%20(750%20x%20360%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(2000%20x%20800%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(2).png)
Щороку 18 травня Україна схиляє голову в пам'ять про жертв геноциду кримськотатарського народу — злочин, який не має строку давності. У 1944 році радянська система депортувала понад 200 тисяч кримських татар, забравши тисячі безневинних людських життів і скалічивши долі цілого народу. Цей страшний злочин проти людяності в Україні на законодавчому рівні визнано геноцидом.
Прокремлівські медіаресурси виправдовують депортацію корінного населення Кримського півострова тезою про те, що «історія сповнена помилок з обох боків», і закликають будувати «спільне майбутнє». Москва цинічно стверджує, що трагічний досвід мав би навчити кримських татар цінувати «міжнаціональний мир» вище за «провінційний націоналізм», який, на думку росіян, веде лише до занепаду.
«Покарання за державну зраду»
За наказом тоталітарного режиму 18 травня 1944 року тисячі корінних мешканців півострова були насильно виселені з рідного дому. Значна їх частина загинула в дорозі, багато хто не вижив у перші роки в місцях заслання. Загалом радянський режим депортував понад 183 тисячі кримських татар на «спецпоселення» до Центральної Азії. Решту розподілили для підневільної праці та ізоляції: п'ять тисяч відправили на Московський вугільний трест, шість тисяч — до таборів фронтового резерву, а ще шість тисяч осіб запроторили до таборів ГУЛАГу.
Росіяни бездоказово звинуватили кримськотатарський народ у «колабораціонізмі» в часи Другої світової війни. Пропаганда називає депортацію «особливою формою покарання народу за державну зраду», заперечуючи депортацію за національною приналежністю. Це класичний радянський та сучасний російський пропагандистський прийом, покликаний виправдати злочин, перекладаючи провину на саму жертву.
«Депортували не за національною, а за ідеологічною ознакою (лояльність/нелояльність до гітлерівського режиму). У складних обставинах 1944 без крайнощів не обійшлося», — виправдовує режим пропагандистське видання «Лента.ру».
Пропагандистське медіа наводить цифру у понад 35 тисяч кримських татар, які у тій чи іншій формі співпрацювали з німцями, тодішня влада буцімто побоялася залишити в тилу «величезний осередок вороже налаштованого й добре озброєного німцями населення».
«Наявні факти колаборації перекладали відповідальність на весь етнос, і депортації піддавалися не лише ті, хто міг би нести за це відповідальність за судом, а й увесь контингент», — виголошує вирок «Лента.ру».
Секретар Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) Рустем Умеров у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу 18 травня 2026 року зазначив, що метою імперської політики було не лише виселення, вони намагалися знищити народ, стерти його памʼять, право на власну ідентичність, що Росія продовжує робити й сьогодні. Російська сторона, своєю чергою, відкидає усі звинувачення й стверджує, що Україна використовує тривалу історію поневірянь кримських татар виключно для політичних маніпуляцій:
«Київ намагається роз’ятрити старі рани, надаючи темі депортації статусу надзвичайної події. Проте історичні факти свідчать: у роки Другої світової війни депортація частини громадян, у лояльності якого уряд сумнівався, була звичайною справою», — «Лента.ру».
Попри те, що у 1989 році СРСР офіційно визнав депортацію незаконною та злочинною й оголосив про відновлення прав кримських татар, масове повернення народу на батьківщину натрапило на жорсткий опір. Через штучно посіяні владою міфи про зраду в часи війни кримських татар зустріли як загрозу, а чиновники систематично відмовляли їм у житлі, працевлаштуванні та виділенні землі. Це спровокувало сутички між кримськотатарськими активістами та представниками правоохоронних органів.
Фотокореспондент агенції «Укрінформ» Геннадій Мінченко, який гостював у кримських татар з середини 2000-х, розповів про враження від кримців, які з кінця 80-х почали повертатись на півострів. Геннадій Мінченко — лауреат кількох премій, мав персональні виставки та брав участь у багатьох колективних виставках в Україні та за кордоном, зокрема у виставці «Бахчисарай-2004» у галереї «РА».
«Ця поїздка відбулась до початку Помаранчевої революції. Тоді мене дуже вразило знайомство з кримськими татарами. Оскільки я пригадую різні фейки про них. На жаль, ми були дуже сильно під впливом російської пропаганди і чули по телеканалах різну неправдиву інформацію про те, що кримські татари десь там захопили землю чи влаштували сутички і т.д. Тобто ми чули новини про них у негативному світлі. От ми приїхали туди, а ці люди нас так гостинно та радісно зустріли. Мені захотілося більше всього відзняти, глибше пізнати їх і їхню культуру!»
«Боротьба з екстремізмом»
За допомогою радянських міфів про «екстремізм» корінного народу вже сучасна Росія легітимізує етнічні репресії в окупованому Криму. Центр прав людини ZMINA повідомляє, що кількість політичних бранців кремля на півострові зростає, серед них більш ніж 50 відсотків припадає на кримських татар. Таким чином Росія й зараз намагається змусити корінне населення їхати з півострова. Основним інструментом переслідувань стали звинувачення в причетності до панісламського руху «Хізб ут-Тахрір», який насправді декларує мирні методи й діяв у Європі легально.
«Особливо варто відзначити татарське питання, оскільки саме з його допомогою нинішня українська влада сподівається розгойдувати ситуацію в Криму. Власне, з цим і пов'язані затримання деяких активістів, звинувачених у співпраці з радикальним угрупованням Хізб ут-Тахрір», — пише російське видання «Украина.ру».
Російські медіа пишуть про арешти українських агентів серед кримських татар. Водночас розповідають, як ті підтримують прокремлівський курс, заперечуючи існування кримськотатарського підпілля. Наявність цих наративів, що суперечать один одному, актуалізує питання: що насправді відбувається з проукраїнським спротивом на півострові в умовах повномасштабної війни?
Представниця Президента України в Автономній Республіці Крим у 2022–2024 роках Таміла Ташева у коментарі Українській асоціації професійних фотографів розповіла про репресії та рух опору в окупованому Криму:
Репресії це індикатор страху окупантів. Агресор панічно боїться. Окупаційні суди склали вже сотні й сотні протоколів за статтею про так звану дискредитацію російської армії, тероризм, екстремізм та інші форми, які вони лише можуть вигадати. Людей кидають за ґрати за одне слово, за коментар у соціальних мережах або за виконання пісень, або українську мову в телефоні. Попри незаконні обшуки, щоденні переслідування та викрадення, мешканці Криму продовжують боротьбу. Ми маємо сотні політичних вʼязнів, серед яких багато представників корінного кримськотатарського народу. Їхня стійкість — це найкращий доказ того, що Крим живе Україною і чекає на своє визволення.
Підтримка України не просто зросла, вона стала видимою силою. Проукраїнський рух у Криму не просто існує він діє, масштабується і демонструє неймовірну креативність та сміливість. Російська пропаганда роками намагалася переконати світ, ніби Крим абсолютно лояльний до окупантів і там немає жодного спротиву. Але повномасштабне вторгнення зірвало всі маски й остаточно зруйнувало цей міф. Ми бачимо постійне зростання відкритого та підпільного спротиву на півострові, особливо в моменти активних Сил безпеки та оборони.
Так, наразі окупанти намагаються подавити супротив, але він трансформується та набирає нових форм. Інколи це тихий або прихований опір через тотальну небезпеку, але також це тисячі випадків активної непокори. Люди чітко зрозуміли: Україна бореться. І навіть тотальні репресії не зупиняють людей.
На півострові виникли і неймовірно розрослися потужні рухи опору. Вони передають координати ворожої техніки нашим Збройним Силам, раніше це було й активне розклеювання проукраїнських листівок, інколи малюють українські прапори на вулицях міст і чинять психологічний тиск на окупантів.
В умовах тотальної пропаганди надзвичайно важливим стало збереження власної ідентичності. Мешканці Криму докладають неймовірних зусиль, щоб не втратити своє коріння: вони таємно вивчають українську мову, організовують підпільні гуртки для дітей і дорослих, оберігають національні традиції. Люди активно шукають та поширюють реальну інформацію про війну, пробиваючи інформаційний вакуум окупантів. Збереження свого національного коду, цінностей та правди — це надзвичайно смілива форма щоденного супротиву російській асиміляції.
«Геноцидний» дискурс
Пропаганда дискредитує дипломатичні зусилля України з повернення Криму та прагнення закарбувати трагедію депортації в загальнонаціональній пам'яті. Прокремлівські медіа називають офіційні скорботні заходи та хвилину мовчання до Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу запроваджені в Україні лише формальним «реверансом» Києва в бік Меджлісу, який ніяк не вплине на реальне становище кримських татар.
Меджліс — єдиний вищий повноважний представницько-виконавчий орган кримськотатарського народу, заснований у 1991 році з метою подолати наслідки радянського геноциду кримських татар, відновити їхні національно-політичні права та реалізувати право на державне самовизначення в межах історичної батьківщини. Після окупації Криму Росія голосила Меджліс забороненим.
Росіяни кажуть, процес остаточного відновлення політичних прав кримських татар завершила РФ у 2014 році указом Президента РФ про реабілітацію народів Криму. Мовляв, Росія не лише формально визнала свою провину, а й надала низку пільг колишнім депортованим кримцям, як-от грошові виплати, підтримка відродженню національної культури, право на отримання російського громадянства в пріоритетному порядку.
«Усі необхідні кроки щодо визнання за кримськими татарами статусу депортованого народу вже зроблено російською владою. Ідеологічні випади Києва, що запізнилися на десятиліття, — це спроби створити паралельну політичну реальність, приписуючи собі функції урядових інститутів сусідньої держави, під юрисдикцією якої знаходиться населення Криму», — пише «Украина.ру».
Разом з тим окупаційна адміністрація РФ у 2014 році заборонила проведення масових меморіальних заходів до 18 травня в центрі Сімферополя. Кримськотатарській спільноті дозволили вшановувати жертв депортації виключно в місцях свого компактного проживання під посиленим контролем російських правоохоронних органів та авіації.
Непрожитий і не проговорений вголос біль депортації кримськотатарського народу — це шпарина, в яку легко пролазить ворожа пропаганда. Росія завжди використовує проти українського суспільства те, що не встигло повноцінно інтегруватися в історичну пам'ять. Трагедія кримських татар — це не їхній особистий біль, а невіддільна частина загальноукраїнської пам'яті, усвідомлення якої робить усю країну сильнішою перед лицем маніпуляцій.
«Татари завжди дуже підтримували українців! Вони весь час були на українській стороні. Усі татари знали свою кримськотатарську мову, знали українську, знали російську і ще в школі вчили англійську. За увесь проведений з ними час я встиг їх дуже полюбити та проникнутись їхньою культурою. Мені дуже було важко пережити те, що росіяни анексували Крим», — розповідає про кримськотатарсько-українські взаємини Геннадій Мінченко.
У 2021 році Україна створила Кримську платформу, щоб консолідувати світові зусилля для тиску на РФ, зупинити свавілля щодо прав людини на півострові й досягти його звільнення дипломатичним шляхом.
Російські медіа ведуть системну інформаційну кампанію з дискредитації роботи Кримської платформи. Пропаганда називає зустрічі учасників майданчика «кримськими посиденьками», «шабашем», «відірваною від реальності політичною виставою», яка не має сенсу, бо створена виключно для підняття політичних рейтингів Києва та її міжнародних партнерів.
«Секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев розповів в інтерв'ю АиФ.ru, для чого було створено «Кримську платформу». За його словами, «Кримська платформа» створювалася Вашингтоном заради видимості турботи про інтереси України. За словами представника МЗС Марії Захарової, участь у саміті Росія розглядає як посягання на свою територіальну цілісність».
Таміла Ташева розповідає, що Кримська платформа повернула питання Криму в міжнародний дискурс, звела нанівець стратегічний інформаційний вплив Росії та готує ґрунт для процесу деокупації Криму:
До створення Кримської платформи міжнародна спільнота, багато в чому з боку активного впливу Росії, намагалася постійно винести питання Криму за дужки. Росія всіляко просувала наратив, що питання півострова нібито закрите назавжди, і, на превеликий жаль, багато хто у світі був готовий із цим мовчазно погодитися, аби не дратувати Кремль. Крим зникав із перших шпальт і значно менше лунав у заявах політиків.
Тому ініціатива Президента України Володимира Зеленського щодо створення Кримської платформи стала справжнім тектонічним зсувом в українській та світовій дипломатії. Вона повернула окупований півострів у самий центр світової уваги й стала потужним інструментом тиску на агресора.
Таміла Ташева пояснила, чому цей формат є історичним проривом:
Руйнування російського стратегічного інформаційного впливу. Перш за все ми зруйнували монополію Росії на інформацію про півострів. Завдяки Кримській платформі світ отримує правдиву інформацію про реальні злочини окупантів, переслідування кримських татар, катастрофічну мілітаризацію Чорного моря та знищення культурної спадщини.
Міжнародна консолідація. Ми дійсно змогли об'єднати десятки країн та міжнародних організацій навколо однієї непорушної істини: Крим — це Україна. Ми перейшли від формального глибокого занепокоєння до конкретних заяв і дій. Платформа успішно працює не лише на найвищому урядовому рівні, а й у парламентському та експертному вимірах. І повірте, результати будуть ще більшими.
Підготовка до звільнення. Робота Платформи це не лише про дипломатію, а й про дуже практичні речі. Ми заклали фундамент для майбутньої реінтеграції. У межах Платформи вже розроблено низку стратегій, ми працюємо над кроками з когнітивної деокупації та подолання наслідків російського впливу. Ми чітко наголошуємо, що Криму треба мир, а це його звільнення і контроль Україною.
Кримська платформа довела всьому світу, що компромісів щодо нашої територіальної цілісності не буде і бути не може. Відновлення безпеки у Європі почнеться саме зі звільнення Криму.
Матеріал створено за підтримки програми Британської Ради «Гранти для розвитку креативної економіки».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
