10 жовтня 2025 року стали відомі імена восьми переможців премії MYPH PHOTOGRAPHY PRIZE 2025. Ця премія, започаткована минулого року Миколаївською школою концептуальної та художньої фотографії MYPH, стала для молодих українських фотографів і фотографок стартовим майданчиком для популяризації свого мистецтва у складні часи війни. Адже переможці отримують не лише нагороди та спеціальні подарунки, а й можливість взяти участь у виставці робіт.
Про організацію конкурсу
Організували фотоконкурс для молодих митців засновник школи концептуальної та артфотографії MYPH, титулований концептуальний артфотограф Сергій Мельниченко, команда школи та культурна дипломатка, меценатка й колекціонерка Іванна Бертран. Цей важливий для молодих митців конкурс вдалося другий рік поспіль провести і завдяки партнерам, спонсорам, журі та всій команді.
Українська асоціація професійних фотографів поцікавилась у Сергія Мельниченка, як вдалося цього року організувати проведення премії і які виклики стояли перед організаторами.
Сергій Мельниченко: Основні виклики зазвичай — це нестача фінансування, але це нас не спиняє, тому ми робимо за свої власні кошти, залучаємо, звісно, партнерів, спонсорів з різноманітними призами, подарунками, з медійною підтримкою. Основний виклик, котрий постає перед багатьма організаціями, — це саме недофінансування. Через це деякі наші партнери цього року не змогли долучитися. Але натомість у нас була величезна кількість класних призів, подарунків, бонусів нашим фіналістам та фіналісткам і переможцям від багатьох партнерів і спонсорів.
Про конкурсний відбір
Цьогоріч були сотні митців, охочих взяти участь у фотоконкурсі. Це відкритий безплатний конкурс для молодих фотографів з досвідом до п’яти років активної практики. На конкурс приймали завершені фотопроєкти або серію із 8–10 фотографій, створених впродовж останніх двох років — 2024–2025.
Після першого етапу конкурсного відбору журі обрало 63 авторів. На другому етапі за системою балів визначилась вісімка фіналістів.
Сергій Мельниченко: Знову величезна кількість заявок. Дуже тішить, що на конкурс подаються, його бачать, хочуть взяти участь, бути побаченими й почутими саме через наш конкурс.
Організатори ретельно підбирають склад журі, щоб уникнути конфлікту інтересів. Для об'єктивного оцінювання запрошуються представники різних жанрів фотографії та напрямів мистецтва. Журі оцінює проєкти за концепцією та візуальним втіленням, орієнтуючись на власні критерії. Такий підхід в оцінюванні робіт конкурсантів дозволяє обрати сильних фіналістів. У конкурсі одна категорія — художня та концептуальна фотографія, створена у будь-якій фотографічній техніці — від аналогового фільмування до цифрових колажів, без обмежень у підходах. Така направленість є відображенням місії школи концептуальної та художньої фотографії MYRH.
Сергій Мельниченко: В цьому році ми зробили такий мікс журі, щоб у нас були не тільки представники з фотографічного середовища, а ще й з художнього напряму, і не тільки ті люди, котрі працюють з ремеслом, а котрі ще й працюють з мистецтвом; в менеджменті, продажах; в нас були і фотографи, і куратори, і критики, і артдилери, і менеджери. Тобто люди, котрі безпосередньо працюють із медіумом фотографії, наприклад, як Томас Дворжак; ті, хто розказує про фотографію, викладає фотографію, як Вікторія Мироненко, Роман Підковка. Також були й такі, хто працює у сфері художньої, має свої агенції, представляє наших митців як в Україні, так і за кордоном, робить виставки. Це все також непрямі можливості для наших переможців. Тому що навіть хтось із членів журі може собі запримітити митця і щось запропонувати.
Про переможців та проєкти
Організатори конкурсу наголошують: всі, хто потрапляє до лонгліста з 63 авторів, вже є переможцями.
До вісімки переможців та переможниць конкурсу цього року потрапили: Анастасія Лелюк, Аня Царук, Дара Петрова, Єлена Калініченко, Єгор Гущин, Марія Гирладжиу, Марк Чегодаєв, Олексій Чарєй.
Перші три призові місця посіли Олексій Чарєй, Марк Чегодаєв та Єлена Калініченко.
Сергій Мельниченко: Насправді ми як організатори завжди покладаємось на журі, і в цьому році ми дуже раді, що наші фіналісти та фіналістки тотально відрізняються від минулорічних. У нас більше пішло якось в документальну фотографію, вона вийшла доволі потужна, навіть у порівнянні з минулим роком. Минулого року наша документальна фотографія була доволі міксована з художньою складовою. В цьому році вона була більш пряма, але також доволі гарна та сучасна картинка.
Документальний фотограф, військовослужбовець Олексій Чарєй переміг у конкурсі з проєктом «Власний Вергілій», посівши перше місце. Автор зізнається, це історія про нього самого через документування життя його побратимів. Особиста історія про надію, яка веде через найтемніші часи, подорож усіма колами пекла, зустріч із пороками, яких треба чесно прийняти. Каже, у своїй подорожі пройшов уже не один цикл, не одне коло, тому проєкт продовжується.
Високо відзначили журі й роботу Марка Чегодаєва, киянина, котрий живе у Відні — він посів друге місце. Автор каже, суть його роботи у фіксації та збереженні моментів. Таким є проєкт «Готель Європа», який він представив на конкурсі. Це серія фотографій інтер’єрів локацій та повсякденного життя. Локації — колись частина австрійської туристичної інфраструктури, а тепер — прихисток для людей, які тікають від війни в Україні й переселенців з інших частин світу. На плівкову камеру Марк зафіксував менш видимі «побічні ефекти» війни та вимушеного переселення.
Єлена Калініченко, українська документальна фотографка та фотожурналістка, посіла третє місце з проєктом «I’m not fine». Авторка досліджує психологічний вплив війни на цивільних, як люди справляються з травмою, тривогою та ПТСР і що відбувається, коли люди дозволяють собі бути вразливими. Це перша із запланованих, власна історія фотографки, яка поєднала художню, документальну фотографію та поезію. Світлини зняті під час блекаутів за допомогою ліхтарика.
Мисткиня Марія Гирладжиу вразила журі не лише темою свого проєкту, а й підходом: для проєкту «Resistant Soul» обрала техніку Polaroid emulsion lift, щоб якнайкраще передати інтимну рефлексію власного стану під час війни.
Анастасія Лелюк із проєктом «Неможливо сховати» працювала з темами вразливості та незахищеності, досліджуючи, як війна змінює відчуття фізичного прояву.
Сергій Мельниченко: Щодо мене особисто, як організатора, то я не знаю, кого виділяти, тому що там були проєкти, які я колись уже бачив, які не бачив, але мені дуже подобається саме мікс жанрів і напрямів. Наприклад, серія Єгора Гущина тотально відрізняється від робіт Олексія Чарєя і Єлени Калініченко. Мені дуже подобається, як працює робота Марка Чегадаєва. І вона також відрізняється, наприклад, від проєкту Анастасії Лелюк, про оголеність, про мікс людини і синергію людини з природою.
Про нагороди та виставку
В межах умов конкурсу Єлена Калініченко отримала престижний бонус до нагороди — участь у спільноті Української асоціації професійних фотографів (UAPP). Ще троє переможців, Марк Чегодаєв, Анастасія Лелюк, Марія Гирладжиу стали кандидатами на вступ до спільноти UAPP.
Марія Гирладжиу, яка вразила журі не лише темою проєкту, а й підходом, використавши техніку Polaroid emulsion lift, отримала спеціальні нагороди: професійне виготовлення та оформлення відбитка з проєкту від VS-PRINT, 10 плівок будь-якого виду на вибір, 10 проявок та сканів, друк усіх фото із 10 плівок у розмірі 10×15 см від FOTOVRAMCI та премія 15 000 грн на підтримку жінок-фотографинь від Іванни Бертран.
Дипломи фіналістів і фіналісток, а також сертифікати на навчання, книжки та подарунки від партнерів отримали Дара Петрова, Аня Царук, Єгор Гущин, Анастасія Лелюк, Марія Гирладжиу.
Сергій Мельниченко: Фінал фотоконкурсу відбувся за виняткової підтримки Володимира Кричовського — Leading Social Impact Artist та творця міжнародно визнаного соціального фотопроєкту, що має офіційне визнання, зокрема, від Чеської поліції. Його участь як Головного партнера заходу стала важливою для організації виставки й підкреслила значення соціально орієнтованої фотографії у сучасному мистецтві.
У нас була величезна кількість подарунків, різних сертифікатів на навчання в MYPH на великі суми, контракти на придбання робіт у колекцію Гриньових, членство та кандидатство на членство в Асоціацію українських професійних фотографів, сертифікати від Polaclub, сумки для камер, безкоштовні плівки, проявки, сканування та друк робіт, надрукована велика робота від «ВС Принт», 15 тисяч гривень на підтримку жінок-фотографок від Іванни Бертран. І, звичайно, як завжди, це комплекти книг від MOKSOP, від Creative Publishing, від ArtHuss і так далі. Всі наші фіналісти та фіналістки, переможці пішли з повними руками подарунків.
Проте нагороди на цьому не закінчились — переможці отримали можливість взяти участь у виставці фоторобіт. Виставку переможців MYPH PHOTOGRAPHY PRIZE 2025 можна побачити у київській Dymchuk Gallery, яка є офіційним партнером проєкту. Вона триватиме до 16 листопада з середи по неділю з 12:00 до 19:00 за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 21.
Організатори конкурсу запрошують прийти на виставку і молодих митців, щоб отримати заряд мотивації, і не дотичних до фотографії глядачів — подивитися на неймовірні роботи молодих фотографів й фотографок.
Про можливості після перемоги
Українська асоціація професійних фотографів запитала у переможців премії MYPH PHOTOGRAPHY PRIZE 2025, які можливості відкрилися для них з перемогою та що для них означає спільнота фотографів.
Олексій Чарєй: Чесно кажучи, я ще не усвідомив саме конкретні можливості. Насамперед перемога в конкурсі повернула мені віру, що те, що я роблю, — робиться недарма, в цьому є цінність. У війську дуже важко продовжувати відчувати цінність. І цей конкурс був дуже корисним для мого психологічного самовідчуття.
Я сподіваюсь, що ця перемога допоможе мені ефективніше просувати свій мистецький бренд, отримувати більше уваги до своєї творчості, а також отримувати більше ресурсів, щоб робити складніші проєкти. Дуже хочу зробити аналоговий проєкт.
Ймовірно, конкретні можливості я зможу усвідомити, коли трохи уляжуться емоції та я повернусь до роботи. Розумію, що перемог недостатньо, дисципліна і повсякденна робота над своїми цілями необхідна для їх досягнення.
Калініченко: Наразі я працюю над проєктом у межах менторської програми UAPP, і ще не встигла використати свої призи. Але обов’язково скористаюся кожною можливістю, яку вони надають. Я дуже вдячна конкурсу за нові знайомства та шанс проявити себе.
Чегодаєв: Неочікувано потрапити в шортліст, а тим паче побачити свої роботи серед переможців. Для мене це перша виставка в Києві за понад три роки, перед аудиторією рідного міста, що дуже приємно та хвилююче. Говорити про нові можливості після перемоги поки рано, можу лише сказати, що радію продовжувати серію. Можливість далі працювати над проєктом, маючи досвід конкурсу і нову мотивацію — найцінніше.
Ще хочу відзначити медійну роботу MYPH — класно бути знову присутнім в локальному контексті, навіть перебуваючи за кордоном.
Про важливість фотоспільноти
Олексій Чарєй: Особисто для мене дуже важливо мати середовище для обміну досвідом. Середовище документалістів і репортажних фотографів в Україні здається мені дуже нетоксичним і дружнім. Я знаю, що завжди можу звернутись до моїх колег з будь-яким робочим та й не тільки робочим питанням. А оскільки рівень українських фотографів доволі високий, що неодноразово підтверджувалось перемогами в авторитетних міжнародних конкурсах, та представлення наших митців у провідних світових музеях і галереях — ця допомога зазвичай дуже корисна.
Єлена Калініченко: Це в першу чергу про підтримку, натхнення і зростання разом. Я не так давно доєдналась, але вже зустріла багато щирих і талановитих людей. Водночас нам є куди рости. Я хотіла б бачити спільноту, де поважають одне одного незалежно від статі чи віку.
Марк Чегодаєв: По-перше, я не сприймаю себе як фотографа, скоріше, як художника, який час від часу працює з медіумом фотографії. По-друге, у митців досвіди дуже різні зараз. Важко віднайти цю спільність у такій великій градації досвідів. Подивитися хоча б на цьогорічних переможців: Олексій, який отримав першу премію — фотограф, який служить у Збройних силах; друге місце — я, художник, що ще з кінця 2021 року перебуває в Австрії. Хіба що спільною є війна в Україні, її переживання й наслідки — це справді є ключовою темою більшості робіт, бо це реальність, у якій сьогодні живе кожен, незалежно від місця свого перебування. Це впливає на всіх.
Єлена Калініченко – українська документальна фотографка та фотожурналістка. Її роботи досліджують особисті історії війни та людської стійкості. Фотографія не тільки її пристрасть, а й спосіб взаємодії зі світом. Її цікавлять експерименти з креативними підходами до роботи в документальній фотографії. Вона вирішила залишитися в Києві під час війни, поєднуючи офісну роботу для підтримки своєї країни з бажанням фотографувати. Минулого року вона залишила корпоративну роботу та повністю зосередилася на фотографії. Єлена навчається самостійно та через спостереження за роботами інших. Вона прагне стати фотографкою, чиї роботи залишаються з людьми.
Марк Чегодаєв – народився у Києві в 1997 році. Навчався на кафедрі сценографії в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де отримав ступінь магістра у 2020 році. Після цього працював у сфері кіно як художник-постановник. У 2019 році закінчив курс сучасного мистецтва в Kyiv Academy of Media Arts, а з 2021 року живу у Відні та навчаюся на факультеті Site-specific Art в Die Angewandte. У 2023 році став отримав премію Young European Artist Trieste Contemporanea Award.
В основі його роботи — ідея фіксації та збереження моментів. Марк працює з інсталяцією, інтервенціями в публічний простір та фотографією. Його цікавить, як особистий досвід і пам’ять співіснують з анонімним контекстом місця. Вихідною точкою для його робіт часто стають конкретні простори — від власної кімнати до готелю в Альпах.
Олексій Чарєй – документальний фотограф, військовослужбовець Збройних Сил України. Отримав освіту на факультеті кібернетики Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка. До 2020 працював в сфері маркетингу, продажів, та виробництва а також займався підприємницькою діяльністю. З 2009 був засновником і директором мережі студій татуювання. З 2015 році почав працювати в сфері комерційної фотографії. Зокрема, робив проєкти для Coca Cola, Reebok, Агромат, Епіцентр, Таврія, журналів ХХL та Marie Claire, та інших міжнародних та локальних брендів. В 2019 почав займатись документальною фотографією. Перші проекти були пов’язані з сімейним насильством, порушенням прав дітей та неправомірними діями поліції. В 2020 пройшов курс в школи фотографії MYPH.
Сергій Мельниченко — фотограф, викладач, засновник школи концептуальної та артфотографії MYPH. Фотографією почав займатися у 2009 році. За цей час став учасником близько 200 персональних та групових виставок, ярмарків і фестивалів по всьому світу. Організатор та куратор понад 40 проєктів і виставок з роботами студентів школи MYPH по всьому світу за останні 5 років. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів і премій у тому числі «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» 2012, 2013 та 2016 років (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Фіналіст «Krakow Photomonth», «Pinchuk Art Center Prize», «Off_Festival Bratislava 2014», «DEBUTS 2018», «Kolga Tbilisi Photo Award», «Batumi Photodays» та ін. Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», «Photo Basel», «Unseen fair». Номінант на премію «Foam Paul Huf Award» у 2020 та 2023 роках. Відібраний до участі у європейській платформі для фотографів «FUTURES» у 2022 році. Фотографії Сергія перебувають у приватних і публічних колекціях у США, Гонконзі, Україні, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Литві, Чехії, Японії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, Норвегії та ін. У 2022 та 2023 роках дві серії, а загалом 25 робіт Сергія увійшли до постійної колекції фонду «Alexander Tutsek-Stiftung». У 2023 році отримав річну стипендію (грант) від фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» на створення власного фотопроєкту.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредактор: Владислав Краснощок
Літературна редакторка: Юлія Футей
%20(750%20x%20360%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(2).png)
.png)
