Коли виходиш із метро «Майдан Незалежності», у переході натрапляєш на ряд магазинів із сувенірною продукцією. Загалом це досить типова туристична історія для багатьох країн, лише з поправкою на місцеві культурно-популярні образи. Віночки зі штучних квітів, різнокольорові вишиванки, дармовиси у формі маленької булави або із зображенням Тараса Шевченка, розмальовані тарілки та прапорці. Сувенір із французької означає «памʼять».
У 2022 році на Майдані зʼявилася табличка: «Постав прапорець, якщо знаєш того, кого вбила Росія». Слово «якщо» з роками ставало зайвим болючу кількість разів. Газон перетворився на місце памʼятання із протоптаними стежками, фотографіями, квітами та стягами бригад.
За ці ж роки кілограми квітів посохли, прапорці вигоріли, фотографії позатікали водою, скло на рамках потріскалося. «Фарба не витримує такої кількості води. Скло не витримує поривів вітру», — пише під фото Олександра Рахімова.
У 2013-му десятирічна я, дивлячись пряму трансляцію із центру Києва, не могла знати, який же неприємний протяг тягнеться від Європейської площі до Майдану в такі листопадові дні. У 2026-му, виходячи з підземного переходу, підіймаю комірець пальта, слухаю, як прапори лопотять на протязі. Між цим собі нагадую: ні в якому разі не опускати очей, проходячи повз портрети. Від стихійного меморіалу до пропозиції зробити фото із Псом Патроном на тлі Майдану — один пішохідний перехід по Городецького.
Втримати у свідомості кожен портрет не вдасться. Можливо, тому нам і потрібна фотографія, одне із завдань якої — назавжди закарбувати момент. Назавжди — це довше, ніж довіку, тобто воно не обмежується життям людини. Однак, здається, фотографія справляється лише з «довіку». Світлина зникома: за тріснуте скло найімовірніше з часом проступить вода і розмиє зображення. Втім, таки гірше, коли це зробить памʼять.
А памʼяті, як відомо, довіряти не можна. Точніше, її може виявитися замало. Тоді її потрібно замінити на дію — памʼятання.
Світлина: Олександра Рахімова
Текст: Валерія Андрійченко
.jpg)
