Українській військові увійшли в місто Буча на Київщині 2 квітня 2022 року. Разом із підрозділами ЗСУ сюди потрапили журналісти та фотографи. Знімки із Бучі шокували увесь світ. Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує фотографії Олега Петрасюка, зняті у перші дні звільнення Бучі. Сімейний будинок Олега знаходиться у Бучі, тож ця історія для нього — цілком персональна.
Увага! Матеріал містить чутливу інформацію, а фотографії — сцени жорстокості, які можуть вас шокувати.
У Бучі загинули сотні цивільних
Президент України Володимир Зеленський назвав дії армії РФ геноцидом українського народу. За попередніми підрахунками, за місяць окупації в Бучі загинуло понад 420 людей та з’явився новий цвинтар.
Місто Буча опинилось під загрозою окупації з перших днів повномасштабної російсько-української війни. 24 лютого поруч з Бучею російська армія висадила вертолітний десант у містечку Гостомель, ненадовго взявши під контроль аеродром «Антонов». Наступного дня Бучу розстрілювали із російських вертольотів. Загинули місцеві мешканці, які намагались виїхати з міста на автомобілях. Проте 25 лютого місто ще не вдалось захопити.
Наприкінці лютого військових РФ чекала ще одна невдала спроба захопити Бучу та пройти далі в Ірпінь. На перехресті вулиць Яблунської й Вокзальної українські військові розбили колону російської техніки. Місцеві сподівалися, що після цього бою окупанти відступлять. Натомість 5 березня російські військові зайшли у місто з боку містечка Ворзель. На Яблунській вони створили свою базу – зайняли довколишні будинки, а місцевих мешканців виселили у сусідні хати або ж загнали у підвали. У березні Яблунська перетворилася на вулицю смерті. Після відступу росіян там виявили тіла загиблих. Під час окупації Бучі армією РФ десятки мирних мешканців загинули або були вбиті російськими військовими.
На території храму у центрі Бучі виявили масове поховання. Від 10 березня 2022 року росіяни там ховали цивільних. У похованні знайшли тіла 67 людей, деяких і досі не вдалось ідентифікувати.
Ризикнув заїхати у місто
Фотограф Олег Петрасюк у дитинстві часто приїздив до бабусиного будинку в Бучі. Двадцять років потому, з 2016 по 2019 рік, жив там спокійним життям разом із дружиною. У день звільнення Бучі Олег дізнався від колег про колону розбитої техніки у Дмитрівці, також вирішив поїхати та подивитись.
«В той день я доволі пізно виїхав працювати, ближче до обіду. Це було 2 квітня 2022 року. Приїхав у Дмитрівку, побачив там всім відому розбиту російську колону, зробив серію кадрів, зустрів декількох колег», — згадує фотограф.
Олег каже, що закінчивши зйомку в Дмитрівці, вирішив спробувати потрапити до Бучі. Йому було цікаво, що сталось із містом в окупації, та нарешті побачити свій дім. Тоді в’їзд у місто був ще заборонений для цивільних.
«Я вирішив потрапити до Бучі просто на удачу, мені було цікаво спробувати. Я їхав по виїждженій колії: через вогку погоду на землі було добре видно, що сюдою їздять, тож за безпеку я сильно не хвилювався. На блокпості я показав журналістське посвідчення і мене пропустили, — згадує Петрасюк. — Коли заїхав у місто, побачив тіла вбитих росіянами людей. Вони лежали вздовж вулиць на тротуарах або прямо на дорозі.
Я доволі пізно приїхав у Бучу, близько 3 години дня. Було дуже похмуро. В деокупованих містах Київської області світла тоді ще не було. Я зробив буквально кілька кадрів тіл на вулицях. Більшість із них прибрали настільки швидко, що на зворотному шляху, через годину, я їх вже не побачив. Далі я вирішив поїхати на вулицю Вокзальну до свого дому.»
Дім бабусі
Дім, що належить сім’ї фотографа, в якому і він сам прожив кілька років, знаходиться на вулиці Вокзальній. На тій самій вулиці, де Збройні сили України розбили довжелезну колону військової техніки. Дім Олега майже не постраждав, але поруч із будинком стояли спалені “бляшанки” росіян.
«Зайшов у дім, двері навстіж відчинені, всередині бардак, речі винесені на вулицю. Дуже неприємні відчуття, було трохи стрьомно, бо я не знав, які “подарунки” залишили мені вороги. Я дуже обережно зайшов у двір, заглянув у дім. Всередину я не заходив, забрав лише одну річ, яку побачив біля входу, та вийшов. У цей момент мені на зустріч іде працівник ДСНС і несе моє журналістське посвідчення і каже: “Ви загубили”. А це було одне з мої старих редакційних посвідчень, яке я залишив у будинку, звідки росіяни викинули його на вулицю. Я вхопив рятувальника за руку і кажу: чи не могли б ви оглянути дім на предмет мін. Він відповів, що не сапер і не допоможе, але дав пару порад» — розповідає Петрасюк.
Тоді фотограф зробив кілька фотографій спаленої колони біля дому, обійшов найближчі квартали, поспілкувався з місцевими та мусив їхати до Києва, бо темніло. Тоді ще було досить небезпечно пересуватись у темряві.
Олег Петрасюк — український фотограф, народився у місті Київ, Україна у 1991 році. Здобув науковий ступінь магістра у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка в 2014 за спеціальністю історія, археологія. Ще на початку навчання, у 2009 році почав кар’єру у сфері фотожурналістики, спершу як фрілансер в агентстві Уніан, а з 2013 по 2016 працював в агентстві Укрінформ. Після короткої перерви повернувся до журналістики у 2017 і працював у газеті Kyiv Post. З кінця 2022 працює в EPA images. Мобілізувався до ЗСУ на початку 2024, проходить службу у 24 ОМБР ім. Короля Данила.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
