«Зранку військові ходили до церкви на різдвяну службу, потім вони працювали на самохідній артилерійській установці 2С1 «Гвоздика», знищивши радіолокаційну станцію ворога», – розповідає фотограф. Після повернення – кутя, вареники і шуба, веселі і сумні фронтові історії за спільним столом під звуки розривів авіабомб.
В’ячеслав каже, що все ж таки cвято відчувалось і настрій був хорошим. Командирам лише по 22 роки, вони очолили підрозділи, не встигнувши закінчити академію. Попри тривожну обстановку, їм вдається гуртувати свої колективи та створювати гарну атмосферу.
«Мені подобається, як ці хлопці завзято воюють. Незважаючи на втому, помітно, що вони горять своєю справою, а від цього горить земля під ногами росіян», –підкреслив він.
Ворог намагається активно наступати на Куп’янському напрямку. Там наразі тривать важкі бої, щодня обстрілюється місто та навколишні села важкою артилерією.
«Дивне поєднання прекрасного родинного свята та війни на темному засніженому й холодному Донбасі», – так описує різдвяний вечір фотокореспондент Сергій Коровайний у компанії хлопців та дівчат 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Свічка, кутя, ялинка та ікона – усі ці атрибути змогли бодай трохи перетворити бліндажі, підвали та покинуті хати, де живуть зараз військові, на затишні домівки.
«Розумію, що хлопці воюють вже дуже давно і за цей час стали однією родиною. У той момент це було і помітно, і відчутно. Мені здається у цій єдності полягає сила Різдва та зимових свят», – ділиться Сергій.
Певної магії цьому дню додав і візит капелана Отця Івана, якому двоє бійців подарували власноруч вишиту ікону, говорить віднедавна фотокореспондент служби зв'язків із громадськістю 72 бригади Валентин Кузан.
Валентин вперше документує Різдво під час великої війни бійців 72-ої бригади:
«Всі були зайняті своїми справами, хтось приходив, хтось ішов геть, хтось уже поїв, хтось лаштувався. Проте, коли завітав капелан з кутею, молитвою і колядкою – всі вмить зібралися разом за одним столом. Відразу стало так урочисто і водночас легко та невимушено. Ми жартували та сміялися».
Вечеряли захисники та захисниці неподалік лінії фронту. Їли 12 страв під звуки виходу артилерії, Хаймарсів і ракет.
«Тут, серед холоду й багна, не буває свят», – переконаний фотокореспондент Костянтин Ліберов, який став свідком відзначення народження Христа воїнами 28-ої ОМБ імені Лицарів Зимового Походу та 53-ої ОМБ імені князя Володимира Мономаха.
«Вони прикрашають ялинки, одягають новорічні шапочки, записують різдвяні відео не для себе. Як би їм тут не було важко, вони піклуються про нас, і грають в Санта-Клаусів серед цілковитого розпачу, щоб подарувати надію і свято нам. Адже, якщо святкують вони – можемо святкувати і ми. От тільки контраст завеликий, » – каже Костянтин Ліберов, додаючи, що усі воїни мріють про перемогу ще й тому, аби бути на Різдво вдома.
Матеріал створено за підтримки The Foundation for Polish-German Cooperation.
Читайте також:
Фіналісти відбору української команди на World Photographic Cup 2024
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
«Зранку військові ходили до церкви на різдвяну службу, потім вони працювали на самохідній артилерійській установці 2С1 «Гвоздика», знищивши радіолокаційну станцію ворога», – розповідає фотограф. Після повернення – кутя, вареники і шуба, веселі і сумні фронтові історії за спільним столом під звуки розривів авіабомб.
В’ячеслав каже, що все ж таки cвято відчувалось і настрій був хорошим. Командирам лише по 22 роки, вони очолили підрозділи, не встигнувши закінчити академію. Попри тривожну обстановку, їм вдається гуртувати свої колективи та створювати гарну атмосферу.
«Мені подобається, як ці хлопці завзято воюють. Незважаючи на втому, помітно, що вони горять своєю справою, а від цього горить земля під ногами росіян», –підкреслив він.
Ворог намагається активно наступати на Куп’янському напрямку. Там наразі тривать важкі бої, щодня обстрілюється місто та навколишні села важкою артилерією.
«Дивне поєднання прекрасного родинного свята та війни на темному засніженому й холодному Донбасі», – так описує різдвяний вечір фотокореспондент Сергій Коровайний у компанії хлопців та дівчат 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Свічка, кутя, ялинка та ікона – усі ці атрибути змогли бодай трохи перетворити бліндажі, підвали та покинуті хати, де живуть зараз військові, на затишні домівки.
«Розумію, що хлопці воюють вже дуже давно і за цей час стали однією родиною. У той момент це було і помітно, і відчутно. Мені здається у цій єдності полягає сила Різдва та зимових свят», – ділиться Сергій.
Певної магії цьому дню додав і візит капелана Отця Івана, якому двоє бійців подарували власноруч вишиту ікону, говорить віднедавна фотокореспондент служби зв'язків із громадськістю 72 бригади Валентин Кузан.
Валентин вперше документує Різдво під час великої війни бійців 72-ої бригади:
«Всі були зайняті своїми справами, хтось приходив, хтось ішов геть, хтось уже поїв, хтось лаштувався. Проте, коли завітав капелан з кутею, молитвою і колядкою – всі вмить зібралися разом за одним столом. Відразу стало так урочисто і водночас легко та невимушено. Ми жартували та сміялися».
Вечеряли захисники та захисниці неподалік лінії фронту. Їли 12 страв під звуки виходу артилерії, Хаймарсів і ракет.
«Тут, серед холоду й багна, не буває свят», – переконаний фотокореспондент Костянтин Ліберов, який став свідком відзначення народження Христа воїнами 28-ої ОМБ імені Лицарів Зимового Походу та 53-ої ОМБ імені князя Володимира Мономаха.
«Вони прикрашають ялинки, одягають новорічні шапочки, записують різдвяні відео не для себе. Як би їм тут не було важко, вони піклуються про нас, і грають в Санта-Клаусів серед цілковитого розпачу, щоб подарувати надію і свято нам. Адже, якщо святкують вони – можемо святкувати і ми. От тільки контраст завеликий, » – каже Костянтин Ліберов, додаючи, що усі воїни мріють про перемогу ще й тому, аби бути на Різдво вдома.
Матеріал створено за підтримки The Foundation for Polish-German Cooperation.
Читайте також:
Фіналісти відбору української команди на World Photographic Cup 2024
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
