«Я ПОВЕРНУСЬ» — документальний фотопроєкт, створений у межах мікрогрантової програми UAPP
Цей проєкт розповідає історію художниці Дар’ї Зименко – історію, в якій переплелися окупація, насильство, виживання та мистецтво. У лютому-березні 2022 року Дар’я пережила російську окупацію на Київщині разом із родиною, постраждала від сексуального насильства з боку військових РФ і наважилася публічно говорити про це.
Проєкт поєднує документальну фотографію з села Гавронщина й Києва – місць, де розгортається особиста та водночас типова історія війни – та художні колажі й малюнки самої Дар’ї, створені як акт пам’яті, спротиву і терапії.
Це не лише візуальне свідчення, а й простір для рефлексії. Простір, де з болю народжується голос. Простір, у якому жінка, яка вижила, каже: «Я повернусь».
Я ПОВЕРНУСЬ
Історія художниці Дар’ї Зименко, яка у лютому-березні 2022 року пережила разом із родиною окупацію на Київщині та є вцілілою від сексуального насильства, вчиненого російськими військовими. Дар’я наважилась розповісти свою історію публічно, вона співпрацює з правоохоронними органами.
Цей проєкт – колаборація з Дар’єю. Він складається з двох частин – документальної та художньої. Документальну частину я почала і продовжую знімати в селі Гавронщина (Київська обл, Бучанський район), де відбувались події, а також в Києві, де мешкає героїня. Художня частина – колажі та малюнки Дар’ї, зокрема, створені в окупації, які є для неї мистецькою та терапевтичною практикою.
Це проєкт – свідчення та проєкт – рефлексія. Його задача – розповісти історію сили й сміливості, передати болісний особистий досвід, та надати слово тим, хто вцілів. Історія Дар’ї – одна з багатьох. Деяких голосів ми не почуємо ніколи, бо вони загинули. Деякі мовчать. Треба розуміти що сексуальне насилля на окупованих територіях – це зброя росіян. Вона не знає ні гендеру, ні віку. Це спосіб зламати людину, спосіб упокорення. В березні 2022 ми всі були за півкроку від цього. Викрадення, тортури та зґвалтування на окупованих територіях тривають і зараз.
Зараз тут мешкає тато Дар’ї, в минулому дім належав її дідусю та бабусі. В перший день повномасштабного вторгнення вся родина опинилася тут.
«Я вважала, що в такі моменти краще бути разом всією сім’єю» – із розмови з Дарією Зименко
«Це маленьке вікно слугувало нам «шпариною у світ». У перші дні вторгнення звідси ми спостерігали за рухом російської техніки та бачили, як російські військові оточують село» – із розмови з Дар’єю Зименко.
лютий 2025 року.
«На третій день вторгнення зникло світло і зв’язок. В перший тиждень почались сильні обстріли, ми ховались в погребі і більшу частину часу проводили там» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Найстрашніше почалось, коли окупанти почали ходити по будинках. Це були буряти, вони весь час були зі зброєю і майже весь час були п’яні. Сказали: нам поступив сигнал, що з вашого будинку хтось телефонував і здав позиції. Сказали: у нас є наказ знищити тих, хто це зробив,» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Всій родині влаштували допит, він тривав десь 4 години. Сказали: або вб'ємо всіх вас, або того одного, хто це зробив.Було дуже страшно. Ми думали, що помремо в цьому будинку,» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Нас вишикували в шеренгу в кухні і почали погрожувати розстрілом. Сказали, що зроблять це однією кулею, щоб було швидше і економніше. Питали: ви хочете, щоб це було надворі чи в будинку? Може ви не хочете забруднити стіни своєю кров? Потім головний вистрілив в стелю і сказав, що це – попередження і наступного разу нас розстріляють,» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Бурят посадив мене у машину, натягнув на очі шапку, щоб я нічого не бачила та повіз у будинок сусідів, який на той момент був порожній,» – із розмови з Дарією Зименко.
«Він взяв мене за руку і відвів на другий поверх. Посадив мене на ліжко і сказав, щоб я роздягалась,» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Я ніби завмерла, моє тіло було десь окремо. Я з нього вийшла і чекала поки це скінчиться. Можливо це мене і врятувало» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Коли я виїхала з окупації, я відчувала, ніби я спустошена. Ніби у мене немає нутрощів, у мене немає душі, я просто оболонка людини – і все. З часом я намагалась наповнити це чимось новим: усвідомленням, життям, емоціями, спілкуванням з людьми» – із розмови з Дарією Зименко.
«Я довгий час не наважувалася говорити про це і давати покази правоохоронцям. Найважче було сказати татові. А далі було усвідомлення того, що відбувається, терапія, робота з травмою і виборювання справедливості,» – із розмови з Дарією Зименко.
«З Дімою одразу після окупації нам було важко порозумітися, бо у кожного було своє спустошення,» – із розмови з Дар’єю Зименко.
«Ми зараз долаємо кожен свою психологічну травму, кожен зі своїм психологом. Ми довіряємо одне одному, відверто говоримо і разом проходимо шлях відновлення» – із розмови з Дарією Зименко.
За даними Офісу Генерального Прокурора станом на початок листопада 2024 року зафіксовано 326 фактів СНПК (Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом). З них 209 – щодо жінок, 117 – щодо чоловіків, 17 – щодо неповнолітніх.
Найбільша кількість випадків СНПК зафіксована на Херсонщині – 103, на Донеччині – 77 та на Київщині – 59. Ці цифри жодним чином не відображають реальний стан речей. Кількість постраждалих від сексуального насильства набагато більша, війна і окупація тривають.
.jpg)
.jpg)
