Літо 2025 року для Харкова починається з нової загрози наступальних дій з боку російської армії. Це вже втретє за час повномасштабного вторгнення, коли Росія може розпочати новий наступ на Харківщині. Наразі бойові дії ведуться на вовчанському та куп'янському напрямках. На кордоні сусідньої з Харківщиною Сумщини, зі слів президента України Володимира Зеленського, РФ накопичила 50 тисяч військовослужбовців. На прикордонні Сумської області вже йде наступ ворожої армії.
Українська асоціація професійних фотографів проаналізувала ворожу дезінформаційну кампанію довкола спроб розширити наступальні дії на харківському напрямку. Її мета — приховати під фальшивими приводами та формальними цілями бажання продовжувати війну, захоплювати українські території й руйнувати міста. Росія активізувала сили, наступає та продовжує інформаційно тиснути на Україну, змушуючи її до капітуляції.
«Дипломатичні заходи»
«У випадку, якщо Київ відмовиться дотримуватись дипломатичних заходів, то Україна може залишитись без Сум, Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Одеси та Миколаєва» («Лента.ру»).
Те, що Росія називає «дипломатичними заходами» є не що інше, як російські вимоги залишити за нею вкрадені території.
Кремлівські пропагандисти, які називають себе «військовими експертами», розмірковують над лінією фронту й потенційними сценаріями розгортання бойових дій, залякуючи українців незворотними втратами територій.
«Самовбивчий спротив»
«У ЗСУ просто немає сил, щоб одночасно утримувати фронт під Харковом, на Донбасі, під Запоріжжям й тримати резерви в Миколаєві та Одесі. Почнеться їхня остаточна катастрофа з визволення Одеси, чи з визволення Харкова, а результат один — неминучий розгром» (телеграм-канал «Другая Украина»).
Росіяни намагаються переконати українців і решту світу, що захищати свою землю — це неправильний вибір, що саме захист та оборона є причиною знищення інфраструктури й загибелі населення. Опір українських військових пропаганда називає «самовбивчим спротивом».
«Відмовляючись капітулювати, київська влада тільки примножує втрати та руйнації, але не скасує кінцевий результат СВО, навпаки, загострює ситуацію для України, територіальні, демографічні та економічні втрати котрої, виключають можливість її подальшого існування як самостійної держави». (телеграм-канал «Другая Украина»).
«Турбота про власне населення»
Одна з вигаданих російською владою причин для літнього наступу — показова турбота про власне населення. Кремль знову заговорив про створення так званої «сірої зони», бо нібито Київ продовжує тактику терору проти мирних жителів, б’ючи ракетами й БПЛА по цивільних об'єктах в російських регіонах. Зокрема говорять про «масштабну диверсію, котру ЗСУ ведуть за допомогою БПЛА починаючи з 20 травня. Атакують житлові об'єкти, міську інфраструктуру, аеропорти». Тому «згадана територія дозволить забезпечити безпеку мешканців прикордонних регіонів» (телеграм-канал «Война с фейками»).
Останній раз подібні погрози звучали у травні 2024 року, коли російська армія спробувала наступати, перейшовши кордон на Харківщині. Тоді їм вдалося окупувати декілька прикордонних сіл, після чого наступ зупинили Збройні сили України. За рік бойових дій загарбницька армія вщент знищила Вовчанськ, але не змогла його окупувати, частково захопила Липці.
«Росія створить «буферну зону» вздовж кордону Курської, Білгородської та Брянської областей з Україною: ЗС РФ наразі розв'язують цю задачу — Путін».
Харків після масованого обстрілу 7 червня 2025 року. Фото Івана Самойлова. Скриншот з інстаграму УАПФ
Курська операція
Ще однією причиною для наступу на Харківщину й Сумщину росіяни називають Курську операцію ЗСУ. Вони прозвали її «курською авантюрою» київського режиму, прагнучи дискредитувати всіх причетних.
«Вторгнення в Курськ обернулося для київського режиму загрозою втратити Суми та Харків» («Украина.ру»).
Насправді ж Курська спецоперація мала оборонну мету. Російській армії не вдалося створити «буферну зону» у 2024 році завдяки успішним діям ЗСУ, і саме українські військові створили в Курській області таку «буферну зону».
Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню Le Figaro 27 березня розповів, що Путін хотів розпочати наступ ще вісім місяців тому, проте цьому вдалося завадити завдяки Курській операції.
У розмірі бажаної «буферної зони» пропагандисти не приховують своїх апетитів щодо окупації українських земель і бажання тероризувати населення: «в зоні протяжністю 20–30 км будуть постійно присутні російські підрозділи, а дрони та авіація будуть здійснювати контроль»; «можливо в цій операції візьмуть участь війська, що звільняли Курську область, а також північнокорейські війська»; «але буде добре, якщо вдасться зайняти 75–100 км» («Украина.ру»).
«Наскільки великий потрібен «буфер»? Задачею армії Росії тут може бути повний параліч ЗСУ в Чернігівській, Сумській та Харківській областях, а отже взяття під (вогневий) контроль сіл і міст на відстані 75–100 км від кордону з Росією. Це створить «пояс безпеки» для прикордонних Брянської, Білгородської та Курської областей» (телеграм «Украина.ру»).
«Депопуляція міст»
Пропагандисти не перестали мріяти про захоплення Харкова, який не можуть взяти ні живою силою, ні інформаційно-психологічними спецопераціями (ІПСО).
«Ціль російського наступу на Харків та Суми: буферна зона чи приєднання до РФ?» (телеграм-канал «Украина.ру»).
Водночас пропагандисти визнають — щоб піти на Харків потрібен «більший ресурс та серйозніша підготовка».
Чималий ресурс потрібен і для відновлення вже захоплених міст. Росіяни жаліються на евакуацію, яку на Сумщині, Харківщині й інших прифронтових територіях проводить українська влада. Таку евакуацію вони називають «злочинними діями проти власного населення», «масовими відселеннями», «витісненням населення» для того, «щоб максимально ускладнити й зробити неможливим повноцінне відновлення тих територій, котрі відійдуть до Росії». Кремлівська пропаганда поширює теорії змови, мовляв, депопуляція — це зброя київської влади, а «план розрухи та спустошення тих територій, котрі Київ не зможе втримати під нашим натиском, вигадують технократи», — пише «Украина.ру».
«Прийдешнє Дике поле. Як депопуляція буде перешкоджати відновленню Малоросії та Слобожанщини» («Украина.ру»).
Цими тезами росіяни намагаються превентивно оголосити, що не збираються відновлювати українські міста й села, мовляв, сучасна інфраструктура не працює без людей. А оскільки на «звільнених» територіях залишаються тільки літні люди й люди з інвалідністю, зі слів росіян, високотехнологічне відновлення великих міст неможливе.
Насправді евакуацію людей українська влада проводить через погіршення безпекової ситуації на прифронтових і прикордонних територіях. Українські ж міста й села знищують не українські Сили оборони, а російська армія — артилерією та авіабомбами.
«Радіо Свобода» розповідає: показове відновлення проводитися там, де Росії це вигідно, решту міст вони консервують і перетворюють на військові бази та логістичні вузли.
«Зруйновані міста це дійсно як буферна зона свого роду на той випадок, якщо розпочнеться контрнаступ Сил оборони України, щоб не було вкладених коштів у відновлення якогось із міст, щоб воно не було придатним до життя, щоб його неможливо було ніяк використати», — цитує видання військового експерта, колишнього речника Генерального штабу ЗСУ (2014–2017 рр.) Владислава Селезньова.
Говорячи про українські міста-фортеці, російські пропагандисти часто порівнюють Харків з Маріуполем. Мовляв, якщо ЗСУ не зможуть тримати сотні кілометрів лінії фронту, то промислові міста будуть перетворюватись на вузли оборони.
«Візьмемо Харків: просто ідеальний вузол оборони. В центрі мегаполіса — фортеця з всесвітньо відомих підприємств, таких, як тракторний завод, «Турбоатом» та бронетанковий завод імені Малишева, що розташовані вздовж лінії метрополітену. Кожне з них за фортифікаційними можливостями можна порівняти з «Азовсталлю». Все це оточено оборонним рубежем з житлової забудови: не потрібно пояснювати, що таке вуличні бої» («Украина.ру»).
Пропагандисти зізнаються, що планують і далі нещадно обстрілювати місто, бо «м'ясні штурми для них важка ноша, а тому їх змушують не жалкувати снарядів і бомб» («Украина.ру»).
Російський телепропагандист, «воєнкор» Євгеній Поддубний прямо заявляє, що Харків «є промисловим і воєнним хабом противника, а отже забитий законними цілями для ЗС РФ» («Блокнот.ру»).
«Найманці та законні військові цілі»
Звичайно, Харків, як прифронтове місто, що за 40 км від кордону з Росією, постійно в бойовій готовності. Та чи всі об'єкти, які обстрілює російська армія, військові?
З початку літа росіяни майже щоночі атакують Харків ударними безпілотниками й ракетами, а потім вже традиційно розповідають про знищення виробництв безпілотників, баз найманців, складів з боєприпасами.
Георгій Іванченко, український фотодокументаліст, який постійно живе у Харкові й фіксує наслідки російських обстрілів міста, розповідає, по яких цілях завдає ударів російська армія:
«Все-таки у них є траєкторія, куди вони летять, куди вони хочуть бити. Вони намагаються бити туди, де є щось, що їм цікаво, там, де є для них вигода, ціль. Звісно, це війна, і потенційно найважливіші точки — там, де міць, де є ворожа сила, яка буде давати опір. Але в Харкові постійно влучають саме в цивільну інфраструктуру, цивільні будинки, багатоповерхові. Це те, що ми знаємо, те, що ми бачимо. Дуже часто, коли ти буваєш на місцях обстрілу, не розумієш — поруч немає ну нічого, тупо житлова забудова. Або коли б'ють по секторах промки й влучають у місцеві бізнеси, звичайні, безневинні — просто, умовно, роблять парфуми. Там промзона. Але потрапляють у цивільні бізнеси, цивільні будинки, квартири й так далі».
«Радіо Свобода» у статті «Урбіцид на Донбасі: навіщо Росія стирає на порох міста сходу?» згадує про три сценарії урбіциду — цілеспрямованого знищення міст силовими методами — донецький, маріупольський і харківський. Якщо донецький і маріупольський сценарії реалізуються за присутності окупантів у місті, то харківський має іншу особливість: «…до нього російські війська вдаються, коли не можуть захопити місто. Вони обстрілюють його, руйнуючи житло та інфраструктуру, що призводить до зміни демографічної структури», — пояснює «Радіо Свобода».
Існує загроза і для енергетичних об'єктів області — про це попереджав Центр протидії дезінформації (ЦПД). Він спростував фейк про використання харківської ТЕЦ як складу ЗСУ, який російська пропаганда поширювала ще у квітні 2025 року. Мовляв, українські військовослужбовці вночі звозять туди військові вантажі. ЦПД зазначає, що таким чином ворог намагається зняти з себе відповідальність за порушення зобов’язань про припинення вогню по енергетичній інфраструктурі та ввести в оману міжнародних партнерів України.
До появи інформаційних вкидів про новий наступ росіян на Харківщині, складалося враження, ніби обстрілів у Харкові поменшало.
«Насправді, так, — підтверджує Георгій Іванченко, — але важко сказати, чи це залежить прямо від переговорів про те, буде наступ, чи не буде наступу. Протягом останніх двох років, які я живу в Харкові, час від часу таке просто стається. Інколи це не залежить взагалі від того, що говорять політики. Ми говоримо зараз про саме місто Харків. Але область страждає кожного дня від обстрілів — як шахедів, так і інших засобів: РСЗВ, «Молній» і КАБів. Працює все і постійно. Якийсь тиждень-два був брейк по самому місту, менше дзижчало шахедів, але вони є, вони були на околицях, в області. По передмістю вони працюють постійно. Я можу сказати, що було трохи тихіше в самому місті».
Протягом останніх місяців росіяни обстрілювали Харків та область на релігійні свята, воювали з фермами, хлібокомбінатом і тролейбусним депо.
«Мирні трамваї» виявились бойовими БПЛА» («Аргументы и Факты»).
Навіть перед 30-годинним перемир’ям, яке Путін оголосив на свято Великодня, Росія зіграла на випередження, щоб виправдати обстріли України.
«Шановні харків'яни, які проживають на території Харківської області, що знаходиться під контролем бойовиків київського режиму!
Надійшла оперативна інформація, що напередодні Великодня українська сторона здійснює підготовку до масової кривавої провокації, в тому числі на території не тільки Харківської, а й Дніпропетровської й Полтавської областей з метою дискредитації Росії, повідомляє офіційний канал Голови військово-цивільної адміністрації області Віталія Ганчева» (В. Ганчева підозрюють у державній зраді та колабораціонізмі — авт.).
А вже у Страсну п’ятницю, 18 квітня, о 5:10 ранку Росія вдарила по Харкову трьома касетними ракетами «Іскандер». Одна з ракет вибухнула просто над житловим кварталом біля дитячого майданчика, за кілька метрів від багатоповерхівки. УАПФ з посиланням на начальника слідчого управління поліції Харківщини Сергія Болвінова розповідає, що російська армія застосувала крилату ракету типу 9М727 з осколково-фугасною бойовою частиною — аналог американського Tomahawk.
«[...] Наші вибухотехніки вже встановили, що це була ракета 9М727 — аналог американського "Tomahawk". Вона може летіти низько над землею, уникаючи ППО. Крім того, вона маневрена та оснащена стілс-технологією — малопомітна для радарів. Саме таку зброю росіяни застосовують по звичайних житлових будинках рано вранці, коли люди ще сплять», — написав Болвінов.
Від цього удару постраждала цивільна інфраструктура, зокрема дитячі заклади, а ще цех заводу і приватний сектор. Поранення отримало до 120 людей, серед поранених — діти і люди старшого віку.
Георгію Іванченку також вдалося зафіксувати обстріл 29 квітня, тоді Харків зазнав масованої атаки з боку російських безпілотників. Загалом 16 вибухів пролунало у кількох районах міста. У Слобідському районі безпілотник влучив у багатоповерховий будинок. Були пошкоджені багатоквартирні й приватні будинки, медичний заклад і багато постраждалих серед цивільних.
Пропагандисти назвали атаковані цілі такими, на котрі не шкода десятка «Гераней». Вони відзвітували про вражені «цехи заводу, склади та виробництва БПЛА й РЕБ, базу з бойовиками й найманцями». Саме фейк про базу з найманцями поширював телеграм-канал «Украина.ру».
«Гауляйтер Терехов поспішає повідомити, що збільшилася кількість постраждалих до 47 осіб від нічного удару «Геранями» по цілях у Харкові.
Але мовчить, що удар був нанесений по розважальному комплексу «Колізей» та ресторану «Мясоманія» на Московському проспекті (зараз — проспект Героїв Харкова — авт.), де було помічено велику кількість військових авто».
Фотодокументаліст Георгій Іванченко живе в районі, де розташований ресторан «Мясоманія», загаданий пропагандистами. Він розповів, що того дня було багато прильотів по житлових кварталах: «Було багато шахедів, які падали, і падали, і били просто цивільну інфраструктуру, квартири, вікна, все, як завжди». Однак скупчення великої кількості військових машин він не помітив: «Складно сказати, Харків — прифронтове місто, тут багато де можуть бути військові, волонтерські і медичні машини, наприклад. Саме біля «Мясоманії» я не був, але я й не дуже пам'ятаю, щоб туди били й там були жертви. Тут мені складно відповісти», — каже Іванченко.
В результаті цієї російської атаки постраждало 45 людей, п’ятьох госпіталізували, серед них — дівчинка, підліток і вагітна жінка. Пошкоджень зазнали житлові будинки, автомобілі, підприємства та дві міські лікарні.
«Удари відплати»
Ще один спосіб легалізації ударів по Україні й нагнітання невдоволення діями української влади серед населення — так звані «удари відплати». В ніч на 7 червня росіяни масовано обстріляли Харків дронами, авіабомбами та ракетою. Загинули троє людей і понад 20 поранено. Цей масований обстріл пропагандисти з «Аргументы и Факты» назвали «ніччю відплати». Цього разу росіяни хочуть переконати світ, що мстять за українську атаку на їхні стратегічні аеродроми, які є законною військовою ціллю.
Документаліст Іван Самойлов, який фіксував наслідки масованого обстрілу Харкова вночі 7 червня, назвав її «найгучнішою за три роки війни». Понад 50 вибухів від атаки на місто дронів-камікадзе типу «Шахед», керованих авіабомб і ракет.
А вже надвечір Росія спрямувала на центр міста поряд з дитячою залізницею авіабомби, вбивши 2 людей. При цьому звинуватила Україну: мовляв, це були «не російські ФАБи», а «цілеспрямовані артилерійські удари нацистів по мирних мешканцях» («Украина.ру»).
Світлини українських фотодокументалістів — це докази невибіркових та умисних нападів російської армії на місто Харків.
У своєму зверненні після чергового російського обстрілу президент Володимир Зеленський підкреслив: «Були й наші пропозиції — щонайменше відмови від ударів по цивільній інфраструктурі та щодо тривалої тиші в небі, на морі й на землі. На все це Росія відповідає новими обстрілами, новими штурмами».
Росія постійно вигадує нові способи, назви й причини для продовження війни й окупації українських земель. «Буферна зона», «самовбивчий спротив», «депопуляція населення», «удари помсти», знищення баз нацистів і найманців — багато слів, що маскують єдине прагнення росіян — воювати.
«Я надіюся, що наступу не буде, але надіюся з перспективи людини, яка вірить у світле майбутнє. Не думаю, що це прямо така пропаганда, я думаю, що така історія можлива взагалі без проблем, як це сталося в травні 2024 року, коли почався наступ на Вовчанськ і Липці. Вони зробили цю спробу і можуть робити це й далі. Ми бачимо, що відбувається зараз на Сумщині. Вони тиснуть, намагаються на Донеччині. Тому цей наступ може бути», — висловився Георгій Іванченко про можливий наступ російської армії на Харківщині.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
.png)
.jpg)
