34 полюси творчості: авторське право у сфері фотографії

Українська асоціація професійних фотографів спільно із юристами Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) ініціювала розробку лінійки зразків типових договорів для фотографів, які вони зможуть застосовувати безпосередньо у своїй щоденній роботі. Цей пакет документів включатиме ліцензійні договори, договори про відчуження майнових прав, а також угоди щодо виплати роялті та авторської винагороди. При цьому важливо адаптувати ці шаблони під різні сфери роботи фотографів, оскільки кожна ніша має свої унікальні потреби та специфіку роботи, які необхідно врахувати в юридичній площині. Окрім цього, планується підготовка практичних рекомендації для фотографів, якими вони зможуть керуватися у разі виникнення будь-яких проблем чи суперечок у сфері авторського права.

Впроваджувати ці стандарти планують з урахуванням нормативної бази та роз’яснень Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій, щоб гарантувати повну юридичну відповідність документів актуальному законодавству України.

Юристи Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій розповіли про особливості використання фотографій різними медіа й інституціями, права людей у кадрі, роботу в умовах війни та зі штучним інтелектом, а також про передачу знімків в архіви.

Проблеми співпраці з медіа та інституціями

ФахівціУкраїнського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій спільно із громадською організацією Design for Ukraine попередньо успішно реалізували подібний проєкт. У межах тієї ініціативи для дизайнерів та ілюстраторів різних напрямів було розроблено аналогічні типові договори та практичні рекомендації. «Як показують останні підсумки, ці документи не просто працюють, а й досить вдало використовуються спільнотою у реальній практиці. Тому хочеться вірити, що наш новий проєкт для фотографів стане не менш корисним та ефективним», — говорить начальник відділу розвитку креативних секторів економіки УКРНОІВІ Дмитро Дорошенко.

Для підвищення ефективності співпраці з Українським національним офісом інтелектуальної власності та інновацій Українська асоціація професійних фотографів планує запустити опитування для учасників спільноти. Отримані відповіді будуть систематизовані за тематичними напрямами та видами зйомки. Ретельне опрацювання кожного запитання дозволить побудувати подальшу взаємодію максимально продуктивно.

«Ми готові прийняти виклики сьогодення та надати максимально корисні рекомендації, спираючись на досвід попередніх років. Ми детально знаємо судову практику щодо спорів, які виникають у цій сфері, і тому з радістю долучимося до надання відповідних роз’яснень», — зазначила начальниця Департаменту «Академія інтелектуальної власності» IP офісу (УКРНОІВІ) Ольга Кулініч.

Трапляються ситуації, коли фотографія виходить з-під контролю. Наприклад, коли фотограф знімає відомого артиста у співпраці з іноземним медіа й усі майнові права згодом повністю повертаються до нього. Проте через високу популярність виконавця знімок розлітається світовими виданнями без жодних оплат. Відповідно постає питання, а як діяти фотографу в правовому полі, коли його кадр стає вірусним і розходиться світом без дозволу.

Наступна ситуація — це комерційне піратство на великих платформах. Наприклад, коли фотографії незаконно використовують для комерційного друку на футболках чи інших речах. Коли продажі йдуть агресивно, а кінцевий продавець прихований за алгоритмами гігантських платформ і стає незрозуміло, як до них достукатися та притягнути до відповідальності.

‍

Ще один момент — це етика монетизації документалістики. Наприклад, фотографи можуть працювати з документальним матеріалом у межах особистого проєкту, а певні кадри мають комерційний потенціал. Фотограф отримує запити на їх купівлю від журналів і пропозиції щодо монетизації контенту. Тоді постає дилема, а як правильно розподілити кошти з героями знімків з правової та етичної точок зору. І як будувати комунікацію та фінансові відносини, якщо в процесі зйомки, попри документальний характер історії, також брала участь, наприклад, некомерційна модна агенція? Чи повинен фотограф ділитися коштами і з ними.

«Хочу запевнити, що в межах нашого проєкту ми обов’язково розробимо типовий модуль релізу для моделей під такі випадки, як у третьому кейсі, а за потреби — й інші зразки документів, які фотографи мають підписувати з героями своїх знімків, — наголошує Дмитро Дорошенко. — Щодо розподілу коштів: статті 307 і 308 Цивільного кодексу України, які стосуються прав моделі, насправді регулюють це питання доволі поверхово. На практиці все вирішують договірні відносини — тобто те, як саме ви домовитеся на самому початку: виплачувати гонорар чи ні. Проте існують чіткі межі: коли закон вимагає обов’язково просити дозвіл на використання зображення, а коли цього можна не робити. Саме ці правові нюанси ми детально розпишемо в наших фінальних рекомендаціях».

Юридична площина співпраці фотографів з медіа

Сьогодні у фотографів виникає чимало запитань щодо юридичних умов співпраці з різними медіа та інституціями. Авторів найбільше турбує правова сторона: як правильно оформлювати використання їхніх знімків і регулювати авторські права під час публікацій. Через брак чітких алгоритмів спільнота гостро потребує фахових роз'яснень, щоб захистити свій контент від нелегального поширення. Особливо гостро постають проблеми саме в договірній частині відносин із контрагентами — під час ліцензування, передачі майнових прав, а також укладання договорів на замовлення чи створення службових творів.

До загального переліку викликів, з якими стикаються українські автори, додається ще кілька гострих аспектів, де професійні відносини перетинаються з особистими кордонами, етикою та міжнародним контекстом. Серед таких, наприклад, пастка «дружньої співпраці», коли робота відбувається без укладання договорів і тримається лише на хороших особистих стосунках сторін. Відсутність зафіксованих умов призводить до непорозумінь і конфліктів, коли справа доходить до комерціалізації, публікацій чи розподілу прибутків. Робота на довірі стає ризиком для самої дружби.

Часто виникає багато запитань під час взаємодії з іноземними колегами та медіа через брак розуміння міжнародного юридичного протоколу. Ситуації, коли українські фотографи допомагають іноземцям, наприклад забезпечують доступ до локацій чи героїв, але згодом їхній внесок ігнорується, а весь результат зйомки й авторство привласнює іноземний колега.

Під час повномасштабної російсько-української війни особливо часто обговорюється етична межа між документалістикою та експлуатацією трагедії. Складна дилема також у міжнародній співпраці: де закінчується чесна фіксація воєнних чи соціальних подій в Україні й починається спекуляція та експлуатація української трагедії іноземними авторами заради власного капіталу чи слави.

‍

Фотографів, які виступають у ролі моделей на зйомках, турбує невизначеність правового статусу: як у такому разі розподіляються права на знімки, чи має право фотограф-модель впливати на використання цих кадрів, і як юридично правильно зафіксувати співавторство або права на власне зображення.

Українська асоціація професійних фотографів спільно із юристами Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) сподівається найближчим часом урегулювати ці запитання в юридичній площині.

Український ринок фотографії

У контрактах великих світових медіа зазвичай чітко прописано, що всі юридичні питання регулюються законодавством країни, де це видання зареєстроване. Фотограф може погоджуватися з такими умовами або ні. Водночас для багатьох українських фотографів ця тема залишається зоною несвідомості через серйозний брак юридичної підготовки. Сьогодні ця проблема стає дедалі актуальнішою, адже незнання базових прав часто призводить до експлуатації авторів. Саме тому критично важливо мати шаблон базового договору, який фотограф міг би сам пропонувати замовнику, зокрема й медіа, на перших етапах переговорів.

Утім провідні іноземні видання чітко поважають авторське право. У кожному закордонному контракті повинно бути зафіксовано, що невиключне авторське право завжди залишається за автором, а медіа отримує дозвіл лише на публікацію знімків.

Будь-яке додаткове використання знімків — наприклад, для календарів, футболок чи білбордів — має оформлюватися окремим договором. У контракті чітко прописуються умови: скажімо, використання фото протягом року за визначену плату, а також термін ембарго від медіа. Ембарго накладає певні обмеження, і фотограф повинен чітко розуміти: якщо публікація запланована на січень, він має почекати ще два тижні після її виходу, і лише тоді отримує право самостійно перепродавати ці роботи. Питання роялті (royalties) за републікацію також обов'язкові для обговорення й фіксації в документах.

Проте без відповідного досвіду, знань чи хоча б базового шаблону договору на руках фотографу-початківцю важко навіть збагнути, які саме питання потрібно виносити на обговорення із замовником.

‍

‍

Щодо українського ринку, то тут головною проблемою залишається банальна крадіжка контенту. Фотографам доводиться постійно з цим боротися. Редакції часто використовують чужі фото з формулюванням: «Ми взяли це з вашої сторінки у Facebook чи Instagram і просто вказали ваше авторство». Щодо співпраці з кіновиробництвом, то виникають також свої нюанси. Коли фотограф передає фотографію для фільмів, автори часто прописують безстроковість дії договору, аргументуючи це тим, що кіно крутитиметься постійно. Проте саме формулювання «безстроково» робить договір дуже вразливим і дає привід визнати його недійсним, адже за законом авторські права не можуть передаватися без обмежень у часі.

У таких випадках захистити автора допомагає чітка конкретизація способів використання. «Якщо студія купує ліцензію для конкретного фільму, у договорі слід прописати: фото дозволено використовувати виключно у стрічці «Назва фільму». Нехай це право надається навіть на весь строк дії майнових авторських прав, але таке обмеження не дозволить кіностудії розпоряджатися вашим знімком в інших проєктах. Якщо ж підписати договір на «використання будь-якими способами», ви фактично безповоротно відчужуєте свої права, втрачаючи контроль над роботою», — акцентує начальник відділу розвитку креативних секторів економіки УКРНОІВІ Дмитро Дорошенко.

Загалом, впровадження культури виплати роялті (royalties) та грамотне вибудовування такої співпраці кардинально змінили б відносини між фотографами та будь-якими замовниками у світі. Це той рівень, до якого має прагнути й наш ринок. Наприклад, дослідниці Ольга Кулініч та Ольга Улітіна, авторитетні українські науковиці й експертки у сфері права інтелектуальної власності, створили низку важливих наукових праць, посібників і статей, які безпосередньо стосуються авторського права, використання та захисту фотографій, зображень і цифрового контенту.

«Тому те, що ми зараз робитимемо, — це адаптація багатьохнаявних наукових напрацювань під чинне законодавство, що стане надзвичайно корисною практичною базою для молодих фотографів», — говорить Дмитро Дорошенко.

Штучний інтелект і фотографія

Сьогодні найважливіше питання у контексті штучного інтелекту й фотографії — це навчання ШІ-моделей на знімках із соцмереж. Наприклад, Meta та Instagram виклали настільки заплутані інструкції для відмови від використання контенту, що звичайному користувачу в них не розібратися. Для фотографа соцмережі є головним майданчиком для самопрезентації, але водночас він стає беззахисним перед генеративним навчанням. Ба більше, чим відомішим та унікальнішим є фотограф, тим вищий ризик, що розробники ШІ використають його портфоліо, аби навчити модель копіювати цей авторський стиль.

Це породжує ще одне актуальне, хоч і дещо риторичне питання: де межа, за якою фотографія перестає бути фотографією? Скільки змін потрібно внести за допомогою ШІ, щоб знімок втратив статус першоджерела? Адже сучасні нейромережі не просто обробляють фото — вони фактично перемальовують його заново. Як у такому разі має розподілятися авторське право між людиною та генеративною моделлю, яка допомагала у створенні фінального зображення? Це виклик, на який сучасне правове поле лише шукає відповіді.

Американський підхід до регулювання штучного інтелекту кардинально протилежний європейському. Якщо європейці на законодавчому рівні намагаються хоч якось захистити права авторів, то американська судова й правова практика дедалі більше схиляється до технологічного прагматизму: вони ставлять у пріоритет розвиток інновацій та рух індустрії вперед. Якби в США фокусувалися виключно на жорсткому дотриманні авторських прав, світ сьогодні просто не мав би більшості сучасних ШІ-інструментів, якими ми всі тепер користуємося. Вони свідомо проігнорували певні обмеження заради прориву.

У цій глобальній дискусії остаточної юридичної відповіді поки немає. Головне питання зараз полягає в тому, яким саме має бути допустимий ступінь втручання нейромереж у творчий контент. Звісно, подібні глобальні виклики — це вже не питання точкових договорів між фотографом і замовником, а предмет масштабного правового регулювання. Проте загальні рекомендації щодо взаємодії з ШІ обов'язково потрібно зафіксувати й інтегрувати у майбутній посібник для авторів.

«Хочу наголосити, що спільно з Мінцифрою ми розробляли рекомендації щодо етичного використання штучного інтелекту задля дотримання авторських та інших прав інтелектуальної власності. Варто віддати належне міністерству — вони підготували такі рекомендації для абсолютно різних сфер, включаючи рекламу та освіту. Звісно, наразі ці положення мають виключно рекомендаційний характер і не є нормативно-правовими актами. Проте частково ми обов'язково інтегруємо їх у наш поточний проєкт — зокрема в питаннях, що стосуються маркування контенту», — каже Дмитро Дорошенко.

Сама по собі генеративна модель не володіє і не повинна мати жодних прав, аналогічних авторським. Проте коли твір переробляється сотні разів, виникає складне питання: де межа, за якою він перестає належати первинному автору? Закон України «Про авторське право і суміжні права» став першим у світі, де чітко врегульовано цей статус через концепцію права особливого роду на неоригінальні об'єкти. Відповідно до нього, у людини, яка згенерувала контент, виникають виключно майнові права строком на 25 років, але з обов'язковим дотриманням прав третіх осіб. Це означає, що якщо ШІ-модель 300 разів переробила чужу фотографію і в результаті все одно видно першоджерело, це є прямим порушенням прав фотографа. У такій ситуації автор може законно вимагати припинення порушення або навіть позиватися до суду. Наразі в Європі такого чіткого механізму захисту авторів від ШІ немає, тому це унікальний український досвід.

Фотографії військовослужбовців

Сьогодні фотографи, журналісти та звичайні військовослужбовці в лавах Сил оборони України фіксують події російсько-української війни на власні телефони та камери. Ця побутова, так звана вернакулярна зйомка, створює величезний масив неофіційного фотоархіву, який наразі залишається за лаштунками офіційного історичного контексту. Оскільки бійці зазвичай не підписують жодних авторських договорів під час служби, після їх звільнення з армії постає гостре теоретичне й практичне питання: як захистити свої авторські права та як безпечно використовувати цей власний фотоархів?

‍

Ця проблема є не менш критичною і для дослідників, які прагнуть та будуть працювати з цими унікальними матеріалами. Коли цей прихований пласт історії врешті-решт спливе на поверхню, саме творці архівів можуть опинитися під ударом правових претензій, судових справ і звинувачень. Тому як авторам контенту, так і дослідникам історичної спадщини вже зараз вкрай важливо розуміти, як виробити чіткі механізми захисту авторського права, щоб убезпечити себе від можливих юридичних наслідків у майбутньому.

Останні зміни до законодавства України докорінно змінили правила гри у сфері інтелектуальної власності для Сил оборони. Поштовхом до цієї реформи стали не авторські права на фото чи тексти, а масштабний технологічний прорив на фронті. Через появу величезної кількості нових зразків озброєння, інноваційних БПЛА та унікальних способів модернізації техніки, держава зіткнулася з проблемою: через іноземних інструкторів і добровольців унікальні українські розробки почали неконтрольовано витікати за кордон.

Щоб зупинити цей витік і захистити державні інтереси, Верховна Рада ухвалила спеціальний закон (на базі законопроєктів №13110 та №13111), який чітко розмежував права та встановив нову жорстку процедуру. Відтепер діє обов’язок звітування: якщо військовослужбовець, до чиїх посадових обов'язків або службових завдань входить створення інновацій, створює будь-який об’єкт інтелектуальної власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок чи навіть специфічний софт), він зобов'язаний офіційно повідомити про це свого командира.

‍

У спірних випадках саме Міністерство оборони вирішує, кому належать права на створені матеріали — самому відомству чи військовослужбовцю. «Звісно, в принципі для військового така ситуація є неприємною. З іншого боку, коли ми говоримо саме про об'єкти авторського права, то, прямо скажемо, Міноборони вони не дуже потрібні, тим більше, що створення таких об'єктів у посадову інструкцію та обов'язки звичайного військовослужбовця не входить», — каже начальник відділу розвитку креативних секторів економіки УКРНОІВІ Дмитро Дорошенко.

Проте архіви все одно існують. І якщо вони створені за власною ініціативою бійця та не входять до якихось посадових інструкцій, то все регулюється на загальних підставах. Якщо ці матеріали, знову ж таки, не становлять військової таємниці чи іншої закритої інформації, тоді військовослужбовець може без перешкод користуватися своїми авторськими правами.

Окрему роль у цьому процесі відіграють Державна архівна служба та обласні архіви, адже збирання й архівування таких історичних матеріалів безпосередньо входить до їхніх службових обов'язків. Особливість полягає в тому, що для наповнення фондів державним архівам навіть не потрібно питати дозволу у самого автора. Проте, попри таку свободу збирання, законодавство встановлює для архівних установ досить обмежений перелік прав щодо подальшого використання та розпорядження цими архівними матеріалами.

Судові процеси

Один із головних факторів, який відлякує фотографів від захисту своїх прав, — це тривалість судових процесів у разі виникнення конфлікту. Судова тяжба може тривати від одного місяця до нескінченності. «Ми знаємо кейси, які тягнуться роками, і це дуже виснажливо. Проте, отримавши перший негативний досвід, ти починаєш чітко розуміти необхідність документальних свідчень та зафіксованих домовленостей», — говорить Дмитро Дорошенко. Ольга Кулініч зібрала величезну базу судової практики з цих питань і може підтвердити, що тут немає узагальнених випадків — кожен кейс надто індивідуальний.

«Щодо договорів — чи це ліцензійна угода, чи договір відчуження прав — важливо розуміти, що немає єдиного шаблону. Кожні взаємовідносини із замовником, ліцензіаром чи ліцензіатом унікальні. Будь-який базовий зразок договору є лише основою, в яку щоразу доведеться вносити правки, уточнення та специфічні умови залежно від конкретної ситуації, — каже Ольга Кулініч. — Вивчаючи судову практику щодо порушень прав на фотографічні твори, я бачу дуже різні кейси. Сучасна практика оновилася, і тепер, коли в законі є чітке визначення «фотографічного твору», суди набагато краще розуміють специфіку цієї сфери».

Тривалість процесу повністю залежить від обставин. Якщо порушення очевидне, довести його й отримати рішення суду простіше — іноді це вдається вже в першій інстанції. Проте, якщо проти фотографів виступають досвідчені юристи великих медіа чи телеканалів, справа може затягнутися. «У моїй практиці є кейс, який дійшов до Верховного Суду, а потім повернувся на нове коло в першу інстанцію. У таких складних ситуаціях автору критично важливо мати поруч адвоката, який спеціалізується саме на авторському праві», — додає начальниця Департаменту «Академія інтелектуальної власності» IP офісу (УКРНОІВІ) Ольга Кулініч.

Хоча через війну кількість позовів дещо зменшилася, загалом правової практики стає більше. Фотографам не варто боятися захищати себе, якщо справа принципова або сума збитків значна. Ба більше, кожна успішна й показова справа позитивно змінює ставлення великих компаній і медіа до авторів, адже ринок бачить: відстояти свої права — реально.

‍

‍

‍

Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ, IP офіс) — державна організація, що виконує функції Національного органу інтелектуальної власності. Працює у сфері правової охорони інтелектуальної власності, підтримки інновацій та розвитку креативних індустрій. Проводить освітні заходи й готує практичні матеріали, які допомагають авторам розуміти свої права та можливості використання і захисту творів. Серед ініціатив офісу — проєкт «34 полюси творчості: авторське право у креативних індустріях», присвячений правовим питанням роботи митців і культурних інституцій.

‍

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Маруся Маруженко
Літературна редакторка: Юлія Футей

‍