Від Гонконгу до України, від протестів до війни. Досвід роботи Романа Пилипія у гарячих точках світу

Роман Пилипій розповів про життя у Китаї та зйомки у закритих для світу країнах, про повернення в Україну та роботу під час війни, а також як залишатися емоційно стійкими при роботі з чутливими темами.

‍

Роман Пилипій – український документальний фотограф, знімав Революцію Гідності та початок російсько-української війни на сході України десять років тому. У 2017 році він переїхав у Китай, де з часом став керівником бюро фотоагенції ЕРА. Роман фотографував у Тибеті, документував протести в Гонконзі та життя в Сіньцзян-Уйгурському автономному окрузі. У 2020 році Роман висвітлював пандемію у Китаї, зокрема у місті Ухань – епіцентрі коронавірусу. За фоторепортажі з Китаю Роман був названий «Фотографом року» POY Asia 2022 та двічі – у 2019 та 2022 роках, потрапляв у шортлісти «Фотограф року» за версією видання The Guardian.

‍

На початку повномасштабного російського вторгнення Роман був у Пекіні, але одразу прийняв рішення повернутися в Україну. Зараз він продовжує знімати російсько-українську війну та її наслідки, працює з міжнародною агенцією AFP, а його роботи публікують міжнародні медіа, зокрема The New York Times, The Washington Post, Time, The Wall Street Journal, The Guardian, Der Spiegel, Die Zeit, Le Monde та багато інших.

Олімпійські ігри, коронавірус та війна

Роман Пилипій працює у фотожурналістиці більш як десять років. Починав свій професійний шлях зі зйомок протестів під час Революції Гідності. «На початку повномасштабної російсько-української війни з’явилось багато молодих фотографів, багато нових імен. Вони не обирали для себе роботу фотожурналіста у зоні конфлікту, просто війна прийшла в наш дім. Схожа ситуація відбулась і під час Майдану – я просто взяв камеру і пішов фотографувати», – говорить Роман Пилипій. Він знімав усі ключові події Революції Гідності, а потім поїхав фотографувати війну на Донбасі. Він працював в Україні до 2016 року, а потім вирішив змінити своє місцеперебування та спробувати щось нове.

«Я втомився і вирішив поїхати кудись дуже далеко, щоб отримати дійсно новий досвід. Були варіанти роботи фотожурналістом у Європі – знімати політику та спорт, а я хотів створювати історії, – ділиться Пилипій. – Одного дня, під час зйомок у Києві, мені подзвонили з фотоагенції ЕРА і запропонували роботу в Китаї. Я прийняв рішення за 30 секунд і провів у цій країні понад п'ять років». Роман Пилипій жартує, що спочатку нічого не знав про Китай, окрім присутності у ньому комуністичної партії. Фотограф об’їздив увесь Китай: знімав протести в Гонконзі, життя в Сіньцзян-Уйгурському автономному окрузі й Тибеті, а також початок пандемії коронавірусу в місті Ухань. «Це було одне з найкращих рішень, яке мене реально змінило. Китай виявився дуже цікавим – і місця, і люди. Середовище, де можна розвиватись та постійно бачити щось нове. Я став шефом бюро ЕРА в Китаї та планував провести у цій країні ще два роки», – говорить Роман Пилипій.

‍

На початку 2022 року Роман Пилипій фотографував Олімпійські ігри в Пекіні. Потім, за правилами, його перевели в карантин на декілька тижнів. «Я говорив з колегою телефоном і вона мені якось мимохідь сказала, що в новинах пишуть про початок війни в Україні. Коли дізнався про повномасштабне російське вторгнення, одразу вирішив повернутись додому», – підсумовує фотограф. Його як шефа бюро ЕРА не хотіли одразу відпускати, дорога в Україну також зайняла три дні, проте вже 28 лютого Роман приїхав додому. З цього моменту він працює в Україні, висвітлює російську агресію та наслідки війни в Україні.

Протести, мова та цензура

Під час роботи у Китаї Роману Пилипію не вистачало знання мови. Доводилось працювати або через перекладача, або усе пояснювати англійською. Ще одна велика проблема – цензура. «Було важко працювати, бо за мною постійно хтось слідкував. Я постійно був готовий відстоювати своє право на зйомку. Можливо, навіть зроблю книгу із фотографій, на яких крупним планом руки, що намагаються затулити мою камеру», – говорить Пилипій. Він знімав протестувальників у Гонконзі, які порівнювали події у Китаї із Революцією Гідності. Роман говорить, що на початку поліція поводила себе дуже ввічливо, попереджала журналістів про можливі арешти учасників і в жодному разі не била нікого кийками по голові. З часом дії держави стали жорсткішими, протести поступово затихли, багатьох людей арештували.

‍

Роман Пилипій пригадує відпустку, яку він провів у Внутрішній Монголії – автономній області на півночі Китаю. Там за фотографом стежили люди в різних машинах, всюди за ним ходили не соромлячись. «У Китаї ситуація з цензурою інколи доходила просто до абсурду. Якось ми з колегами поїхали фотографувати чутливу історію про старшого чоловіка, який протистояв уряду. Він був уже при смерті, лежав у лікарні, – розповідає Роман Пилипій. – Побачили, що за нами спостерігають китайські «тітушки», спіймали таксі, щоб від них відірватись. Так ці хлопці просто підійшли до нашого водія і сказали йому, щоб він нікуди не їхав, поки їм також не виділять машину».

У плані цензури в Україні відчувається колосальна різниця з Китаєм – навіть не варто порівнювати. Проте на початку проведення АТО журналістам в Україні було працювати легше й вільніше, ніж зараз.

«Якщо були особисті знайомства з військовими, якщо вони довіряли – це вже був пропуск до них на позиції, – наголошує Роман. – Зараз набагато важче працювати через більші ризики небезпеки: якщо десять років тому були «гради» та міномети, то зараз набагато більше видів зброї».

‍

Фотоагенції, конкурси та історії

Після восьми років роботи у фотоагенції ЕРА Роман Пилипій вирішив залишити штатну позицію фоторепортера. Він знімав для Getty Images, а зараз активно співпрацює з міжнародною агенцією AFP та публікується в міжнародних медіа, таких як The New York Times, The Washington Post, Time, The Wall Street Journal, The Guardian, Der Spiegel, Die Zeit, Le Monde та багато інших.

«Я багато фотографував під час Революції Гідності та пропонував свої фотографії агенції ЕРА. Просто підходив до фоторедактора й пропонував знімки. Мені стабільно відмовляли, – згадує Роман Пилипій. – Коли знімав події на вулиці Грушевського в Києві, побачив, що там немає жодного фотографа з ЕРА. Тоді я прийшов до них в центральний офіс, щоб показати знімки. Спочатку редактори попросили подивитись фото з камери, їх зацікавили картинки, і тоді вже переписали їх на комп’ютер. Після цього випадку почалась тісніша співпраця з агенцією. Я поїхав знімати події на Донбас на декілька днів, а залишився на декілька місяців. Суть у тому, що треба пропонувати свої теми та фотографії, показувати їх фоторедакторам. Зараз дуже дієвий спосіб достукатися до більдредакторів – це вести Instagram».

Для документування подій на лінії фронту потрібна хороша команда, машина, обладнання, вільні кошти або ж замовлення від хорошого медіа. Проте багато тем, які стосуються наслідків повномасштабного російського вторгнення, можна зняти й поза полем бою, навіть у Львові чи Ужгороді. Головне – знайти хорошу історію. Роман пояснює, що у візуальному плані, у жодному разі не в аспекті сміливості та безпеки, простіше працювати на лінії фронту, оскільки там відбувається багато подій, є військові та техніка. Для історій про наслідки війни візуальна мова буде складнішою. «Є багато соціальних і чутливих тем, які можна документувати. Важливо вміти відкривати очі – це стосується не лише новачків у професії, але й фотографів з досвідом. Варто дивитись роботи колег, розвиватись і постійно вчитись», – говорить Пилипій.

Роман наголошує, що зараз фотоагенції зацікавлені не лише у новинних форматах, вони також беруть тривалі фотоісторії. Фотографам варто навчитись робити вибірку з кадрів, адже можна пропустити дійсно вартісні світлини. «Звісно, не потрібно надсилати всю відзняту зйомку – тоді одразу видно, що фотограф сам не знає, що вибрати. Натомість п’яти фотографій також буде недостатньо, бо можна загубити сильніші кадри», – пояснює Роман. Додає, що варто надсилати свої роботи на різні фотоконкурси. Варто зважати, що перемога на конкурсах – це часто суб’єктивна думка журі. Утім підготовка до них допомагає структурувати та складати кадри в історію, а перемога зробить фотографа видимим для інших.

«Фотографія не зупинить війну. Я в це не вірю»

У В’єтнамі фотограф Нік Ут зняв групу дітей, що після обстрілу напалмовими бомбами, перелякані та з опіками бігли до урядових позицій. Під час повномасштабної російсько-української війни фотографій знято дуже багато, але все важче когось ними вразити чи зачепити. «Сьогодні фотографія може змінити відношення до ситуації, наштовхнути на думку, інформувати, але не змінить хід війни, – говорить Пилипій. – Тому, якщо люди відмовляються фотографуватись чи мої кадри можуть поставити під загрозу їхню безпеку, я не зніматиму».

Роман говорить, що на усіх в Україні так чи інакше впливає війна. «Перезавантажитись мені допомагає спорт, зокрема плавання. Вода знімає стрес, негатив, переживання, – пояснює Роман Пилипій. – Часто беру палатку і йду в гори, інколи з дружиною, друзями, а інколи – у соло-похід. Якось я вирушив у гори на два тижні, вимкнув мобільний телефон, читав книги, мився у річках… Я б радив знайти собі заняття до душі та жити не лише фотографією».

‍

Над матеріалом працювали:

Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк

Більдредакторка: Ольга Ковальова

Літературна редакторка: Юлія Футей

Менеджер сайту: Владислав Кухар

‍