Фотографка, кураторка, дослідниця фотографії та засновниця фестивалю Odesa Photo Days Катерина Радченко розповіла про те, як зробити фотопроєкт цілісним, де його можна показати, щоб він не загубився серед інших фотографій, та на які запитання варто відповісти фотографу перш ніж почати роботу над історією.

‍

Як знімати проєкт

Нідерландський художник, дизайнер та куратор Ерік Кесселс (Erik Kessels) зробив інсталяцію із надрукованих фотографій, які він взяв на платформі Flickr. Усі знімки були просто викинуті в експозиційний простір, щоб продемонструвати гори відзнятих знімків. Постають логічні запитання про те, як серед величезного масиву зображень саме ваші зображення можуть бути побаченими, важливими та не перетворяться на сміття. Насправді це довгий шлях, який містить багато роботи, навчання, аналізу та власне процесу зйомки.

Усі фотографії, які створюються під час війни, є вагомими, проте не кожна фотографія важлива саме зараз і не кожну потрібно одразу публікувати. На сьогодні людина з телефоном — документаліст. Не обов’язково мати професійну камеру, щоб зафіксувати зміни у просторі й часі. Вернакулярна фотографія цікава та щира, дає доступ до тих моментів життя, до яких не дістаються професійні фотографи. З початком повномасштабного вторгнення композиційно якісні, зображення стали дуже схожими, за ними не видно автора. Проте якщо фотограф знайде свій авторський голос, то зможе створити вартісний фотопроєкт і його помітять.

Фотопроєкт — це цілісна структура, яка включає фотографії, об’єднані між собою не лише темою, але і візуальним наративом. Фотографії повинні взаємодіяти між собою, і вдалий відбір світлин до проєкту — це 80 % його успіху. Якщо куратору виставки чи журі конкурсу надіслати добірку фотографій, у якій, наприклад, п’ять кадрів фотографій між собою працюють, а ще три повністю випадають з контексту — візуально чи за змістом, тоді фотограф точно вилітає з фокуса інтересу будь-кого видання чи інституції.

У кожного художника, і в першу чергу фотографа, є ймовірність потрапити в емоційну пастку. Наприклад, коли фотограф робив знімок, він проживав багато емоцій, або ж, щоб отримати кадр, йому довелось пройти складний шлях, застосувати неймовірну кількість часу та ресурсу. Така світлина важлива фотографу, проте візуально вона може бути ніякою. У фотографа є емоційна прив’язка до такої фотографії, і він буде її постійно включати в остаточну вибірку, хоча світлина може бути цілком недоречною. Вона вибиватиметься із концепції проєкту й тягтиме його у негативний бік. Важливо враховувати цей момент під час створення фотопроєкту і, за можливості, показувати проєкт колегам, які зможуть щось порадити.

‍

Як формувати проєкт

Фотопроєкти можуть бути різних форматів — усе залежить від мети створення. Якщо мета — це архівація історії, фіксація змін в історичному контексті, тоді потрібен документальний підхід.

Проєкт може бути й протестом, голосом автора. Якщо для фотографа певна проблематика дуже важлива, то його проєкт може стати мовою, аби проголосити цю тему, через візуальний ряд привернути до неї увагу широкої аудиторії. Проєкт стає авторським стейтментом.

Фотопроєкт може бути і персональною рефлексією. Фотограф створює візуальний ряд, щоб розібратися у собі чи певній темі, або ж прожити травматичний досвід. Не кожен проєкт-рефлексія має бути опублікованим. Усе залежить від того, з якою метою його створював автор — щоб знайти для себе відповіді на ряд запитань і балансувати свою історію та власне буття чи щоб поділитися власними переживаннями з іншими людьми. У другому випадку варто подумати, яким чином досвід автора може бути корисний для інших та наскільки відвертим готовий бути фотограф.

Перший крок до роботи над власним проєктом — це дослідження обраної теми. Важливо не тільки переглянути референси і пошукати, що вже було зроблено, а й подивитись на проблематику з іншої, не фотографічної перспективи. Щоб розібратись у темі, варто дослідити історичні, соціальні, політичні та інші її аспекти.

Другий крок — це пошук візуальної мови для фотопроєкту. Якщо історія планується для медіа, коли матеріал потрібно вчасно підкріпити візуальною інформацією, тоді достатньо зробити якісні документальні фотографії, кольорові чи чорно-білі. У випадку роботи над довготривалим проєктом, проєктом-рефлексією, архівними матеріалами чи над іншими фотопроєктами візуальна мова повинна бути унікальною, цікавою та відповідати темі.

Третій крок — це власне зйомка фотопроєкту.

Четвертий крок — відбір фотографій, які зможуть передати ідею проєкту. На етапі попереднього відбору можна побачити, які кадри зайві, а яких зображень навпаки не вистачає.

П’ятий крок — фіналізація фотопроєкту.

‍

Як показати фотопроєкт

Після того як фотограф знайшов цікаву тему, сформував цілісну історію з визначеним візуальним наративом, постає запитання, як цей фотопроєкт показати.

Перше — це портфоліо-ревю, тобто короткі зустрічі з фотографами, кураторами або ж різними інституціями, під час яких можна показати свій проєкт та отримати відгук. По-перше, зустріч з професіоналами дає можливість подивитися критично та зі сторони на свій проєкт, почути важливі питання, про які не думали у процесі роботи. По-друге, це спосіб розповісти про себе колегам, кураторам і різним інституціям, заявити про своє існування. Багато кураторів різних проєктів під час портфоліо-ревю відзначають для себе потенційно цікавих авторів і в майбутньому можуть запропонувати їм співпрацю.

Цілком нормально написати до людини, яка цікавить фотографа, — колеги, редактора, куратора чи видавничого дому — і запропонувати свій фотопроєкт. У такому випадку варто долучити роботи й поставитись до презентації з усією відповідальністю. Якщо людина зацікавилась роботами, вона обов’язково відповість.

Гарні можливості для фотографів дають тревел-гранти й творчі резиденції. Це хороша можливість пожити в іншому місті чи країні, присвятити час лише фотографії та роботі над власними проєктами.

Заявити про себе можна на різних фотоконкурсах. Умовно їх можна розділити на три формати. Перший — коли у конкурсу немає цілісної теми, а фотографії приймають у дуже загальні категорії, наприклад «Чорно-білі фотографії», «Портрет», «Пейзаж» тощо. Зазвичай участь у таких конкурсах платна, а нагорода — це публікація у каталозі чи медаль. Для професійного зростання такі конкурси навряд будуть корисними.

Другий формат — конкурси з визначеною темою, на які приймають цілісні фотопроєкти. На такі конкурси зазвичай подається менше людей, а до відбору робіт ретельно ставляться куратори. Вони шукають вартісні проєкти та формують цікаву експозицію. Наприклад, фестиваль Odesa Photo Days оголошував Open Call, щоб обрати 10 проєктів і сформувати головну експозицію. У такому випадку в автора є можливість якісно показати свій проєкт на фестивалі. Також на такі події приїжджають куратори й представники різних інституцій і у фотографа є шанс бути поміченим. Участь у таких конкурсах та фестивалях також буває платною, проте це буде хороша інвестиція у майбутнє.

Третій формат — міжнародні фотоконкурси, участь у яких безплатна, приміром, World Press Photo. Такі конкурси неймовірно складні для проходження і допомогти може унікальна тема, неймовірно цікавий візуальний ряд, який зачепить журі, та її актуальність. У категорію з фотопроєктами, а особливо із довгостроковими, подається менше людей, ніж у категорію з одиничними фотографіями, тому шанси на перемогу будуть вищі.

Наступні способи розповісти про себе світові — це Open Call на виставкові проєкти та фестивалі, а також гранти чи стипендії на роботу над власним проєктом, наприклад Magnum Foundation Fellowship. Подаватись на гранти чи стипендії фотографам варто у випадку, коли вже є матеріали з професійним і свідомим відбором фотографій на актуальну тему й чітко написаний текст, який пояснює концепт проєкту.

‍

Як писати заявку

Коли фотограф подає заявку на конкурс чи фестиваль, зазвичай потрібно підготувати багато документів, серед яких зазвичай є резюме. У CV, якщо фотограф на початку кар’єри, варто вписувати усі свої проєкти та досягнення. З часом, звісно, CV потрібно оновлювати, залишаючи там найактуальніші та найзначніші успіхи.

Фотографу потрібно мати портфоліо. Ідеально, якщо є сайт, тоді кураторам чи журі конкурсу не потрібно витрачати час, щоб знайти інформацію про автора в усьому інтернеті. Сайт може бути зроблений навіть на безплатних платформах, головне, щоб у ньому була інформація про фотографа та роботи, які допоможуть зрозуміти його творчість. Якщо в автора немає сайту, варто зробити якісне портфоліо у форматі PDF.

Наступний крок у заявці — це мотиваційний лист та опис проєкту. Важливо розібратися, для чого ви подаєте свої роботи саме на цю програму, і відповідно це оформити у мотиваційному листі. Опис проєкту та зображення, які ви підготували, повинні відповідати одне одному. Наприклад, якщо ви плануєте знімати історію про театр під час війни, а надсилаєте вибірку фотографій із зображеннями лише одного героя, до того ж в подібних ракурсах, така заявка не спрацює.

Ще одна типова помилка — це коли фотограф намагається замінити відсутність зображень текстом. Коли у заявці дуже багато описів, а самі фотографії не допомагають зрозуміти про що буде історія.

‍

Які питання варто собі поставити

Коли фотограф починає працювати над тривалим авторським фотопроєктом, йому варто поставити собі наступні запитання:

  • Чому тема, яку обрали для проєкту, вам цікава й важлива? Чи є персональний зв’язок?
  • Спробуйте описати тему одним реченням, щоб визначити головний фокус фотопроєкту!
  • Як розкрити тему і не травмувати при цьому інших людей? Фотографу варто задуматись, чи хоче він допомогти людям розповісти їхню історію, чи він хоче використати їх, щоб розповісти свою історію? Наскільки проєкт етичний і чи не травмує він героїв, якщо не зараз, то в майбутньому?
  • Якою буде візуальна мова і яким чином вона буде розповідати історію та підтримувати концепт фотопроєкту?
  • Чому фотопроєкт потрібний і для кого він буде важливим? Якою буде аудиторія вашого проєкту?

‍

‍

Катерина Радченко — фотографиня й дослідниця фотографії, директорка Odesa Photo Days Festival та голова європейського і членкиня міжнародного журі World Press Photo 2023.
Соціальні мережі: Facebook Instagram‍

‍

‍

Над матеріалом працювали:
Матеріал опрацювала: Катерина Москалюк
Літературна редакторка: Юлія Футей

‍