відповідали за цей вибір, усвідомлення помилки було неприємним, але необхідним. Нам довелося терміново переглядати рішення й шукати інший папір, — розповідає Марія. — На етапі додрукарської підготовки Саші довелося докласти чимало зусиль, аби чорний колір не провалювався і зберігав свою насиченість під час друку. Цей досвід навчив нас, що тактильні відчуття від паперу мають завжди йти в парі з його технічними можливостями».
Проєкти, що увійшли до журналу, розповідають про життя під час війни і здебільшого емоційні та складні.
«Найважче мені дався проєкт Лізи Букреєвої: щоразу, коли я відкривала макет, мені хотілося плакати. Зрештою, я віддала його Олександрі», — ділиться Марія.
Довго дівчата працювали і над матеріалом Олександри Зборовської «Я повернусь». Це історія художниці Дар’ї, яка пережила окупацію на Київщині і є постраждалою від сексуального насильства, вчиненого російськими військовими.
«Окрім емоційної складової, складність проєкту полягала у його неймовірній еклектиці: плівка, цифра, чорно-білі кадри й малюнки Дар’ї. Усе це потрібно було зібрати в єдину історію, — говорить Марія. — Ми пройшли через чотири різні ітерації верстки, перш ніж зупинилися на фінальному варіанті».
Головним завданням дизайну журналу був пошук балансу — не перестаратися з оформленням і водночас не зробити його нудним.
«Нам було важливо з повагою поставитись до кожної історії та фотографії у ній — не зрізати композицію, не обрізати кадр і дати кожній фотографії простір для сприйняття, — розповідають Олександра і Марія. — Окремим викликом для нас стали відбивки — технічні та візуальні елементи, що розділяють фото й текст. Ми шукали таку форму для них, щоб вони зчитувалися на емоційному рівні, не були занадто прямолінійними. Це була робота з багатьма викликами, але дуже для нас цікава».
DUO team — творчий дует дизайнерок Олександри та Марії, що працює в Україні. Команда спеціалізується на графічному дизайні та айдентиці, поєднуючи різні візуальні підходи в цілісні, виразні проєкти.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
