До фотокниги Владислава Краснощока «Documentation of the War» увійшли фотографії з 2022 до 2025 року. Проте у книзі немає суворої хронології. Вона побудована як рух людського погляду та досвіду: глядач спочатку спостерігає за війною з певної відстані, згодом опиняється в самому її епіцентрі, а зрештою — залишається з нею сам на сам. Це шлях від дистанції загального простору до гранично щільної присутності, що веде до внутрішньої тиші. Тут немає фінальної крапки, адже війна все ще триває.
Владислав Краснощок розповів про теми фотокниги, історії її героїв та чому важливо видавати ще одну книгу про війну! Далі — пряма мова автора.
«У війни безліч облич»
Я від самого початку був на сто відсотків упевнений, що результатом зйомок стане саме книга, адже це те, що залишається в історії. Я побудував у голові чіткий алгоритм дій і почав поступово рухатися від однієї теми до іншої. Весь процес зйомки був підпорядкований створенню фотокниги.
На початку повномасштабного російського вторгнення я знімав усе, що потрапляло в об’єктив, — руйнування в Харкові та розбита техніка. Звісно, фотографувати дозволяли не все, оскільки потрібно було отримати акредитацію. Поступово я переходив від теми до теми: зруйновані будівлі та люди на їх фоні, тварини, робота військових, загиблі... У війни безліч облич. Я розумів: якщо мені вдасться розкрити хоча б 60–70% цих тем і скласти їх у книгу, це вже буде гідний результат.
Я переконаний, що охопити сто відсотків тем війни неможливо. До того ж не з кожної теми можна скласти візуальний ряд. Для мене було важливо інше: щоб ця книга стала цілісною історією. Як би це дивно не звучало, але я хотів зробити її художньою та красивою, передати глибину того, що відбувається.
Буває, що кадр зроблений під час війни, але коли ти дивишся на нього, то це відчуття втрачається. Для мене це проблема, коли фотографія виглядає відірваною від контексту подій. Звісно, не кожен знімок мусить мати прямі ознаки бойових дій, але в загальному ряду, на своєму місці, він має працювати на спільну ідею. Я прагнув вибудувати таку послідовність знімків у фотокнизі, щоб навіть без прямого зображення вибухів чи зброї було зрозуміло: це історія про війну.
«Присутність війни у кожному сантиметрі нашої землі»
Робота над книгою стала результатом тривалої співпраці з дизайнером і друкарнею. Ми пройшли через довгий процес пошуку й залишали варіант, який найбільше відповідав моєму баченню. Для мене було принципово тримати під контролем кожен крок, щоб фінальне видання до найменших дрібниць відображало авторський задум.
Процес відбору був складним: мені довелося пожертвувати багатьма хорошими роботами, щоб зберегти цілісність книги. Мені було складно залишити поза межами видання сильні кадри, які не вписувалися в загальну логіку. Проте я хотів, щоб візуальний ряд працював як єдине ціле. Тому у фотокнизі немає випадкових знімків.
На обкладинці книги поле соняшників, які ніхто не зібрав і вони залишилися під снігом, — це один із символів війни. У кадрі є дорога, по якій, на дальньому плані, їде машина, швидше за все — військова. Це історія про простір, який змінився назавжди, і про присутність війни у кожному сантиметрі нашої землі.
На форзаці є графічний символ, який нагадує оптичний приціл. Водночас це і візуальна схема самої книги — якщо зібрати всі фотографії в єдине ціле, виявиться, що вони утворюють саме таку структуру. Також на форзаці книги є фотографії з написами від руки. Це відбитки зворотних сторін реальних фотографій. Я завжди підписую свої роботи: вказую місце зйомки, рік, назву серії та лімітований наклад, наприклад 10 примірників плюс два авторських відбитки. Я сказав дизайнерам, що варто ці фото також додати до книги, і ми знайшли таке рішення.
Одним із найбільших викликів у роботі з дизайнером стала розмаїтість форматів: у книзі поєднані кадри середнього формату, вузька плівка, напівкадри та панорами, зокрема вертикальні. Кожен розворот мав свою жорстку геометрію. Іноді структура вимагала суто середнього формату, і як би мені не подобалася інша світлина, я не міг «перестрибнути» через цю логіку побудови. Мені довелося жертвувати навіть дуже сильними кадрами, приміром, із серії про острів Зміїний, бо вони випадали з візуального ритму. Для мене було критично важливо, щоб книга мала динамічний і цілісний «малюнок».
«У роботі над книгою я керувався виключно візуальною якістю кадру»
Мені було зовсім нецікаво створювати чергову хроніку подій. У цій книзі нема класичних підписів під фото — нехай це роблять люди, яким важливий фактаж. У книзі є тексти, але це мої нотатки та короткі історії. До книги я додав свої думки, пов’язані з цією війною. Тексти у книзі українською та англійською мовами.
Окрім моїх особистих рефлексій, книга містить вкладку-довідку з ключовими фактами нашої історії. Це суха, але необхідна документація: від проголошення незалежності та підписання Будапештського меморандуму до початку анексії Криму. Там же зафіксовані й статистичні дані про російсько-українську війну. Я додав ці дані з відкритих джерел.
Історії про фотографії, які я пам’ятаю, пов’язані з людьми. Наприклад, фотографія, на якій два солдати йдуть в напрямку посадки біля Харкова, з якої обстрілювали місто. Один з цих військових потім загинув і я фотографував його поховання. Або кадр із церквою, після якого ми знімали роботу артилерії і моя колега отримала поранення. Про кожну із фотографій у книзі можна розповісти свою історію. Однак це все література, а фотографії — вони більше про відчуття.
Проте я ніколи не керуюсь емоціями чи відчуттями, коли обираю кадри. У роботі над книгою я керувався виключно візуальною якістю кадру. Якщо фотографія працює композиційно та змістовно, тоді вона залишається, якщо ні — я її відкидаю попри будь-які історії за лаштунками. Натомість із часом можна також помітити сильні кадри, які спочатку пропустив.
«Потік документальних фото з фронту перетворився на нескінченний повтор»
Потенційні глядачі будь-якої фотокниги — це самі фотографи. Моя книга на них орієнтована в першу чергу, але також і на людей, які захоплюються фотографією як мистецтвом, цікавляться темою війни або досліджують сучасні візуальні практики. Книга видана двома мовами — українською та англійською, що робить її доступною для іноземного читача. Двомовність стосується текстового супроводу, тоді як сама фотографія говорить універсальною мовою. Якщо хтось володіє цією візуальною мовою, то зміст та емоційне наповнення книги стають зрозумілими без зайвих слів.
Для чого потрібна ще одна книга про війну? Мабуть, для того, щоб серед десятків видань з’явилася хоча б одна справді образна робота. Сьогодні ми бачимо сотні схожих кадрів, де за нагромадженням подій часто неможливо розгледіти автора чи зрозуміти його глибокий задум.
Ми живемо в час, коли потік документальних фото з фронту став настільки щільним, що перетворився на нескінченний повтор. Для мене 90% сучасного контенту про війну — це лише голий фактаж того, що відбувається. Не знаю, як саме мої фотографії вплинуть на глядача і які думки вони спровокують, але я сподіваюся, що вони зможуть пробитися крізь цей інформаційний шум і торкнутися чогось глибшого.
Вихід цієї книги став можливим завдяки співпраці з нью-йоркським видавництвом Red Hook Editions. Мені важливо надрукуватися саме там, адже вони спеціалізуються на високоякісних фотокнигах і співпрацюють із провідними світовими інституціями, такими як MoMA. Для мене принципово, що я створив фотокнигу повністю самостійно. Це абсолютно незалежний проєкт: я не звертався по гранти та не оголошував збори. Щоб це видання побачило світ, я продав усе, що міг, і навіть позичав гроші, беручи на себе всі ризики. Усвідомлення того, що книга з’явилася завдяки власним зусиллям, робить цей результат для мене по-справжньому цінним і чесним.
Владислав Краснощок — український фотограф і художник, відомий документальними проєктами про соціально-політичні реалії сучасної України. За освітою Владислав щелепно-лицевий хірург, він навчався в Харківському медичному університеті (1997–2002) та працював у сфері екстреної медицини до 2018 року, коли повністю перейшов у приватну стоматологічну практику й розпочав активну мистецьку кар’єру. Як учасник групи «Шило» разом із Сергієм Лебединським, він продовжує традиції Харківської школи фотографії, підкреслюючи візуальне оповідання як форму соціального коментаря та історичної фіксації.
Фотографічні проєкти Краснощока досліджують складні реальності життя в Україні — від пострадянських трансформацій до війни, що триває. У своїй практиці він використовує такі техніки, як аналогова фотографія, апропріація, ручне розфарбовування та поєднання зображень зі скульптурними елементами. Відомий також експериментами у графічному мистецтві, гравюрі та стріт-арті, він виробив впізнавану манеру й створює соціально залучені проєкти, що здобули міжнародне визнання. Після повномасштабного вторгнення Росії він документує його наслідки для України, зосереджуючись на людському стані та стійкості тих, кого торкнулася війна, і продовжуватиме цю роботу до її завершення.
Його роботи представлені в престижних колекціях, зокрема в Museum of Fine Arts у Гʼюстоні (США), Kiyosato Museum of Photographic Arts (Японія), Museum of Modern Arts у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Центрі Помпіду в Парижі (Франція), Grynyov Art Foundation (Україна), Музеї Харківської школи фотографії та Одеському художньому музеї.
Соціальні мережі автора: Facebook, Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: Владислав Краснощок
Літературна редакторка: Юлія Футей
