Сьогодні, у Всесвітній день фотографії, ми хочемо нагадати про те, як українська документальна фотографія змінила спосіб, у який світ бачить Україну взагалі та російсько-українську війну зокрема, як документування подій впливає, з одного боку, на сприйняття й ставлення до нас у світі, а з іншого — на реальні судові кейси та політичні рішення. Нагадати, що завдяки щоденній праці фотографів в умовах війни, попри всі обмеження та ризики, не тільки формується образ країни, з яким вона входить у загальноєвропейську історію, але й вирішуються долі конкретних людей.
Зробимо маленький крок назад: в історичній перспективі 13 років — дрібниця, але саме ці 13 років перевернули й наше уявлення про світ, і уявлення світової спільноти про нас.
Революція Гідності — період масових протестів з 21 листопада 2013 по 22 лютого 2014 року, що розпочався як реакція на відмову від проєвропейського курсу держави й переріс у рух проти корупції та владного свавілля. У ході протестів загинули 107 людей.
Світлини розстрілів на Майдані у лютому 2014 року стали поштовхом до запровадження США та ЄС персональних візових і економічних санкцій проти представників оточення Януковича. Західні країни визнали легітимність новосформованого уряду та підтримали європейський вектор України.
Російська окупація Кримського півострова — це спланована російська спецоперація, здійснена спецпризначенцями РФ у березні 2014 року після Революції Гідності. Окупанти захопили адмінбудівлі, заблокували українські військові частини та під дулами автоматів провели фейковий референдум, оголосивши 18 березня про захоплення півострова.
Кадри заблокованих українських військових частин, беззбройного спротиву українських моряків і «зелених чоловічків» зі зброєю під адмінбудівлями стали першим тривожним дзвінком для міжнародної спільноти, світ уперше наочно побачив гібридну агресію РФ. Світлини зафіксували фейковість «референдуму» під прицілами автоматів, знявши маску з окупантів і заклавши основу для перших міжнародних санкцій. Після незаконного захоплення Криму у 2014 році Росію позбавили членства в клубі провідних економік світу.
Битва за Донецький аеропорт — битва за контроль над стратегічно важливим Міжнародним аеропортом «Донецьк» імені Сергія Прокоф'єва, що тривала з 26 травня 2014 року по 23 січня 2015 року. Українські військові, спецпризначенці, десантники й добровольці тримали оборону в повністю зруйнованих терміналах під постійними обстрілами противника та врешті змушені були залишити руїни терміналів. У боях за ДАП загинули 97 українських оборонців і були повністю зруйновані бетонні термінали аеропорту.
Світлини Сергія Лойка та інших фотографів, зроблені безпосередньо в пеклі ДАПу, стали легендарними, розповіли світу про «кіборгів» — людей, які виявилися міцнішими за бетон і битимуться за свою землю до останнього.
Іловайська трагедія — оточення угруповання українських сил під Іловайськом Донецької області та розстріл російськими військовими колони, що рухалася «зеленим коридором» 29 серпня 2014 року.
Фотосвідчення із зображенням підбитої російської бронетехніки, маркування регулярних військ РФ та полонених російських десантників спростували фейк Кремля про «внутрішній конфлікт» і довели пряме вторгнення армії РФ в Україну. Це стало каталізатором для оперативного ухвалення секторальних санкційних пакетів з боку США та Євросоюзу восени 2014 року.
Рейс MH17 — катастрофа малайзійського пасажирського літака Boeing 777, внаслідок якої загинули всі 298 людей на борту. Літак був збитий у небі над Донецькою областю ракетою зенітно-ракетного комплексу «Бук», випущеною з території, підконтрольної проросійським бойовикам, 17 липня 2014 року.
Знімки фотокореспондентів, які першими дісталися поля поблизу Грабового, де сталася трагедія, а саме фотографії уламків цивільного лайнера, дитячих іграшок і розкиданих валіз, шокували світову спільноту. Завдяки фотоматеріалам кремлівська пропаганда не змогла нав'язати світові свої численні версії про причини катастрофи. Безпрецедентне рішення Окружного суду Гааги юридично довело пряму провину РФ у цій авіакатастрофі та змусило міжнародних лідерів єдиним фронтом вимагати відповідальності для всіх причетних.
Бомбардування пологового будинку у Маріуполі — цілеспрямований російський удар по пологовому будинку та дитячій лікарні 9 березня 2022 року, що призвів до загибелі щонайменше шістьох людей, серед яких вагітна жінка й дитина, поранення отримали щонайменше 33 людини. Цей трагічний епізод став одним із найвідоміших символів російських воєнних злочинів під час облоги Маріуполя.
Кадри Євгена Малолєтки із пораненою вагітною жінкою на ношах спростували заяви РФ про «постановку» та «базу батальйону “Азов”». Фотографії потрапили на перші шпальти провідних світових видань, перетворившись на незаперечну доказову базу для міжнародного слідства. Це змусило Євросоюз розширити персональні обмеження та затвердити четвертий і п'ятий санкційні пакети проти РФ, які включили ембарго на російське вугілля, заборону для російських суден заходити у порти ЄС та відключення ключових банків від SWIFT.
Евакуація Романівським мостом — міст в Ірпені, підірваний Збройними Силами України для стримування наступу на Київ, став єдиним шляхом евакуації для десятків тисяч мешканців навколишніх міст і селищ у березні 2022 року. Евакуація проходила під постійними обстрілами, були загиблі й поранені. Кадри евакуації, де тисячі людей ховаються під руїнами конструкцій мосту, облетіли перші шпальти світової преси, зокрема потрапили до найкращих фото 2022 року за версією американського журналу Time.
Це сприяло ухваленню Директиви ЄС про тимчасовий захист, що надала мільйонам українських біженців спрощений доступ до проживання, роботи та соціальної допомоги в Європі.
Трагедія в Бучі — фіксація сотень тіл убитих, закатованих і зґвалтованих мирних жителів після звільнення міста 31 березня 2022 року. За понад місяць окупації в Бучі жертвами російських солдатів стали сотні мирних жителів, багато з них мали сліди насильства, зв'язані руки та вогнепальні поранення.
Резонансні фото- та відеодокази масових убивств цивільних у Бучі спонукали США 4 квітня 2022 року ініціювати призупинення членства Росії в Раді ООН з прав людини. 7 квітня Генасамблея ООН більшістю голосів призупинила членство РФ через звірства її армії в Україні. У відповідь на це рішення російська сторона заявила про достроковий вихід з органу. Упродовж тижня після публікації кадрів країни Євросоюзу вислали російських дипломатів, позбавивши Москву традиційних каналів впливу.
Фотографії українських трагедій стали найпереконливішим аргументом для міжнародної адвокації. У квітні 2022 року партнери сформували коаліцію у форматі «Рамштайн» для передачі Україні військової допомоги. За чотири роки існування оборонна коаліція у форматі «Рамштайн» мобілізувала військово-технічну допомогу для України на суму, що перевищила 150 мільярдів доларів.
Фотографії з комбінату «Азовсталь» — фотосерія, зроблена бійцем полку «Азов» і фотографом Дмитром (Орестом) Козацьким під час багатотижневої оборони українськими військовими оточеної «Азовсталі» в умовах гуманітарної катастрофи.
Його фотографії з бункерів металургійного комбінату, що вперше з'явилися у соцмережі 20 травня 2022 року, набули світового розголосу і стали незаперечним свідченням реальності, в якій опинилися його захисники. А фотографія «Світло переможе» увійшла до 20 найкращих світлин року за версією британського видання The Guardian. Публікація фотографій поранених бійців із підземель «Азовсталі» посилила дипломатичний тиск на РФ, що дозволило запустити процес евакуації українських військових.
Масові поховання в Ізюмі — братські могили з дерев'яними хрестами, позначені порядковими номерами, в яких знайшли 449 тіл зі слідами тортур, вогнепальних поранень і наслідків обстрілів поблизу Ізюма через п'ять днів після деокупації міста 10 вересня 2022 року.
Судово-медична експертиза встановила, що загиблі — цивільні та військові, серед яких жінки, чоловіки, діти та рештки 11 осіб, стать яких встановити не вдалося, — загинули як від застосування важкого озброєння, так і внаслідок насильницьких дій окупантів: на тілах виявили численні сліди тортур: мотузки на шиях, зв'язані кінцівки, прижиттєві переломи, вогнепальні поранення та каліцтва статевих органів. Ізюм перебував в окупації пів року.
Знайдені під Ізюмом катівні й масові могили підтверджують той факт, що звірства в Бучі не були винятком — це систематична практика й узагальнений портрет російської окупації. Фотографії безіменних хрестів у лісі та ексгумації тіл зі зв'язаними руками сприяли приїзду в місто міжнародних експертів і криміналістів. У США та Європі заговорили про необхідність активізувати підтримку України.
Звільнення Херсона — спецоперація ЗСУ, в результаті якої вдалося деокупувати правобережжя Херсонщини та Херсон. Місто перебувало в окупації вісім місяців, протягом яких місцеві жителі чинили активний партизанський спротив. Зазнавши значних втрат під тиском української армії, російські війська були змушені здійснити «жест доброї волі» та відступити. Повернення синьо-жовтого прапора до єдиного захопленого обласного центру 11 листопада 2022 року стало символом незламності України.
Світлини військових, яких обіймають цивільні херсонці на площі Свободи, та синьо-жовті прапори на вулицях облетіли обкладинки всіх провідних видань світу. Кадри зі звільненого Херсона остаточно довели західним партнерам, що надання зброї Україні дає реальні результати, а перемога України — цілком досяжна мета.
Підрив Каховської ГЕС — екологічна катастрофа внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС російськими військовими 6 червня 2023 року. Підрив призвів до неконтрольованого витоку води, затоплення десятків населених пунктів у Херсонській та Миколаївській областях.
Світлини затоплених будинків у Херсоні, порятунку тварин і обмілілого Каховського водосховища перевели дискусію про війну в площину екоциду. Міжнародні екологічні організації розпочали офіційні розслідування для оцінки шкоди, завданої глобальній біорізноманітності. ООН спрямувала гуманітарну та фінансову підтримку в райони, що постраждали від руйнування Каховської дамби.
Ракетний удар по дитячій лікарні «Охматдит» — 8 липня 2024 року під час масованого обстрілу столиці України з боку військ РФ одна з ракет поцілила у дитячу спеціалізовану лікарню «Охматдит». Жертвами атаки на медустанову стали двоє дорослих, серед них — лікарка закладу, щонайменше 16 осіб отримали поранення, зокрема семеро дітей. Того дня світ облетіли кілька фотографій, які завдяки роботі документалістів одразу з'явилися на перших шпальтах світових медіа.
Після російського удару по лікарні «Охматдит» місце злочину особисто відвідав прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан, а судді МКС видали ордер на арешт російського генерала, причетного до цієї атаки.
Атака відбулася напередодні ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні 9–11 липня 2024 року, а під час саміту партнери оголосили про передачу Україні систем протиповітряної оборони.
Сюзан Зонтаґ застерігала: навіть найстрашніші воєнні зображення з часом можуть втрачати силу первинного шоку й ставати частиною звичного новинного потоку. Проте саме в момент першої зустрічі фотографія здатна зруйнувати безпечну дистанцію між глядачем і подією. Вона змушує побачити не сухі факти й статистику воєнних злочинів, а конкретних людей, їхній біль, втрати й гідність.
Дитяча іграшка серед уламків, очі літньої жінки на руїнах дому, руки військового медика, поранена вагітна жінка, евакуація під обстрілами — у таких деталях війна перестає бути абстрактною. Вона стає досвідом, від якого неможливо відвернутися. Саме так українська документальна фотографія змусила світ побачити російсько-українську війну не як далекий «конфлікт», а як реальність конкретних людських доль і систематичних злочинів.
Особлива роль у цьому належить українським фотографам, які працюють усередині власного контексту — знають мову, місця, імена й те, що було до руйнування. З 2013 року вони послідовно виборюють право України бути побаченою власними очима: без російських інтерпретацій, імперських культурних нашарувань і пропагандистських міфів. Їхня робота поєднує безкомпромісність репортажу з глибокою особистою відповідальністю за те, що буде збережено для світу.
Кожен чесно зроблений кадр — це більше, ніж фіксація моменту. Це спосіб не дозволити злочину розчинитися в потоці новин, а трагедії — стати лише цифрою. Це робота проти забуття, заперечення й майбутніх спроб переписати історію.
Ukraine War Archive (Архів Війни) — некомерційна партнерська платформа для збереження цифрових матеріалів про повномасштабну війну Росії проти України. Архів створює єдиний реєстр відео-, аудіо- та інших матеріалів (фото, тексти, звіти, аналітика тощо), систематизує їх і допомагає українським та міжнародним організаціям працювати з доказами й історичними свідченнями у правовому, історичному та культурному контексті. Платформа працює з метаданими й описами файлів: кожному матеріалу створюється окрема картка, а команда аналітиків здійснює обробку та тегування за системою ключових слів (понад 400) з опорою на класифікацію воєнних злочинів за Римським статутом і власну методологію. Авторські права не передаються Архіву: правовласник/партнер зберігає права та сам визначає рівень доступу до матеріалів. Доступ до Ukraine War Archive мають лише авторизовані користувачі, які проходять попередню перевірку; матеріали доступні для перегляду, але не для завантаження. Ініціативу створено у співпраці ГО Docudays та британської організації Infoscope.
Над матеріалом працювали:
Дослідники теми, автори тексту: Яна Євменова, Ольга Ковальова, команда Ukraine War Archive (Архів Війни)
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
.png)
.png)
