20 лютого до України вдалося повернути 11 українських дітей, викрадених росіянами. Перехід відбувся ввечері на кордоні між Україною та Білоруссю, у Волинській області. Фотографія Романа Пилипея зроблена під час цього повернення. В ній немає ознак лиха. Ніч, машина, в машині горить світло, на задньому сидінні жінка з дитиною. Все це нагадує вертепну скриньку. Бароковий переносний дерев'яний ляльковий театр з двома сценами-поверхами, в якому розігрується поява у світі «радості великої».
Я заглядаю в цю “скриньку” через лобове скло і бачу верхній поверх, так зване «небо»: жінка звертається до дитини, а та обертається до неї, наче дослухаючись до слів. Ця картина майже бездоганно симетрична. Містерія порятунку і повернення фіксується у впорядкованості кадру. Втім кожна вертепна скринька має й нижній поверх — «землю» — навіть якщо його не видно. І там, на невидимому нижньому поверсі вертепної скриньки — Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видає ордер на арешт російського президента, його звинувачують в незаконній депортації українських дітей. Там, на невидимому нижньому поверсі — «перевиховні» табори, примусове всиновлення, паспортизація, мілітаризація українських дітей, воєнні злочини та злочини проти людяності. Там — підтверджена інформація про майже 20 000 викрадених українських дітей, і непідтверджена — про майже 700 000 викрадених українських дітей. Четверта Женевська конвенція, Додатковий протокол І, Римський статут. Міжнародні експертні групи, висновки про серйозність порушення міжнародного права, непохитні прагнення возз’єднати українських дітей з сім'ями й громадами.
Скільки часу і сил потрібно для того, щоби повернулися всі?
Ця жінка і ця дитина повернулися, і тепер видаються нерухомими й порцеляновими — як і має бути на верхньому поверсі барокової скриньки. Серед симетрії й гармонії, порядку й теплого світла вони теж дивляться через лобове скло, наче з глядацької зали кінотеатру на екран. Дивляться на світ, в який вони повертаються. І я не знаю, що вони бачать — світ люті і безнадії чи світ тихого примирення зі щоденною невидимою, наче нижній поверх вертепної скриньки, роботою задля «радості великої».
Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.
Олена Гусейнова – українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок "Відкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
Роман Пилипій – український фотожурналіст який документував Революцію гідності, та російсько-українську війну ще на її початку на Донбасі. З 2017 року Роман жив у Китаї, працюючи в міжнародній фотоагенції EPA. За роки проведенні у Китаї він став керівником бюро EPA в китайському регіоні та працював над історіями по всій країні, особливо фокусуючись на тих, які стосувались прав людини.
Читайте також: Слова відступають перед ненавистю, особистою і всеохопною. Олена Гусейнова аналізує фото тижня
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
