«Поки без назви» — один із проєктів, відібраних у межах третьої щорічної програми мікрогрантової підтримки українських документалістів, яку реалізує UAPP. Мета програми — підтримати авторів, що продовжують фіксувати досвід країни, яка протистоїть агресії, та створюють візуальні свідчення подій, що визначають історію сучасної України. Програму реалізовано за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.
Цей проєкт зосереджений на фіксації особистих ритуалів українських захисників і захисниць на передовій — далеко від дому і родини. До повномасштабного вторгнення багато з них були представниками креативних професій, розвивали спортивну кар’єру або створювали важливі для себе й суспільства проєкти. Сьогодні, попри військові обов’язки та постійні ризики, вони зберігають практики, які допомагають не втратити відчуття власної ідентичності.
Ці ритуали дуже різні: хтось займається спортом, хтось створює музику чи спостерігає за зорями, грає на улюбленому інструменті або доглядає невеликий сад — і саме це підтримує їхню ментальну стійкість та емоційний баланс. Відправною точкою стала історія подруги авторки, яка разом з побратимами висадила сад у прифронтовому селі й доглядала за ним зі словами:
«Я не знаю, чи це я за садом доглядаю, чи він за мною».
Приїжджаючи у прифронтові міста та селища, авторка шукає можливості поспілкуватися з військовими й задокументувати важливі для них щоденні практики. Проєкт навмисно не зосереджується на героїзації чи прямому зображенні війни. Він — про те, як люди, які вимушено стали військовими, зберігають себе: ту частину, яку війна не здатна відібрати. Через ці історії та моменти людяності проєкт робить видимими внутрішню стійкість і живий, складний людський досвід — і водночас нагадує: війна триває.
«Написання музики допомагає мені навести порядок у голові й контролювати свої емоції. Це своєрідне тренування — як у залі, тільки більше на духовному рівні.»
До вступу до війська Ravel вже був доволі відомим діджеєм, мав виступи за кордоном та в Україні і активно розвивав свою кар’єру в електронній сцені. Зараз перебуваючи на відповідальній посаді у війську він завжди знаходить час для музики. Під час служби його фокус змістився на написанні власної музики і він облаштував собі студію на тимчасовому місці розташування.
«Музика для мене — це віддушина. Через неї я можу випустити накопичені емоції, втому чи вигорання, особливо коли роботи і напруги дуже багато. Вона завжди була частиною мого життя, але зараз допомагає ще більше — і я вірю, що музика або спільні джеми могли б стати сильною терапією і для інших військових.»
Бласт професійний барабанщик, який добровільно пішов служити в 2022 році. В нього є енергія рок зірки, бо так воно щиро кажучи і є. Він грав в скалді різноманітних гуртів, а зараз грає у скалі хардкор гурта, який складається з діючих військових і був заснованим у прифронтових реаліях в перервах між бойовими.
«Не уявляю себе без музики, це не просто фон чи настрій, а частина композиції реальності. Весь час відкладав і боявся повністю присвятити себе музиці, та як виявилось не того я боявся. Музика стала потребою перетворення набутого досвіду не в травми, а в твори.
Став менш прискіпливим до своєї творчості і випускаю музику за можливості, а не ефемерної досконалості. Живу тут і зараз та намагаюсь отримувати від цього задоволення, а не чекати слушного моменту після війни.»
Олег Грабар відомий в своїх колах музикант, який будучи на бойових позиціях у війську з початку 2022 року, продовжує створювати музику, колаборуватись з іншими музикантами та бути артистом, якого слухають.
«Скрипка це духовний спокій. Частинка того, що відволікає від мраку. Надія на краще.»
Друг Слон вчився грати на скрипці з малечку. Як він каже, то дитинство в нього було непростим і гра на скрипці завжди його заспокоювала. Так і зараз між бойовими Слон шукає спокій і надію у грі на інструменті.
«Я думав що це просто звичайне хобі, яким я дуже і дуже хочу займатись, і з нетерпінням очікую повернення з виїзду, щоб глянути на заплановані галактики. Але попри це, я помітив, що я забуваю про своє армійське буття в першу ж хвилину спостережень в телескоп - розуміючи масштаб будь-якого космічного обʼєкту, навіть ця всеохоплююча екзистенційна війна відразу перетворюється на 1400 кілометрів мурашиної метушні.»
Після добровільної мобілізації Данило ще більше захопився спогляданням за зірками, яке він так полюбляв в дитинстві. Після бойового виїзду він завжди поспішає до своїх телескопів. Наразі в нього є своя власна мобільна обсерваторія. В спостереженні за зірками Данило веде астрономічний щоденний який має назву “Астрономічне щастя Донбасу”.
«Це момент, коли я перестаю думати. Мені подобається відчуття великої ваги — ніби я вростаю в землю, але всеодно виштовхую вагу. У цьому з’являється відчуття контролю, особливо тоді, коли все навколо здається не підконтрольним.»
Стас служить з початку повномасштабного вторгнення і він завжди тренується, де б він не був. З регулярними переміщеннями його підрозділу він завжди возить за собою 300 кілограмів заліза.
«Я не знаю, чи це я за садом доглядаю, чи він за мною.»
Ді пішла служити в 2024 році у підрозділ, про який не можна говорити. Вона виконує дуже важливу роботу на Запорізькому напрямку. Влітку 2025 року вона почала висаджувати сад зі своїми побратимами біля їхнього розташування. Я вирішила зняти це явище посеред війни і з цього розпочався мій проєкт.
Христина (Кріс) Войтків — українська фотографка й художниця. Народилась в Івано-Франківську, де сформувалася як авторка, нині живе і працює в Києві. У фотографію прийшла у 2018 році: починала інтуїтивно, працюючи з близькими людьми та їхніми інтимними історіями; у 2019 пройшла курс Сергія Мельниченка, що допоміг їй сформувати концептуальну оптику та мову висловлювання. Паралельно працює з відеоартом і перформативними практиками.
Після початку повномасштабного вторгнення зосередилась на волонтерстві й співзаснувала дівоче об’єднання ЦВІТ, яке забезпечує військових. Разом із військовим і фотографом Семеном Кучварою протягом трьох років створювала спільний інтимний фотощоденник Us by Us — архів зустрічей і випробувань пари під час його служби; проєкт увійшов до UKRAINIAN WARCHIVE і буде представлений у Sune Jonsson Center for Documentary Photography (Västerbottens museum). У 2023 році Христина співзаснувала франківський мистецький колектив Memory Lab, який реалізував три мультидисциплінарні проєкти за підтримки UNESCO, Ukrainian Emergency Art Fund, PerForma та Goethe-Institut.
