Після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну панорама міст, розташованих поблизу лінії фронту, вже ніколи не буде, як колись. Це точка неповернення до минулого життя: люди гинуть, виїжджають, будівлі спалює ворожа зброя. Сталість війни перетворює українські міста на напрямки. Одне з таких міст — місто-герой Оріхів. Вже чотири роки Сили оборони України тримають фронт на цьому напрямку. Лінія бойового зіткнення досить розмита й динамічна, від неї до Оріхова приблизно 7–10 кілометрів згідно з даними DeepState. Видання «Укрінформ» повідомляє, що російські підрозділи отримали завдання, якомога ближче підійти до Оріхова та закріпитися на його околицях.
Подружжя українських фотографів Костянтин і Влада Ліберови взимку 2026 року побували у відрядженні на сході та півдні України. Документалісти відвідують міста, що постраждали від бойових дій, і привезли серію світлин із прифронтового Оріхова. Їм вдалося зафіксувати не лише як змінюється ландшафт прифронтових територій, а й буденну реальність міста, до якого наближається лінія фронту. А ще світлини Ліберових привертають увагу до нових екологічних викликів, що стануть актуальними після завершення війни.
Місто, де відчувалося життя
Оріхів — адміністративний центр Оріховського району Запорізької області, що розкинувся на лівому березі річки Конка. Уся його історія — це віхи розквіту, пов'язаного з торгівлею, промисловістю та сільським господарством, і страшні періоди нищення й терору. Трагічні відбитки залишили по собі велика пожежа 1842 року, Перша світова, громадянська війна в Росії, сталінські репресії та Голодомор. Наразі Оріхів переживає чергову темну віху своєї історії у масштабі всієї країни.
Цікавимося у Влади й Костянтина, чи був це їхній перший візит до міста.
«Вперше ми побували в Оріхові під час контрнаступу 2023 року. Вʼїзд у місто був закритим для медіа, тому ми «нелегально» проїхали в місто разом з нашим другом-військовим. Це було літо, нас зустріло дуже зелене й затишне, але вже побите ворожою артилерією та КАБами місто. Загалом у місті відчувалось життя: купа військових та цивільних, великий робочий ринок», — ділиться подружжя.
Оріхів — одне з міст запорізької землі, що на початку вторгнення 2022 року встояло під натиском ворога. У березні того року армії противника вдалося окупувати навколишні села біля Оріхова, Пологи, Василівку, Токмак. Оріхів опинився у частковому оточенні. Місто було воротами до обласного центру, єдиною вільною від окупантів дорогою на Запоріжжя, тому окупанти штурмували місто цілодобово. Проте ЗСУ вдалося відстояти Оріхів, зупинивши просування російської армії.
Під час українського контрнаступу на півдні у серпні 2023 року ЗСУ відтіснили лінію фронту від Оріхова. Як розповідало українське видання «Бабель», лінія бойового зіткнення на кінець лютого 2023 року на Запоріжжі залишалася незмінною, росіяни атакували точково, щоб захопити декілька позицій чи тримати під контролем «сіру» зону.
Взимку 2026 року Запорізький напрямок фронту — знову гаряча точка на мапі війни. Проте місто тримається попри щільність обстрілів і натиск ворога. Про це нагадують потріпані українські прапори, що стійко майорять на розбитих будівлях — єдині яскраві плями на фотографіях Ліберових з Оріхова.
Наразі на Запорізькому напрямку тривають розвідувально-пошукові дії ГУР у взаємодії з Силами оборони України. З повідомлення ГУР відомо, що оборонна операція триває три місяці з метою зірвати наступальні плани ворога й не допустити його просування до Запоріжжя. За цей період українським військовим вдалося ліквідувати понад 300 окупантів убитими й пораненими та полонити ще 39 російських солдатів.
Жодної вцілілої будівлі
Протягом чотирьох років російсько-української війни росіяни знищили всю інфраструктуру Оріхова. Місто обстрілюють з усіх видів озброєння. Сліди війни тут на кожному кроці.
Влада Ліберова розповідає, того затишного та живого Оріхова, яким він був у 2023-го, більше немає:
«Пройшло більше ніж два роки після тієї поїздки. І все, що ми побачили тоді, — величезний контраст в порівнянні з тим, що ми побачили зараз. Сіре, спустошене, понівечене місто. Оріхів зруйнований, ми не побачили жодної будівлі, яку б не торкнулась війна. Людей майже немає. Повітря постійно здригається від вибухів».
У жовтні 2022 року Оріхів уже був зруйнований на 70%. За роки війни у місті були зруйновані й пошкоджені пам'ятки архітектури, об'єкти культурної та соціальної інфраструктури: школа-гімназія «Сузір'я», краєзнавчий музей, будівля Оріхівської міської ради, відома як «Будинок Янцена», головна окраса міста 100-річний «Центр культури і дозвілля» Оріхівської міської ради, який є пам’яткою архітектури та містобудування місцевого значення, міська лікарня і релігійні споруди. На світлинах Ліберових зафіксовані руїни знищеної російськими обстрілами церкви — черговий доказ показного православ'я росіян.
«Місто зруйноване і спустошене. Певні райони фактично повністю винищені ворожими КАБами. Інші — побиті артилерією та дронами. Дронів дуже багато», — розповідають фотографи.
Ятка як осередок життя
В Оріхові ще є цивільні, але зустріти їх важко. Кожен вихід з укриття може стати останнім через полювання ворожих дронів на все, що рухається. Для захисту людей і транспорту влітку 2025 року на Запорізькому напрямку почали зводити антидронові тунелі. Перший тунель протяжністю 6,5 кілометра звели на оріхівській трасі. Проте від постійних вибухів і через несприятливі погодні умови антидронові сітки рвуться й потребують ремонту.
«Вулиці міста, попри те, що вони вкриті антидроновими сітками, виблискують від ниток оптоволокна. Через це пересуватись містом дуже небезпечно та некомфортно. Чуйка (детектор дронів — авт.) постійно показувала над нами певну кількість дронів. Прислухаєшся на кожному кроці. Антидронові сітки — це новий пейзаж Оріхова. Всі вулиці ними вкриті, але через постійну атаку дронів та артилерії більшість із них розірвані та в дірках», — переповідає про ситуацію в місті Влада Ліберова.
За чотири роки війни багато містян виїхало до обласного центру, підприємства, школи, лікарні були релоковані. Лише зграї собак тиняються спустошеним містом у пошуках їжі.
Станом на січень 2026 року, зі слів керівника Оріхівської міської військової адміністрації Миколи Вініченка, у місті залишалося близько 700 мешканців, а разом із вільними навколишніми селами приблизно 920 осіб. Під обстрілами працюють три комунальні підприємства, це близько 50 працівників. Комунальники прибирають центральні вулиці, в тому числі й від руйнувань після обстрілів. Зокрема Вініченко згадував Облводоканал, який забезпечує мешканців міста водою. В Оріхові ніколи не було централізованого водопостачання, у місті є свердловини, які працюють від генераторів.
Відділення комунікації 65 ОМБр «Великий Луг», що боронить напрямок, розповідає з посиланням на Вініченка, що офіційна гуманітарна місія була в Оріхові ще в жовтні 2025 року. Проте зараз волонтери більше не можуть безпечно дістатися міста. Хліб та іншу допомогу мешканці Оріхова отримують через військову адміністрацію та ДСНС. Останніми, хто ще залишався працювати у місті, були поштовики Укрпошти, але через безпекову ситуацію 18 лютого компанія повідомила про закриття відділень.
Ліберови кажуть, під час візиту в Оріхів майже не довелося зустріти місцевих:
«Серед інфраструктури — ятка біля повністю спаленого та розбитого ринку. Того самого, де життя било ключем у 2023 році. Люди, що там торгують — непривітні та не хотіли спілкуватися. Це єдині місцеві, яких ми зустріли під час цієї поїздки. Для кого вони працюють — не зрозуміло, можливо для військових і тих небагатьох цивільних, які ще лишись в Оріхові».
Пейзажі життя і смерті
На світлинах Ліберових з Оріхова — переважно сірі зруйновані будівлі, обплутані павутинням з антидронових сіток і ворожого оптоволокна. Через масове використання ворогом дронів різних типів, особливо останні два роки, зведення антидронових коридорів стало необхідним рішенням для захисту військових та цивільних.
«Так сьогодні виглядає прифронтовий пейзаж: сотні кілометрів антидронових сіток. Нескінченні тунелі, початок яких означає, що ти вʼїжджаєш в зону підвищеної небезпеки. Для військових і місцевих цей пейзаж у клітинку став не просто звичайним явищем, а навіть чимось по-своєму рідним. Ми бачили, як військові облаштували в такій сітці новорічну ялинку, та й загалом, як в містах під нею вирувало життя. Людина адаптується до всього», — діляться спостереженнями фотографи.
Проте захисні споруди вкупі з нитками ворожого оптоволокна — новий вид забруднення, масштаби якого спеціалісти зможуть оцінити повною мірою тільки після закінчення бойових дій. Тонкі нитки зі скла чи пластику, що залишаються від прольоту ворожих FPV-дронів, засмічують поля, степи, придорожні смуги, населені пункти та в майбутньому можуть призвести до пластикового забруднення довкілля.
Антидронові тунелі вже зараз несуть загрозу місцевій фауні. Костянтин і Влада розповідають, документуючи прифронтові міста, що стикнулися ще з однією болісною ціною війни, — це загибель птахів у пастках з антидронових сіток. На фоні того, якою кривавою є ця війна для людей, цей черговий виклик для довкілля не одразу помітний.
«З того, що нас найбільше вразило та запамʼяталось, — мертві птахи. Місто повністю в антидронових сітках, в яких постійно застрягають та помирають птахи. Це дуже болісне видовище, як доказ, що ця війна не шкодує нікого — ні людей, ні тварин, ні птахів».
Костянтин і Влада Ліберови — подружжя фотографів з Одеси. Свій шлях вони почали зосереджуючись на творчих та емоційних лавсторі. За декілька років стали одними з найбільш впізнаваних фотографів у сфері та перейшли до активної викладацької діяльності, мають тисячі вдячних учнів по всьому світу.
На початку повномасштабної війни в Україні змінили вектор своєї роботи, зосередившись на художній документалістиці: їхні фотографії з гарячих точок України стають вірусними в соціальних мережах, набираючи сотні тисяч репостів, їх публікують впливові медіа, такі як BBC, Welt, Vogue, Forbes, а також беруть до своїх соціальних мереж Президент України та інші високопосадовці.
Мета Костянтина і Влади — зробити так, щоб якомога більше людей дізналися через правду про війну в Україні. Фотографія для них — сенс життя й можливість множити гармонію у світі.
Соцмережі фотографів.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
