Укотре звертаючись до картин, коли треба говорити про фотографію, хочу дати собі по руках — це ж надто очевидний підхід. Можливо, у всьому винна моя злощасна ненадивленість у фотографії, яку намагаюся надолужити.

З погляду композиції цього фото — світла, кольорів, фігур, що утворюють замкнене коло, притаманне релігійному живопису (а руки, господи, кожна в русі — багатоголосся дії), — ліпше було б говорити про «Зняття з хреста» Рубенса чи «Оплакування Христа» ван Гемскерка. Утім, можливо, через ту саму ненадивленість, мені хочеться звернутися до інверсії — протилежного трактування.

Тож даю собі по руках і почнімо з Рембрандта — з його «Уроку анатомії доктора Тюльпа». Рембрандт малював у часи, коли грішне людське тіло — у цьому випадку тіло злодія, і саме тому доктор починає з руки — стало дозволеним об’єктом для науки.

‍

Фото Олега Пальчика

‍

Світлина Олега Пальчика, нині фотографа 3-ї ОШБр, ніби продовжує той раціональний, позбавлений забобонів час, але вже в іншій реальності — часі війни, у якому тіло знову стає вразливим і крихким.

У Рембрандта смерть — це шлях до знання, тоді як на цій світлині, і загалом у цій війні, йдеться про те, щоб використати все це знання, аби не допустити смерті. І вже тепер ми досліджуємо не тіло, а людяність — урок анатомії нашого часу. Не безвідступна наука, а майже відчайдушна емпатія.

‍

‍

Фото: Олег Пальчик
Текст: Віра Курико

‍