Близько 37 мільйонів унікальних медіафайлів зі свідченнями війни РФ проти України вже зібрав Архів Війни. Ініціатива, заснована громадською організацією Docudays UA та компанією Infoscope у березні 2022 року, зберігає різноманітний спектр матеріалів, які фіксують російські воєнні злочини, бойові дії та життя під час війни. Частиною архіву також є інтерв’ю з очевидцями воєнних подій, записаних командою Архіву Війни.
«Війна Росії проти України є найбільш задокументованим актом збройної агресії в історії. Щоб ці матеріали могли бути використані в кримінальних судах, журналістських розслідуваннях, наукових та мистецьких роботах, їх необхідно фахово збирати та зберігати», — кажуть у команді Архіву Війни.
Режисер та співзасновник Архіву Війни Роман Бондарчук розповів Українській асоціації професійних фотографів як команда збирає матеріали про повномасштабне російське вторгнення та чому важливо продовжувати документувати життя під час війни.
«Пам’ять потрібно архівувати, щоб ніхто не зміг переписувати історію»
Ніхто не уявляв, якою буде ця війна і як довго вона триватиме. Був інстинктивний порив — зберігати усе, що відбувається. Інтернет — дуже динамічне середовище, і свідчення очевидців можуть зникати дуже швидко. Наприклад, за даними американської дослідницької агенції Pew Research Center, майже 40% вебсторінок, які існували у 2013 році, більше не доступні. Багато вебсторінок не проживають і року, не кажучи про пости у соціальних мережах.
Пригадую, Революцію Гідності документували різні медіа, вели свої стріми блогери та лідери думок. Я та мої колеги, які потім працювали над документальними фільмами про Майдан, часто не могли знайти важливих матеріалів — усі записи просто зникли. Мене вразило, наскільки пам’ять про події, які, здавалось би, всі бачили, може бути недовговічною та крихкою.
Через декілька років після Революції Гідності я був у складі журі міжнародного фестивалю за кордоном. Хотів більше розповісти іноземцям про події того часу, оскільки вплив російської пропаганди був дуже помітним. Проте гугл-пошук зображень був налаштований таким чином, що першими він видавав найменш привабливі фотографії — тобто наративи, які потрібні нашому ворогу. Із зображеннями хтось дуже наполегливо встиг попрацювати. Коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення, я зрозумів, що пам’ять потрібно зберігати й архівувати, щоб ніхто не зміг переписувати історію.
Команда Docudays UA почала збирати відео та заливати їх на сервер фестивалю. Дуже скоро стало зрозуміло, що кількість матеріалів надзвичайно велика. У березні 2022 року я спонтанно здзвонився із Максимом Демиденком, з яким дружимо ще зі студентських часів. Максим сказав, що збирати й архівувати матеріали потрібно більш технологічно. Разом ми почали розбудовувати цифрову платформу — Максим заснував організацію Infoscope у Великій Британії, яка об’єднала волонтерів, розробників і дизайнерів, забезпечила необхідний захист матеріалам, бекапи. Ми зібрали команду аналітиків, відділ партнерств, документаторів, спеціалістів по роботі з користувачами. Розробили протоколи й методологію, за якою проєкт має працювати. Нам було важливо, щоб платформа була захищена, могла вмістити величезні обсяги інформації, щоб існував пошук матеріалів за ключовими словами, можливість для користувачів створювати індивідуальні колекції, зв’язуватися з власниками матеріалів тощо.
«Платформа працює безперервно, щоб білих плям у свідченнях щодо воєнних злочинів ставало все менше»
За даними різних правозахисних організацій, в Україні зараз відбувається у середньому 150 воєнних злочинів щодня. Тактика Росії — зробити порушення масовим і буденним явищем, до якого усі звикнуть і ніхто не шукатиме винних. Віримо, що дані Архіву Війни допоможуть зі збором та впорядкуванням інформації. Наша місія — це безперервний збір матеріалів, щоб знайти усі фрагменти та заповнити усі білі плями у свідченнях щодо воєнних злочинів.
Ми співпрацюємо з багатьма організаціями, регіональними медіа та індивідуальними контент-мейкерами, щоб інформація була якомога повнішою і дослідник чи митець зміг вивчити подію з усіх можливих сторін та ракурсів. Наприклад, якщо хтось шукатиме матеріали про Каховську дамбу, то зможе знайти мистецькі світлини, аудіо- чи відеозаписи очевидців, статистичні дані руйнувань.
Звісно, ми використовували досвід роботи інших архівів і тримаємо зв’язок з ініціативами, які збирають свідчення війни. Наприклад, з проєктом Mnemonic та із Сирійським архівом. Команда Сирійського архіву працювала багато років, навіть не знаючи, коли їхні дані можуть знадобитися. Рівень порушень прав людини та кількість репресій там досягли такого рівня, що люди перестали сподіватись на встановлення справедливості. Проте після падіння диктаторського режиму Башара Асада Сирійський архів став одним із провідних ресурсів для відновлення історії країни. До них зараз величезна кількість звернень, працюють дослідники і, я впевнений, писатимуть книги та зніматимуть фільми.
«Архів — джерело для історії»
Безперервність — це найважливіше слово у справі архівування. Якщо матеріали збираються щодня за єдиним протоколом чи формою, якщо ці масиви піддаються пошуку й класифікації — архів стає надійним джерелом для історії.
Структуру нашого архіву ми розробляли самостійно. Почали із підготовки ключових слів — тегів для матеріалів. Ми консультувалися з Центром громадянських свобод, Українською Гельсінською спілкою, журналістами-розслідувачами Bellingcat, знайомилися з їхнім досвідом збору матеріалів та класифікації воєнних злочинів. З часом список почали розширювати і включати туди пункти щодо вужчих аспектів руйнувань цієї війни, приміром, про втрату культурної спадщини. Список ключових слів у нас постійно розширюється.
Важливим етапом стало підключення цифрових інструментів, наприклад Lenses. Він дозволяє обробляти величезні масиви даних із відкритих джерел. Завдяки Lenses ми проаналізували ефіри російського телебачення, ідентифікували епізоди мови ворожнечі, прив’язуючи конкретні заяви та маніпулятивні цитати до кожного окремого пропагандиста. На основі цих цитат було зроблено подання в Міжнародний кримінальний суд.
Для пошуку зниклих безвісти ми створили інструмент Missing People. Система автоматично збирає й аналізує дані з усіх доступних соцмереж та онлайн-платформ і допомагає віднайти людей, навіть якщо збіги не повні й про людину побіжно згадано в якомусь регіональному телесюжеті. Усі ці додаткові інструменти та розділи з’являються еволюційно, працюють з наявною базою зібраних нами матеріалів.
«Це дуже цікавий процес, коли задокументовані події перетворюються в емоційні розповіді, коли митець їх посилює»
Наш пріоритет — це збір матеріалів, їх захист та архівування, але перелік матеріалів, які ми архівуємо, постійно розширюється. На додачу до роботи над архівом нам доводиться розповідати про наш проєкт, демонструвати, як матеріали можуть «працювати», щоб залучити нових партнерів, контриб’юторів та користувачів.
Минулого року наша команда спільно із Docudays UA провела мистецьку лабораторію LAB: DOCU/СИНТЕЗ × Архів Війни. Програма об’єднала митців, які працювали над осмисленням пам’яті та культурної спадщини через документальні матеріали. Менторами учасників були відомі митці, які допомагали українцям у роботі над їхніми творчими проєктами. Результатом роботи лабораторії стала мультимедійна виставка «Як ми пам’ятаємо». Ми отримали дуже цікаві рефлексії від митців, зокрема проєкт у форматі віртуальної реальності, який дозволяв відчути себе всередині «законсервованого» музею у Полтаві, та «щоденникові» відео з окупованих територій, зокрема з Луганська. Насправді це дуже цікавий процес, коли задокументовані події перетворюються в емоційні розповіді, коли митець додає свій суб’єктивний досвід, посилює їх.
Архів Війни допомагав художнику Володимиру Кузнецову знаходити матеріали про волонтерів, які займаються приготуванням їжі. Проєкт «Антологія української кухні 2022–2024» фокусується на приготуванні їжі як турботі про виживання. Там є історії про групи людей, які у промислових масштабах варять борщ, висушують та формують сухпайки для військових. Робота побудована на спостереженні за цими людьми. Усе виглядає доволі побутово, проте проєкт розкриває феномен української горизонтальної орієнтації суспільства, яке функціонує без ієрархії й побудоване на волонтерстві.
«Створюємо фільми, щоб нагадувати світові, що російсько-українська війна ще не закінчилася»
Щороку ми випробовуємо нові формати, наприклад створюємо документальні фільми на основі матеріалів з Архіву Війни. Це гарний інструмент, аби тримати у фокусі події в Україні та нагадувати світові, що російсько-українська війна ще не закінчилася, показувати, як виглядає наша боротьба.
Нещодавно ми зробили відео, у якому цивільні люди, які врятувалися з Маріуполя, розповідають свої історії. Відео про Маріуполь є частиною стратегічного напрямку протидії російській пропаганді. Оскільки Росія намагається викривити події в Маріуполі, прямі свідчення очевидців стають неспростовним контраргументом. Під цим відео у нас тисячі коментарів, які чудово демонструють системну роботу російських ботоферм, по них можна вивчати, які зараз в ходу наративи в них, як виглядає методичка.
Я бачу, що ці відео дуже потрібні й свідкам подій. Їм необхідно відчувати, що їхні історії важливі, почуті та не забуті.
У нас є невеликі експериментальні проєкти. Наприклад, в Ірпені ми поставили комп’ютер, до якого можуть приходити місцеві мешканці та у будь-якій формі закарбовувати свої спогади й свідчення, завантажувати фото та відео в Архів. Якщо їх не записувати зараз, то вони з часом можуть просто зникнути. Цей проєкт ми плануємо масштабувати.
Днями я говорив із британським режисером, команда якого працює над ігровим фільмом про українських операторів дронів. Вони планують його знімати у Великій Британії і їм потрібні візуальні матеріали, щоб відтворити умови роботи та побут українських військових, щоб у фільмі все виглядало правдиво й переконливо. Тобто матеріали з Архіву Війни можна використовувати і для таких проєктів.
Спілкувався зі ще одним режисером із Великої Британії. Він прочитав у The Guardian великий матеріал про цивільного з Маріуполя, який пройшов пішки через усі блок-пости і дійшов мало не до Києва. Режисер хотів зняти про цього чоловіка кіно, проте у газеті йому сказали, що права на цю історію вже викуплені. Я йому сказав, що у нашому архіві є тисячі не менш цікавих історій, з якими можна працювати. Люди часто не розуміють, де можна знаходити історії та як працювати з архівами.
У сучасній психотерапії існує метод, який називається Virtual Reality Exposure Therapy, або експозиційна терапія у віртуальній реальності. Цей метод активно використовується у США для ветеранів воєн в Іраку та Афганістані, а зараз його адаптують в Україні. Пацієнт у віртуальній реальності повертається у відтворену сцену, яка стала для нього травматичною, — обстріл, вибух тощо. Поруч з людиною у цей момент перебувають фахівці та допомагають їй подолати стрес. Щоб віртуальна сцена спрацювала, її потрібно відтворити до дрібниць. Відповідні архівні матеріали є дуже цінними для такого методу психотерапії.
«Наша амбіція — не змінити документальне кіно, а стати джерелом, якому довіряють і до якого звертаються для роботи над фільмами»
Кінематографісти співпрацюють з нами як з платформою, якій можна довіряти. У нас немає дублікатів, адже кожному файлу присвоєний власний унікальний код, який не змінюватиметься десятиліттями. Це особливо важливо в еру штучного інтелекту, коли все можна модифікувати. У нас був кейс із документальним фільмом «Дівія» режисера Дмитра Гришка, який досліджує вплив війни на екологію України. Дмитро працював з Архівом переважно на стадії дослідження, для пошуку місць, які зазнали найбільших змін під час війни. Пізніше він їздив туди для зйомок вже маючи чіткий план та професійне обладнання.
До нас зверталась команда фільму про примусово депортованих в Росію дітей, яких вдалось повернути. Автори зняли багато матеріалів, проте не всі увійдуть у фільм. Вони передали ці записи нам в архів, щоб ними могли користуватися фахівці — слідчі, прокурори, які зможуть ці свідчення використати для судових справ. Робота над фільмом ще триває. Наша амбіція — не змінити документальне кіно, а стати джерелом, якому довіряють і до якого звертаються для роботи над фільмами.
«Нам важливо зібрати максимально можливу кількість даних, які б відображалися на пошуковий запит і доповнювали одне одного»
Ми збираємо дуже різні матеріали, для кожного з яких є свій тег і створені хеш-суми. Позначаємо, яким способом була отримана інформація, — мобільний телефон свідка чи контриб’ютора, камера спостереження, запис із дрона тощо. Авторські права продовжують належати власнику, а матеріали ми архівуємо та впорядковуємо.
Спектр наших матеріалів також з часом розширюється. У перші місяці повномасштабного вторгнення ми вирішили обмежити часові рамки і збирати інформацію з 24 лютого 2022 року. Зараз розуміємо, що між 2014 та 2022 роками є багато зв’язків — якщо знаходимо такі матеріали, обов’язково їх додаємо в Архів Війни.
У першу чергу нас цікавлять відео, аудіо та фотографії. Віднедавна почали збирати статистичні дані, інформацію щодо переміщення російських підрозділів, аналітичні звіти. Нам важливо зібрати максимально можливу кількість даних, які б відображалися на пошуковий запит і доповнювали одне одного. У нас є випадки, коли, наприклад, про один інцидент двадцять свідків говорили в загальних рисах, а двадцять перший розповів важливі деталі.
Записи, які, на перший погляд, не стосуються війни безпосередньо, можуть стати потрібними пізніше. Наприклад, один із наших аналітиків дивився запис із чоловіком, який працював із механізмом дамби на річці Ірпінь. Спочатку він не міг зрозуміти, для чого нам історія цього чоловіка. Проте на, умовно, тридцятій хвилині з’ясувалося, що дамба мала вирішальну функцію у зупинці росіян — вода піднялась і військові просто не змогли через неї переправитись.
Поки що ми не завантажуємо тільки ігрові фільми. Можливо, у цьому також є сенс. Коли вийшов фільм Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі», росіяни одразу ж виклали в інтернет свій пропагандистський фільм з такою ж назвою. Він почав набирати мільйонні перегляди, оскільки всі шукали фільм Чернова. Росіяни за час повномасштабної війни зробили багато пропаганди, яка також цікава для історії. Проте зараз це поки не наш пріоритет.
Ми використовуємо матеріали військових. У межах цьогорічного Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA ми відкрили open call «Архів Війни / Фрагменти опору» для документальних фільмів, знятих чинними військовослужбовцями, відділеннями комунікацій військових підрозділів, а також для стрічок про підрозділи чи окремі операції Збройних Сил України. Ми хочемо запросити авторів та героїв цих фільмів до нас на фестиваль, дати їм можливість висловитись, трохи розмити межу між військовими й цивільними, поєднати їх в одному просторі.
Багато кінематографістів зараз служать у лавах Збройних Сил України. Вони залишаються у професії, просто знімають кіно про війну на війні. Ми дуже зацікавлені, щоб їхні матеріали також були в Архіві Війни, оскільки вони у самому центрі подій.
«Ми робимо фільми, які подорожують міжнародними фестивалями і є інструментом культурної дипломатії»
Колеги моніторять соціальні мережі та звертаються до активних користувачів по матеріали. Кураторська робота відбувається постійно. У більшості випадків ми знаємо, кого запрошуємо й чому. Ми маємо партнерів, з якими у нас склались довготривалі взаємини. Наприклад, ми співпрацюємо із проєктом Ukraїner — вони передають нам матеріали зі своїх експедицій. Нам важливо отримувати матеріали з камер, адже там містяться всі метадані про зйомку. Партнерам також важлива така співпраця, адже всі їхні матеріали надійно зберігаються. Якщо у них щось станеться із сервером чи частина записів пропаде, вони завжди зможуть до нас звернутися за оригіналами.
Усі люди, які з нами спілкувалися й записували для нас свідчення, можуть відкликати свої матеріали. На запит свідка ми можемо видалити його записи з архіву.
Маємо функцію збереження видалених постів у телеграмі. Ми відстежуємо новинні телеграм-канали — якщо система фіксує видалення новин, це може свідчити про маніпуляції. У нас є спеціальний тег, за яким можна відстежити видалені матеріали, досліджувати інформаційне поле та російську пропаганду.
Архів Війни — це перш за все платформа, яка збирає дані, впорядковує їх і зберігає на десятиліття вперед. Документування війни та записи свідків — це ініціатива команди Docudays UA, більшість якої пов’язана з кіновиробництвом. Ми робимо фільми, які подорожують фестивалями і є інструментом культурної дипломатії.
До нас часто долучаються українські кінематографісти. З нами працювали режисери Катерина Горностай, Тетяна Симон, Роман Синчук, акторка Рита Бурковська, яка нині приєдналась до лав Збройних Сил України, та інші. Їхні записи очевидців подій перетворюються на глибокі та емоційні розмови. З них команда створила документальний цикл фільмів «Свідки. На північ від Києва». Це історії мешканців Київської області, які пережили російську окупацію. Історія російського теракту в Оленівці, де загинули українські військовополонені. Ми продовжуємо працювати над фільмом про пологовий будинок в Чернігові, як він працював під час окупації міста росіянами.
«Матеріалами Архіву Війни ми захищаємо ядро нашої пам’яті, фіксуємо історію війни, яку має знати весь світ»
Коли закінчиться війна нашою перемогою, а нашим свідкам не загрожуватиме жодна небезпека, ми зможемо перетворити Архів Війни, як мінімум, на цифровий музей. Важливо, щоб дані перебували у доступі й не могли бути жодним чином змінені. Цікаво зробити і справжній, фізичний музей, простір, куди можна прийти, досліджувати, відчувати. Зібраний архів — це, безумовно, величезний пласт історії, за яким люди складатимуть уявлення про наш час і досвід. Приміром, як ми переживали обстріли, ночували в коридорах між двома стінами, подалі від вікон, евакуювалися з прифронтових міст в умовно безпечніші, як переживали зими без опалення, як ростили й виховували дітей під час війни.
Матеріалами Архіву Війни ми захищаємо ядро нашої пам’яті, фіксуємо історію війни. Це боротьба за нашу ідентичність. Наші вороги прийшли, щоб стерти нашу ідентичність, щоб знищити чи змусити виїхати її носіїв, щоб сказати, що тут завжди була Росія. Проте ми збираємо й фіксуємо всі їхні кроки. Ми знаємо, де й коли вони були, що і як зруйнували, ми знаємо назви їхніх підрозділів та їхні імена. Рано чи пізно настане день, коли ми рухатимемось списком і притягатимемо винних до відповідальності. Це те, що дає сили працювати далі. Ми не можемо зійти з дистанції раніше, ніж вони — ми маємо бути впертими, берегти своїх ближніх і себе, щоб виграти цей довгий марафон.
Ukraine War Archive (Архів Війни) — некомерційна партнерська платформа для збереження цифрових матеріалів про повномасштабну війну Росії проти України. Архів створює єдиний реєстр відео-, аудіо- та інших матеріалів (фото, тексти, звіти, аналітика тощо), систематизує їх і допомагає українським та міжнародним організаціям працювати з доказами й історичними свідченнями у правовому, історичному та культурному контексті. Платформа працює з метаданими й описами файлів: кожному матеріалу створюється окрема картка, а команда аналітиків здійснює обробку та тегування за системою ключових слів (понад 400) з опорою на класифікацію воєнних злочинів за Римським статутом і власну методологію. Авторські права не передаються Архіву: правовласник/партнер зберігає права та сам визначає рівень доступу до матеріалів. Доступ до Ukraine War Archive мають лише авторизовані користувачі, які проходять попередню перевірку; матеріали доступні для перегляду, але не для завантаження. Ініціативу створено у співпраці ГО Docudays та британської організації Infoscope.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Літературна редакторка: Юлія Футей
