27 червня 2023 року російська балістична ракета «Іскандер» влучила в кафе «Ria Pizza» у місті Краматорськ. Піцерія була популярним місцем зустрічей місцевої молоді, волонтерів, журналістів та військових, які дислокувалися поблизу або ж поверталися з «нуля». Місто Краматорськ розташоване менше ніж за годину їзди до лінії фронту, проте у піцерії «Ria Pizza» можна було ненадовго відчути затишок мирного життя.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Саші Маслова, який зафіксував наслідки ракетного обстрілу популярного у Краматорську кафе «Ria Pizza».
«Вони сподівались, що онучка жива»
27 червня 2023 року близько 19:30 армія РФ завдала ракетного удару по центру Краматорська. Балістична ракета «Іскандер» влучила у популярне в місті кафе «Ria Pizza», яке було переповнене людьми. Приміщення ресторану перетворилось на суміш понівечених вікон, покрученого металу та обвалених стін. Унаслідок ракетного удару загинуло 13 людей, серед яких — 4 дитини. Щонайменше 60 людей отримали поранення, у тому числі й восьмимісячний малюк.
Фотограф Саша Маслов із колегами приїхав на місце події на наступний день — 28 червня. Місцеві мешканці продовжували прибирати свої помешкання, рятувальники ще розбирали завали, а друзі та родичі працівників піцерії очікували новин про своїх близьких.
«Я запам’ятав літніх людей — жінку та чоловіка, який затуляв обличчя руками. Вони сиділи на лавці й сподівались, що їхня онука — жива», — пригадує Саша Маслов.
Пізніше вісімнадцятирічну онучку Тетяни та Юрія знайдуть мертвою під завалами.
«У піцерії завжди збиралося багато журналістів, волонтерів та військових. Ракетний удар був у вівторок, а напередодні, в неділю, ми там провели багато часу з колегами: спілкувалися й працювали над матеріалами з десятої ранку до сьомої вечора», — розповідає фотограф.
Додає, що було дуже важко, коли дізнався про ракетний удар по Краматорську. Там було багато знайомих Саші Маслова, зокрема іноземці-фотографи, які, на щастя, усі вижили.
«Мене завжди вражають рятівники, поліцейські, військові та комунальники, які відповідально та спокійно роблять свою роботу. На наступний день «прильоту» комунальники прибирають уламки скла, усе акуратно чистять, — каже Саша Маслов. — Побачив у вікні сусіднього будинку дівчину, яка прибирала свою квартиру. Піднявся до неї на поверх, постукав у її помешкання. Вона вразила мене своїм спокоєм та умиротворенням».
Саша Маслов пояснює, що намагається не порушувати особисті кордони людей і, якщо вони проти, не фотографуватиме їх. Утім, якщо потрібно зробити портрет людини, Саша завжди запитує дозвіл, намагається акуратно підійти ближче.
«Зазвичай люди хочуть поділитися своїми враженнями та розповісти, що з ними сталося. Люди хочуть поділитися своїм горем — я зберігаю їхні історії, фотографую їх, і в такому випадку відчуваю, що роблю щось корисне, — говорить Маслов. — Працівники кафе у Краматорську, які декілька днів тому приносили нам їжу, зараз були під завалами чи чекали новин про своїх рідних та друзів. Вони не знали, знайдуть їх чи ні. Це сюрреалізм, у якому ми постійно опиняємось. Здавалось би, ми живемо в таких умовах вже дуже довго, і до всього можна звикнути. Проте я і досі не можу».
27 червня у кафе «Ria Pizza» із делегацією колумбійських журналістів і письменників від організації Aguanta Ucraina вечеряла письменниця, громадська діячка та документаторка воєнних злочинів Вікторія Амеліна. Унаслідок російського ракетного удару по кафе Вікторія Амеліна отримала важкі поранення. За її життя боролися медики, проте 1 липня 2023 року серце української письменниці зупинилося у лікарні міста Дніпро.
Напередодні, 26 червня, Вікторія Амеліна поділилася у соцмережах фотографіями з «Книжкового Арсеналу» в Києві та написала:
«Все має значення. Всі мають значення. Якщо наприкінці фестивалю в час війни відчуваєш саме так, значить, усе організаторам вдалося… Рушаю на схід повна нової сили, яку ви всі, хто хоч раз обійняв, мені дали».
Вікторія Амеліна була відома як письменниця, правозахисниця та членкиня PEN Ukraine, чий роман «Дім для Дома» здобув широке визнання у Європі. Вікторія Амеліна народилася у Львові. Школяркою переїхала з батьком у Канаду, проте невдовзі повернулася в Україну. Вона навчалася в Національному університеті «Львівська політехніка», де здобула ступінь магістра комп’ютерних технологій з відзнакою. До 2015 року працювала у міжнародних компаніях, а потім вирішила присвятити себе письменницькій діяльності.
Літературне визнання прийшло до Вікторії Амеліної з її дебютним романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який потрапив до десятки найкращих книг за версією «ЛітАкцент року – 2014» та фіналу Премії Валерія Шевчука. У 2021 році вона здобула престижну Премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Того ж року Вікторія Амеліна заснувала масштабний культурний проєкт — Нью-Йоркський літературний фестиваль у прифронтовому селищі Нью-Йорк на Донеччині. Тексти Вікторії Амеліної публікували в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською, іспанською та англійською мовами.
Після 24 лютого 2022 року Амеліна приєдналася до команди правозахисної організації Truth Hounds як документаторка російських воєнних злочинів. Коли Вікторія працювала на звільненій Ізюмщині, знайшла особистий щоденник закатованого окупантами письменника Володимира Вакуленка. Вікторія Амеліна встигла посприяти публікації цих записів та інших творів автора — книга «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» вийшла друком незадовго до її власної трагічної загибелі.
Вікторія Амеліна написала передмову до книги — зворушливий текст-есей.
«Того вечора, щойно доїхавши до селища, де був мобільний зв’язок, я сфотографувала кожну сторінку щоденника і надіслала світлини Тетяні Пилипчук, директорці Харківського літературного музею, і Тетяні Терен, директорці Українського ПЕН. Стало трохи легше: Володине послання врятоване, навіть якщо завтра я примудрюся наступити на яку-небудь протипіхотну міну. А поки письменника читають, він живий», — зазначила Вікторія Амеліна у вступному слові до видання.
З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну Вікторія Амеліна працювала над нон-фікшн книгою, яку писала англійською, — «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War». Незавершена книга Вікторії Амеліної поєднує щоденникові записи, інтерв’ю, репортажі з місць воєнних злочинів та поезію. Зокрема вона містить низку розповідей про українських жінок, які залучені в боротьбу з російськими окупантами або допомагають її вести. Книжка вийшла посмертно на початку 2025 року із передмовою всесвітньо відомої письменниці Маргарет Етвуд. Вікторія писала її безпосередньо для західного світу, прагнучи пояснити природу українського спротиву.
Вікторія Амеліна за книгу «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» посмертно отримала премію Джоржа Орвелла в категорії «Political Writing» («Політична публіцистика»). «Незабутня картина людських наслідків війни», — наголосив голова журі премії Кім Даррок.
Саша Маслов — український документальний фотограф, народився у Харкові. Знімав для українських медіа, потім переїхав до США, де продовжив займатися фотографією, створюючи власні проєкти і співпрацюючи з міжнародними виданнями. У різний час співпрацював із такими виданнями, як The New York Times, The Guardian, Esquire, Billboard, WWD та Wall Street Journal Magazine. З початком повномасштабного вторгнення регулярно приїздить до України та документує російсько-українську війну.
Соціальні мережі: Facebook, Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катерина Москалюк
Більд-редактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
%20(750%20x%20360%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(2000%20x%20800%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(750%20x%20360%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.).png)
