«Місто Добра» — це всеукраїнський проєкт, започаткований благодійницею Мартою Левченко у 2016 році. Сьогодні це масштабний простір комплексної підтримки жінок і дітей, які опинились у складних життєвих умовах, наприклад, стали жертвами домашнього насилля, ризикують опинитися на вулиці, потребують підтримки, соціалізації та реінтеграції чи перебувають за межею бідності. З початку повномасштабного російського вторгнення тут також допомагають дітям, які були вимушені евакуюватись через війну.
У «Місті Добра» є Департамент захисту прав жінок, Медичний центр з реабілітаційним та паліативним відділенням, планується будівництво інклюзивної школи, є притулок «Хвостики», Центр каністерапії та інші напрямки. З початком повномасштабного російського вторгнення тут прийняли евакуйованих дітей з інтернатів. Сьогодні у «Місті Добра» міцно переплелися теми війни та вразливих груп населення.
«Дива тут трапляються»
«Уявіть як багато роботи у святого Миколая в нашому «Місті Добра»», — усміхається Юля, яка тут працює майже з часу його заснування. Я приїхала сюди якраз напередодні свята, і всі будівлі й територія «Міста Добра» рясно вкриті гірляндами, а в центрі — прикрашена кульками та вогниками ялинка. На ялинці можна знайти і назви міст з усієї України, мешканці яких тепер живуть у «Місті Добра». Серед натовпу дітей трапляються казкові ельфи з велетенськими капелюхами й чималими вухами. Дорослі та діти тримають в руках декоративні свічки-вогники, а штучний сніг натякає на зиму. Усі чекають справжнього чуда. «Дива тут трапляються, а бажання — збуваються», — каже Юля, тримаючи у кожній руці нереальну кількість пакетів з подарунками.
«Місто Добра» почалося з ідеї створити безпечний простір для жінок і дітей, які постраждали від домашнього насильства, бідності чи бездомності. Жінка з малими дітьми часто опиняється заручницею обставин, і самостійно їй не вдається змінити своє життя. Усе почалося із надання допомоги матерям, але згодом засновники «Міста Добра» зрозуміли, що жінкам потрібен фізичний простір, а саме — затишний дім.
Мами з дітьми живуть у першому корпусі. Сьогодні будівель на території значно більше, і назва «Місто Добра» не лише алегорично, але і реально пояснює його суть. У прихистку зараз проживає майже 300 жінок і дітей. Значна частина з них — це вихованці з трьох дитячих інтернатів, які евакуювалися до відносно безпечніших регіонів. У «Місті Добра» міцно переплелися теми війни та вразливих груп населення. Тут можна відчути, як війна вплинула не лише на прифронтові території, а й на родини з дітьми, які намагались висмикнути своє життя у хвороби ще до повномасштабного вторгнення. Війна лише загострила всі труднощі.
«М’який клубочок пухнастого щастя»
На руці Анастасії татуювання з песиком. Вона за фахом — собачий психолог, але зображення домашнього улюбленця з’явилось після початку повномасштабної війни. Жінка разом з дітьми потрапила у Чернівці з окупованої нині території. Поїхати далі від лінії фронту вирішила, коли діти почали запитувати про війну та смерть. Спочатку Анастасія жила на Закарпатті — у неї почалися панічні атаки, дезорієнтація. В якийсь момент вона знайшла у соцмережах інформацію про «Місто Добра», де їй надали юридичну, медичну та психологічну допомогу. Сьогодні вона працює у притулку для тварин на території «Міста Добра» і навіть забрала песика звідти. Саме він зображений на її руці.
У просторих вольєрах дуже різні собаки, але в усіх — напрочуд виразні та добрі очі. Будівля притулку для тварин «Хвостики» збудована таким чином, що песики самі можуть обирати, де їм перебувати — на вулиці чи в приміщенні. Коли Анастасія виходить надвір, усі тваринки дружно переміщаються за нею.
Серед песиків притулку є і собаки-терапевти. Центр каністерапії допомагає діткам долати травми, розвивати моторику та емоційний інтелект. Спілкування з тваринами — це завжди позитивні емоції. Знижується тривожність, зростає мотивація ходити й говорити, адже діткам дуже хочеться підійти ближче, дати команду чи покликати собаку на ім’я. У процесі контакту з собакою, коли дітки її годують і гладять, розвивається дрібна моторика й координація рухів. Це особливо важливо і для підопічних «Дому метеликів».
У навчальній кімнаті центру у супроводі терапевта хлопчик складає пазли. Йому допомагає собака Аліса, яку дитина годує смаколиками з руки. Каністерапія — це чудовий метод розвитку навичок взаємодії. Діти починають краще комунікувати не лише із песиком, але і з терапевтом, рідними та іншими дітьми. «Дай смаколик Алісі, почекай, щоб вона взяла його з твоєї руки», — каже каністерапевт Ігор. Хлопчик годує собаку і занурює руку у її пухнасте хутро. «М’який клубочок пухнастого щастя», — це про Алісу.
«Треба усміхатися»
Тендітні крильця метеликів з білого паперу легенько коливаються над дитячими ліжечками. Їхні обриси повторюють зображення на подушках, підковдрах та простирадлах, а також на одязі працівників. Різні за розміром та майже усіх кольорів зображення метеликів також наклеєні на скляних перегородках між палатами. У дитячому хоспісі метелик — це символ вразливості дітей у паліативі та водночас знак надії й жаги до життя.
Перша дитина хоспісу Марічка дуже любила метеликів, і дорослі пообіцяли створити для неї «Дім Метеликів». Люди з усього світу надсилали дівчинці малюнки метеликів — і у «Місті Добра» метелик став символом підтримки та сили об’єднання людей, щоб допомогти найслабшим і створити для них гідне життя. Окрім метеликів, тут ще трапляються єдинороги, ведмедики, хмаринки, спайдермени та інші персонажі, яких так люблять діти. Кожна деталь тут — це символ піклування та віри в дива.
«Дім Метеликів» об’єднав у собі хоспіс і реабілітаційний центр. Тут цілодобово працюють медики й няні, які допомагають дітям з інвалідністю та важкохворим лежачим дітям. Тут є простора скляна тераса, щоб діти могли бачити небо та сад, який зростає довкола. Спокій, затишок і квіти потрібні, мабуть, усім, а особливо Метеликам. Саме так, з великої літери, тут називають дітей хоспісу. Сьогодні у «Домі Метеликів» понад шістдесят мешканців.
На першому поверсі «Дому Метеликів» — паліативне відділення, на другому — реабілітаційне. Там живуть діти різного віку, які потрапили до «Міста Добра» з усіх куточків України. Одна з кімнат об’єднала хлопців із прифронтових і відносно спокійніших територій. Хлопчик Іван каже, що любить фотографувати. Даю йому свою камеру і він робить декілька знімків працівникам хоспісу, а ще — мені. «Треба усміхатися!», — каже Іван, і я усміхаюсь йому у відповідь.
Катерина Москалюк – документальна фотографка та журналістка. Закінчила Школу журналістики Українського католицького університету. Матеріали публікувались у виданнях Geo, Bloomberg Businessweek, Die Zeit, Bird in Flight, «Заборона», The Ukrainians, Forbes Україна тощо, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, Великобританії, США, Франції, Німеччині, Вірменії, Японії, Гонконзі.
Соціальні мережі фотографки: Facebook Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: Владислав Краснощок
Літературна редакторка: Юлія Футей
%20(750%20x%20360%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81.)%20(3).png)
