З кінця липня 2025 року окупований Донецьк та його передмістя потерпають від відсутності води в кранах. Це промовисте свідчення того, що Росія бачить окуповані території виключно як плацдарм для подальших воєнних дій, нехтуючи добробутом місцевого населення.
«Водна блокада»
До повномасштабного вторгнення Донецьк забезпечувався водою завдяки складній системі водопостачання. Ця система складалася з каналу «Сіверський Донець — Донбас», мережі насосних та фільтрувальних станцій, трубопроводів, резервних водосховищ. Канал забезпечував водою цивільну та промислову інфраструктуру Донеччини й частково Луганщини.
Водна система регіону була порушена від початку російської агресії у 2014 році. Однак вода безперебійно продовжувала надходити на окуповані території, хоча окупаційна влада відмовилась сплачувати за неї.
Від початку великої війни на річці Сіверський Донець та в районі пролягання каналу — міста Бахмут, Часів Яр, Торецьк та інші — розпочалися запеклі бої та обстріли з боку ворога.
Фото Олександра Ратушняка
Призначена кремлем окупаційна влада почала говорити про надзвичайну ситуацію з водою в регіоні в кінці липня 2025 року, перекладаючи вину на Україну. «Київський режим влаштував водну блокаду мешканцям Донбасу, яка відгукується усім містам донецької агломерації», — пише пропагандистське видання «Аргументы и Факты».
Пропагандисти переконують, причина «водної блокади» проста: «банкова вважає, що ключі від Донецька знаходяться на початку каналу «Сіверський Донець — Донбас». Для Зеленського та його союзників-європейців принципово важливо, щоб мешканці столиці днр мучилися без води», — пише «Украина.ру».
«Водною блокадою» росіяни називають ряд дій, котрі буцімто зробила Україна від початку «СВО». Російська влада звинуватила Україну:
- у відключенні насосної станції навесні 2022 року ЗСУ в районі Краматорська;
- в артобстрілах та мінуванні фільтрувальної станції, через яку вся вода потрапляє у місто;
- у занедбаності трубопровідної мережі.
Фото Костянтина та Влади Ліберових
Фото Костянтина та Влади Ліберових
Російське онлайн-медіа «Лєнта.ру» звинувачувало навіть погоду, але не російську армію: «Водна блокада зі сторони ЗСУ в поєднанні з аномальною спекою та колапсом зношеної інфраструктури часів СРСР негативно відбились на водозабезпеченні Донбасу».
Щодо зношеності інфраструктури, то для модернізації каналу та решти системи, яка була збудована півстоліття тому, українська влада у 2020 році залучала міжнародну фінансову допомогу. Натомість на Луганщині в аварійному стані перебувають 80 % водопровідних мереж, передусім на території, захопленій Росією у 2014 році. Про це повідомляв начальник Луганської обласної військової адміністрації Олексій Харченко. У регіоні через активну мобілізацію не вистачало працівників комунальних служб, переповідає американське медіа The New York Times слова місцевого жителя.
Війна на каналі
У вересні 2022 року росіяни знищили греблю Оскільського водосховища на Харківщині. В результаті воно обміліло на 70 відсотків. Це негативно позначилося на екосистемі головної річки сходу Сіверського Дінця, у басейні якої й починається канал.
Фото Костянтина та Влади Ліберових
За роки повномасштабної війни були знищені електромережі й водна інфраструктура. Сама ж річка та її річища стали захисним рубежем від армії окупантів.
Українські фотодокументалісти вирушали в небезпечні відрядження на схід та супроводжували військові штурми, щоб розповісти світу правду про жорстокість цієї війни, зокрема й у районі пролягання каналу.
Фотодокументаліст Григорій Іванченко задокументував життя у напівзруйнованому Бахмуті на стику 2022–2023 років. Він жив у підвалі дитячого садочка біля річки Бахмутки, притоки Сіверського Дінця. До російських позицій було всього лише півтора кілометра.
«Я ніколи раніше не був у Бахмуті. У перший день у місті були лише зима, холод, сірість, зруйновані чи пошкоджені будівлі довкола, запах горілого металу та вибухи без антрактів під час прогулянки», — каже Іванченко.
Фото Георгія Іванченка
Фотодокументалісти Костянтин і Влада Ліберови побували у місті Часів Яр у липні 2024 року. Місто, що стало символом українського опору, росіяни штурмують з квітня 2024 року. Через нього проходить канал «Сіверський Донець — Донбас».
«Часів Яр. Росія наблизилась до міста та перетворила його на руїни, як і все, до чого торкається. Відповідно до карт DeepState, ще 27 червня ми вибили ворога з міста, а вже зараз росіяни повністю зайняли мікрорайон Канал. І стерли з лиця землі. Не дивлячись на те, що військові, що боронять Часів Яр, готові стояти до кінця, сьогодні є реальна загроза, що ми втратимо місто», — поділились Костя та Влада думками щодо ситуації у місті.
Фото Влади та Костянтина Ліберових
Та не лише обстріли й бої зруйнували водну інфраструктуру регіону. Російська армія використовувала труби каналу та його річищ для просування.
Українське онлайн-медіа Укрінформ публікувало заяву прессекретарки оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» Анастасії Бобовнікової в грудні 2024 року про накопичення ворожого ресурсу й особового складу у трубі каналу в місті Часів Яр. «[...]Вони перелазять через канал «Сіверський Донець-Донбас», який частково виглядає як канал, а частково — як труба. І в цій трубі вони облаштовують схованки [...]», — спростувала російські звинувачення Бобовнікова.
У січні 2025 року, щоб прискорити наступ на місто, росіяни підірвали труби каналу. Попри ворожий натиск, місто продовжує чинити опір.
The New York Times окреслює причину водної кризи на Донеччині словами соціологині та історикині Софі Ламброскіні з Університету Париж-Нантер, яка досліджувала водопостачання в Україні, охопленій війною: «Війна повністю порушила весь водний баланс регіону».
«Аргументована» агресія
Пропагандистські медіа публікують емоційні гасла, на кшталт «наше завдання — щоб вода була в будинках завжди» («Лєнта.ру»).
Переконують, російська влада робить все можливе: розчищають річища річок, заглиблюють дно водосховищ, будують нові водовідводи, але і тут Україна перешкоджає. Наприклад, введений в експлуатацію навесні 2023 року новий водогін «Дон — Донбас» допоміг уникнути катастрофи, але, запевняють, він працює з перебоями через обстріли зі сторони ЗСУ.
Фото Костянтина та Влади Ліберових
Насправді проблеми з новим водогоном, що тягнеться з півдня Росії до окупованого сходу, — через корупцію у російській владі. Відомо, що проєктом нового водогону займався вже колишній заступник міністра оборони Росії Сергія Шойгу Тимур Іванов, який сів за ґрати на 13 років за розкрадання.
Російські чиновники та гауляйтери, державні ЗМІ та пабліки поширюють твердження про важливість захоплення Слов'янська. Бо там, на «підконтрольній Україні території», розташований водозабір каналу з річки Сіверський Донець.
Таким чином російська пропаганда використовує водну кризу для виправдання ударів по Краматорську та Слов'янську, що є міцно укріпленою оборонною зоною України, й подальшої військової агресії. Мовляв, армія РФ знищує потужну українську ППО, що прикриває агломерацію та велику кількість українських ЗРК та РЛС на цьому напрямку.
Хроніки зневоднення
На вільній території Донеччини перші проблеми з водою виникли восени 2024 року. Тоді українська влада почала шукати альтернативні методи водозабезпечення, такі як буріння свердловин та інші.
Фото Костянтина та Влади Ліберових
Документалістка Ольга Ковальова на початку 2024 року побувала в Торецьку, тоді до лінії фронту було сім кілометрів. Вона задокументувала відсутність газу й комунікацій у розбитому ворожими обстрілами місті.
Фото Ольги Ковальової
«Ще з 2014 року снаряди та міни постійно потрапляли у водогін Торецьк-Горлівка. Через це місто часто опинялося без питної води. Під час повномасштабного вторгнення ситуація з водою стала критичною: питну воду привозять лише благодійні фонди та організації, а технічну воду можна отримати в резервуарах», — розповіла у своєму матеріалі Українська асоціація професійних фотографів.
Фото Ольги Ковальової
На окупованій території проблеми з водою почалися відразу після повномасштабного вторгнення 2022 року. Мережа водосховищ рятувала перші роки війни, але й вони критично обміліли. Станом на осінь-зиму 2025 року російські чиновники очікують, що можуть початися перебої з електроенергією, якщо рівень водосховищ, що живлять ТЕЦ, опуститься нижче критичного. Життя в колись сучасному Донецьку перетворилось на існування в очікуванні води з-під крана.
Наразі у більшість житлових будинків Донецька вода подається один раз на три дні на кілька годин. Вода каламутна, тхне болотом і придатна виключно для технічних і побутових потреб. При цьому на верхніх поверхах не вистачає тиску води навіть для миття рук. Схожа ситуація в Маріуполі, Горлівці, Дебальцевому, Єнакієвому, трохи краща — в Луганську й Алчевську. Особливо важко з лікарнями. Про присадибне господарство й мови немає — води ледь вистачає для промисловості та енергетики, переповідає «Лєнта.ру» сумну історію життя в Донецьку.
Попри критичне становище у місті, репортажі з Донецька висвітлюються російськими медіа у позитивному ключі. Вони хвалять містян за професіоналізм у виборі тари, називають їх спеціалістами з комфортного життя, навперебій розповідаючи про донецькі лайфгаки з «добування» води. Російську владу хвалять за «соціальну ціну» на воду та підвіз води цистернами.
Кремлівська пропаганда створює картину смиренного життя «донбасців», які, мовляв, готові терпіти труднощі з водою, як терпіли обстріли.
Фото Костянтина та Влади Ліберових
Для РФ характерні придушення будь-якого невдоволення російською владою. Тому звертання дітей до російського президента з проханням розв'язати проблему з водою, що ширяться мережею інтернет, покликані виправдати подальші бойові дії в регіоні.
Американське видання The New York Times зазначає, що українці вбачають у безводному Донецьку обличчя «російського миру». «Оскільки Кремль вимагає від України передати частини східної України, які контролює Київ, як частину мирної угоди, надзвичайну ситуацію в Донецьку багато українців розглядають як повчальну історію для будь-якого майбутнього під російською окупацією», — розповідає видання.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
.png)
