Поки світова спільнота плекає ілюзії про вмиротворення Росії, російська армія посилює атаки на українські міста. З початком перемовин, у яких Сполучені Штати повернули Росію до діалогу, Кремль використовує цю можливість, щоб поширювати свою «правду» про війну.
«Проти Росії розгорнута масштабна інформаційна кампанія.
На основі спотворених фактів формується хибний порядок денний, котрий підштовхує наших закордонних партнерів до помилкових висновків та дій.
!Водночас доступ до російської позиції цілеспрямовано обмежується».
Міжнародні конкурси, які мають базуватися на високих стандартах етики, неупередженості та прозорості, Росія використовує як майданчики для поширення воєнної пропаганди. Зокрема, міжнародна фундація World Press Photo, котра проводить найпрестижнішу щорічну премію в галузі фотожурналістики, цього року знову стала інструментом в інформаційній війні Кремля.
Після того, як, з початку вторгнення Росії в Україну два роки поспіль серед переможців були українські фотографи, росіяни цьогоріч повернулись до переможних позицій, маніпулюючи темою війни на чужих територіях.
Насправді ж російські гібридні атаки почалися не вчора і не три роки тому. Росія від початку війни на Донбасі використовує всі можливості, щоб поширювати у світ наративи, зокрема розповідати, буцімто Україна в так званій «зоні СВО» «масово порушує конвенції».
Співробітник російської медіагрупи МІА «Россия сегодня» Валерій Мельников протягом трьох років роботи на Донбасі, починаючи з 2014 року, назнімав світлин на два мультимедійні проєкти. Ці проєкти були відзначені World Press Photo у 2017 та 2018 роках.
Перше місце в номінації «Довготривалі проєкти» у 2017 році здобула його фотосерія «Черные дни Украины».
Це маніпулятивна серія знімків із зображенням «місцевих жителів, що стали найважливішою стороною воєнних дій, в життя котрих неочікувано прийшла біда». Пропагандистське медіа «Украина.ру», цитуючи Мельникова, називає жителів окупованої території «людьми, що опинились поміж двох вогнів, жителями, що втягнуті у цю катастрофу».
Проєкт створили «без політичних акцентів та назв країн», тобто так, як вигідно кремлівській владі. Ця фотосерія — частина дезінформаційної кампанії, яка має переконати світ у тому, що в Україні йде громадянська війна, а українська влада вчиняє «геноцид Донбасу».
«Із роботи максимально виведені всі можливі політичні та державні акценти, згадки прізвищ і назв країн, що беруть участь у конфлікті. Зроблено це для того, щоб залишився чистий образ та атмосфера втечі від війни; [...]». («Украина.ру»).
Валерій Мельников цинічно заявляє про неважливість правди у війні. Адже правда полягає в тому, що Росія розпочала цю жорстоку війну і сама втягнула жителів регіону у «цю катастрофу».
«Для того, щоб кожний глядач міг зрозуміти, що зовсім не важливо, з якої сторони стріляють, з обох сторін будуть кілометри могил і тисячі зруйнованих доль. При цьому з кожної сторони своя правда, котрої насправді не існує. Тому що там, де починається війна, правда закінчується». («Украина.ру»).
На світлинах проєкту — зруйновані, задимлені й охоплені вогнем населені пункти Донеччини та Луганщини. Особливо привертають увагу кадри зі Станиці Луганської після обстрілу. Декілька світлин присвячені похорону п’ятирічного хлопчика, який загинув, як стверджував Мельников, від авіанальоту по селищу.
Подібні світлини й заяви російських медійників-пропагандистів ціле десятиріччя переконували цивілізований світ у тому, що Україна бомбить своє ж населення.
На інших світлинах зі Станиці Луганської зафіксовані місцеві мешканці на тлі зруйнованих і спалених будинків.
На цій світлині лише результати обстрілу, але Мельников наполягав, що обстріл був з авіації.
Однак «Українська правда» з посиланням на пресцентр АТО повідомляла, що 2 липня 2014 року бойовики обстріляли житлові масиви в Станиці Луганській, звинувативши в обстрілі українські повітряні сили. Українські військові відкинули звинувачення в обстрілі, пояснивши, що в той день вели виключно артилерійський вогонь у протилежному напрямку. Як розповів українському виданню представник пресцентру АТО Олексій Дмитрашківський, у мережу було викладено відео з обстріляного селища. Сепаратисти стверджували, що по житловому району були завдані авіаудари, хоча на відео видно, що постріли були зроблені з артилерійського озброєння.
Зі слів Дмитрашківського, цей факт підтвердили очевидці — місцеві жителі. Вони повідомили, що бойовики стріляли з мінометів у напрямку блокпоста, але удар прийшовся по житловому району населеного пункту.
Пізніше на брифінгу спікер РНБО Андрій Лисенко повідомив про захоплення українськими військовими установки «Град», яка обстріляла населений пункт. Це було документально встановлено.
«Ідентифіковані деталі від цих снарядів, ідентифіковано, що саме з цієї установки проводили обстріл і є затверджені бойові завдання нашим льотчикам, де видно, що Станиця не стояла як ціль», — заявив Лисенко. «Учасники АТО не мали завдання стріляти в цей бік. У нас є доказовий матеріал, і він знаходиться в правоохоронних органах», — додав він», — пише «Українська правда».
«Детектор Медіа» публікував реакцію на перемогу фотосерії «Черные дни Украины» у міжнародному конкурсі від газети «День». Автор статті розповідає, що матеріали цього проєкту були розміщені на сайті «Украина.ру» в рубриці «Новости «Белой книги».
Як зазначає журналіст, «Белая книга» — це підбірка матеріалів про порушення прав людини в Україні. Вороже медіа збирає та фіксує факти злочинів проти людяності в Україні з 2013 року, щоб привернути увагу світової спільноти й міжнародних організацій.
«Черные дни Украины» — проєкт, створений в рамках гібридної війни проти України працівником структури, котру міжнародні правління неодноразово звинувачували в проведенні російської пропаганди за межами Росії, в першу чергу — в Європі», — цитує «Детектор Медіа» журналіста газети «День».
Цей матеріал містить коментар фотографа Віктора Марущенка, котрий у 2015 році брав участь у круглому столі на тему критеріїв відбору фотографій на конкурс World Press Photo. У своєму коментарі Марущенко назвав конкурс проросійським і «конкурсом екстремальних подій, розрахованих на емоції».
Ще один мультимедійний проєкт Валерія Мельникова, відзначений World Press Photo у наступному, 2018 році — чорно-білий проєкт «Под землей» (Digital Storytelling/Short Form), присвячений мешканцям зруйнованого села Шахти під Донецьком, які, як зазначив автор, понад два роки ховаються у підвалі місцевої школи під час обстрілів.
Фотокореспондент пропагандистського медіа із кадрами з окупованої Донеччини два роки поспіль перемагав на World Press Photo. Сама ж «Россия сегодня» три роки підряд отримувала міжнародне визнання майстерності своїх фотокореспондентів, як повідомляла «Украина.ру».
«Ця нагорода є великою відповідальністю для журналіста, оскільки його твір стає відомим на увесь світ. Важливо, що ти хочеш сказати своєю роботою», — проголошує «Украина.ру».
Треба зазначити, що «МІА «Россия сегодня» — державна медіакомпанія, до складу якої входять, зокрема, РІА «Новости», міжнародна інформагенція Sputnik і портал «Украина.ру». Керує медіакомпанією Дмитро Кисельов, а головним редактором є Маргарита Симоньян — обоє провідні російські пропагандисти.
Розповідаючи про нелегку роботу на Донбасі, Мельников зазначав, що журналіст сучасності просто не може залишатися неупередженим.
«Звичайно, існують журналістські стандарти й етика, уявлення про те, що журналіст повинен бути вище сутички, однак це не завжди можливо. На сучасній війні журналіст — як червона ганчірка: він перестав бути нейтральною фігурою». («Лента.ру»).
Однак на цьому перемоги російського фотокореспондента не закінчились. World Press Photo 2021 також стало переможним для Мельникова. Цього разу перемогу йому принесли світлини з іншої війни. Фотосерія «Потерянный рай» про війну в Нагірному Карабаху перемогла в категорії «Головні новини». Цього разу Мельников «знімав страждання вірмен, що змушені покидати свої домівки через поразку у війні».
В інтерв'ю виданню «Лента.ру» Мельников розповідав про війну в Карабаху, проводячи паралелі з Донбасом. Він підкреслював зручні для кремлівської влади наративи, пропускаючи факт втручання Росії у справи чужих країн та підтримку сепаратистських рухів.
«В одному селі вірмени розповідали, що за часів СРСР вірменське та азербайджанське населення Нагірного Карабаху в їхньому населеному пункті жили упереміш. Один з них показував дім, де до першої війни жив його друг-азербайджанець і вони були найкращими друзями. Йому довелося поїхати, але вони залишилися друзями й тримають зв'язок, тому що їм нічого було ділити.
Це і відрізняло війну в Нагірному Карабаху та на Донбасі, де був чисто територіальний конфлікт. Етнічного фактора там не було і нема. А вірмено-азербайджанський конфлікт хоч і йде за територію, але боротьба між націями буквально не на життя, а на смерть. Тому ніхто й не бачить можливостей примирення, кого не спитай». («Лєнта.ру»).
Протистояння Вірменії та Азербайджану кремлівська влада активно використовує для просування своїх інтересів на Південному Кавказі ще з початку 20 сторіччя. Восени 2020 року розпочалася друга карабаська війна, яка тривала 44 дні. Азербайджанська армія повернула значну частину територій, які контролювали вірменські сили з 1994 року. Це сталося завдяки підтримці Туреччини й невтручання Росії, яка виступала таким собі модератором у війні. Була підписана тристороння угода, згідно з якою вірменські сили залишили території навколо Нагірного Карабаху, натомість туди зайшла Росія зі своїм миротворчим контингентом.
«Отже, існує два види «миротворчості» від росії. Один із них — влаштувати війну поблизу власних кордонів із формальною метою захистити «братні народи». А інший вияв російської «миротворчості» — влізти в чужий внутрішній конфлікт на чиємусь боці, найчастіше на боці уряду, значно посиливши союзника.[...]», — розповідає «Центр протидії дезінформації».
Російські фотожурналісти, виразники державної ідеології РФ, прославились документуванням людських трагедій в самому епіцентрі війни в чужих країнах, де прямо чи опосередковано доклала руку їхня країна.
Повертаючись до 2017 року, варто згадати, як російська влада була незадоволена світлиною турецького фотографа Бурхана Озбіліджі, що перемогла у номінації «Фотографія року» на World Press Photo. Фото з убивцею російського посла в Туреччині Андрія Карлова 22-річним турецьким поліціянтом Мевлютом Алтинташем викликала у російської влади обурення.
«Посольство Росії засудило перемогу на WPP фото з убивцею посла Карлова». («Газета.ру»).
Росія назвала перемогу світлини з убивством свого посла «повною деградацією звичаїв і моральних цінностей», додавши: «пропаганда жаху терору недопустима».
На противагу російським, українські фотографи, переможці World Press Photo 2023 та 2024 Євгеній Малолєтка та Юлія Кочетова, знімали війну у власній країні. Євгеній з фоторепортажем з обложеного Маріуполя та Юлія з потужним мультимедійним проєктом правдиво говорили зі світом про цю війну від власного імені.
«Для мене це момент, який я весь час хочу забути, але не можу. Ця історія завжди залишиться зі мною», — сказав Євгеній Малолєтка в інтерв’ю Associated Press перед оголошенням переможців.
Роботи українських фотографів стали символами російської агресії проти України.
«Я вважаю справді важливим, що саме українець переміг у конкурсі, що демонструє звірства російських військ проти мирного населення в Україні. Важливо, що всі фотографії, які ми робили в Маріуполі, стали доказами воєнного злочину проти українців», — публікує коментар Малолєтки Associated Press.
Кремлівська влада, поширюючи фейки та дезінформацію, намагалася нівелювати старання українських фотодокументалістів розповідати про російські воєнні злочини через кадр.
Українська асоціація професійних фотографів опублікувала спростування російських фейків проти світлини Євгенія Малолєтки та розповіла, як пропаганда використала світлину з прапором Юлії Кочетової у своєму матеріалі про чорну трансплантологію.
Тож перемога російських фотожурналістів у 2025 році — це намагання російської пропаганди продовжити почате ще у 2014 році. Кремлівська влада все ще сподівається перекрутити історію цієї війни та вплинути на світову спільноту.
Нагадаємо, серед переможців конкурсу World Press Photo 2025 знову є росіянин Михайло Терещенко, а ще білоруска та німці з роботами з України, які ганебно поставили у візуальну пару. Про резонанс, який викликали результати цьогорічного конкурсу, та позицію спільноти Українська асоціація професійних фотографів писала у своєму матеріалі.
У результаті численних звернень до World Press Photo організатори конкурсу та журі перепросили за візуальну пару фото дівчинки з Харківщини, котра страждає на панічні атаки, і пораненого бойовика «ДНР», обіцяли вдосконалюватись і відкликали запрошення російському фотографу Михайлу Терещенку на церемонію нагородження в Амстердамі.
Михайло Терещенко, який здобув перемогу в категорії «Фотографічні історії» (Stories) із серією знімків про протести у Тбілісі, є фотокореспондентом російського державного пропагандистського інформагентства «ТАРС», яке входить до складу кремлівського пула. Сам Терещенко активно підтримує російську агресію в Україні, знімав окупацію Маріуполя російською армією у 2022 році та називав вторгнення росіян «визволенням».
Проти його перемоги виступили, зокрема, грузинські та українські фотожурналісти й фотодокументалісти, звинувативши конкурс в узаконенні російської пропаганди.
Свою повну підтримку та солідарність з українською й грузинською фотоспільнотами висловили організатори Міжнародного фестивалю сучасної фотографії Odesa Photo Days, який 2023 і 2024 року був партнером щорічної виставки World Press Photo в Україні. Зокрема фотографка, засновниця й кураторка фестивалю Odessa Photo Days, а також членкиня глобального й очільниця регіонального європейського журі World Press Photo 2023 Катерина Радченко зазначила, що Odesa Photo Days Festival не буде організовувати всеукраїнський тур виставки переможців World Press Photo 2025.
«[...] Визначені глобальним журі нагороди не були відкликані, таким чином російський пропагандист та іноземні автори, які свідомо чи несвідомо підігрують російській пропаганді, залишаються переможцями престижного конкурсу фотожурналістики та документальної фотографії. З огляду на це, Odesa Photo Days не буде брати участь в організації всеукраїнського туру виставки переможців World Press Photo у 2025 році», — виклала позицію фестивалю Катерина Радченко.
Своєю чергою українська фотографка, переможниця World Press Photo 2024 Юлія Кочетова, коментуючи скандальні результати цьогорічного конкурсу, зазначила:
«Очевидно, я здивована бачити стільки уваги до наративу про «російську душу» серед регіональних переможців цього року. Не можу уявити, як почуваються грузинські фотографи через те, що їхні протести проти російського впливу були показані через зображення фотографа з російського державного агентства. Це особиста відповідальність — як про цю війну розповідатимуть через роки. Важливо продовжувати свідчити та документувати».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
