4 липня 2022 року українські військові встановили на Зміїному державний прапор. Це стало завершальним етапом складної операції зі звільнення острова українськими силами. 30 червня російський гарнізон залишив Зміїний під тиском українських ударів.
До річниці звільнення острова згадуємо стратегічне значення цієї перемоги та легенди, що живуть у його каменях і публікуємо світлини Віталія Юрасова — фотографа, який одним з перших задокументував наслідки боїв за Зміїний після його звільнення.
Спецоперація зі звільнення Зміїного
Острів Зміїний — скелястий клаптик суходолу за 20 миль від українського узбережжя — перетворився на символ спротиву та влучної української тактики. Росія захопила його в перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. Звільнення острова стало результатом складної, багатомісячної операції, про яку спецпризначенці Головного управління розвідки детально розповіли в ексклюзивному матеріалі The Wall Street Journal.
Саме тут у відповідь на пропозицію росіян здатися прозвучала легендарна фраза українських військових: «Русскій воєнний корабль, іди нах*й». Відтоді острів став не лише стратегічною точкою в Чорному морі, а й місцем, навколо якого розгорнулася безперервна боротьба.
Україна почала підготовку до звільнення острова у квітні 2022 року, після знищення флагмана Чорноморського флоту РФ, крейсера «Москва». Відтоді українські сили завдавали ударів ракетами, дронами, авіацією, топили катери та знищували техніку на острові. Самохідні гаубиці калібру 155 мм були розміщені на баржах і діяли з позицій, не доступних із суходолу. Реактивні системи «Ураган» також вели вогонь просто з води.
«Як тільки ми почали працювати системно — з середини червня, — ми змусили їх покинути острів за два тижні», — розповів офіцер «Спецпідрозділу Тимура» ГУР МО з позивним Шекспір.
Коли окупанти залишили острів, українці зі «Спецпідрозділу Тимура» висадилися, щоб узяти його під контроль. Під покровом ночі шестеро військових на чолі з бійцем із позивним Рамзес наблизилися до Зміїного з західного боку. Вони проникли на скелю, просувалися повз заміновані будівлі й техніку, залишену росіянами, збирали документи і розміновували приміщення. Під дощем і в тумані Рамзес підняв український прапор над островом.
Та найнебезпечніша частина операції була ще попереду. На зворотному шляху шторм зіпсував обидва мотори човна, а хвилі перекинули його. Військові пересіли в надувний човен із веслами. Протягом 28 годин вони дрейфували у відкритому морі, вичерпуючи воду, підтримуючи тиск у човні та намагаючись уникнути ворожих позицій біля газових платформ, де були розміщені російські війська. Лише на другий день їх урешті вдалося врятувати.
Журналісти WSJ наголошують: Зміїний не лише символ перемоги, а й рятівний плацдарм у Чорному морі. Саме завдяки контролю над ним Україна відновила зерновий експорт і отримала перевагу в регіоні. А як каже один з офіцерів ГУР із позивним Нед: «Хто контролює острів Зміїний — той контролює море».
Міфи острова
Зміїний — не просто географічна точка, а простір, оповитий історією й міфами. Його назва, за однією з гіпотез, пов’язана з давньогрецьким героєм Ахіллом. Саме тут, вважають дослідники, міг стояти його храм. У північному Причорномор’ї Ахілла вважали священним покровителем, а в місцевих міфах він часто з’являвся в образі великого змія. Згідно з міфом, його мати, богиня Фетіда могла перетворюватися на змію. Саме вона зробила Ахілла майже невразливим. Через це образ змії нерозривно пов'язаний із героєм. Археологи знаходили персні із зображенням змія на самому Зміїному, а також у стародавніх містах-колоніях Тіра (нині Білгород-Дністровський) та Ольвія.
У легендах Ахілл після смерті нібито отримав вічне життя саме на цьому острові. Богиня Фетіда звернулася до Посейдона, щоби той підняв частину суші з морського дна, і так виник Зміїний. У міфах це місце часто називали межею між світами — берегом, за яким починалось царство мертвих. Давні греки вірили, що Понт Евксинський (Чорне море) — останнє, що бачили душі, прямуючи до потойбічного царства Аїда.
Під час російсько-української війни острів знову став точкою перетину світів — цього разу між окупацією і свободою. І як у давні часи, так і сьогодні, він залишається символом переходу — тепер не лише у міфологічному, а й у справжньому сенсі: від поразки до перемоги, від темряви — до світла.
«Я просто мріяв туди потрапити». Погляд фотографа на Зміїний
Фотодокументаліст Віталій Юрасов був серед перших цивільних, хто потрапив на Зміїний після його звільнення. Світлини Віталія стали першими публічними доказами того, що залишила після себе російська армія: зруйновану техніку, покинуті укріплення, спустошені ландшафти.
Здійснення мрії стала для Віталія Юрасова особистою історією й частиною великої хроніки війни:
«Будьте обережні зі своїми бажаннями, бо вони справджуються. Мріяв потрапити на Зміїний з камерою з моменту його відбиття у ворога… Це важливе місце і момент у нашій новітній історії», — ділиться враженнями Віталій.
«Я співпрацював із підрозділами, дотичними до звільнення острова, з початку повномасштабки, тож в результаті в якийсь момент мене покликали й туди», — каже Юрасов. Його допустили до поїздки завдяки тривалій попередній співпраці з ГУР МО та особистій довірі.
«Мені подзвонили й сказали: “Через 8 годин будь на точці ***** — ідемо на “Скелю”».
На Зміїному Віталій провів увесь світловий день. Чекав заходу сонця, щоб зняти острів у найкращому світлі, тож був час його дослідити і зняти, те заради чого приїхав.
Острів, якого ми не знали
Юрасов наголошує: те, що люди уявляють собі коли чують «Зміїний», не зовсім не відповідає реальності.
«Насправді він набагато більший, ніж усі думають. Це добре видно з дрона і коли безпосередньо на нього ступаєш своїми ногами: це величезна скеля, що виринула з води під час тектонічного зсуву. Давньогрецький рельєф, арки, трави — відчуття, ніби ти на далекому грецькому острові, а не за 37 км від узбережжя України».
Острів має древню історію. За легендою, тут похований Ахілл, і саме греки називали Зміїний «островом Ахілла». Ці паралелі з античністю, разючий краєвид, море, тиша й уламки війни створюють атмосферу, яку фотограф називає «пригодницькою і містичною водночас».
«Це не Донбас. Тут інша війна. Тут море, тиша, заряджені хлопці з новітньою зброєю, коти, що блукають між згорілою технікою, і зелень посеред зими. Інколи прямо над головою пролітали шахеди, але все одно — казково», — ділиться Віталій Юрасов.
Фотограф розповів, що на Зміїному досі багато небезпек: «Увесь острів щільно замінований і засіяний нерозірваними боєприпасами, ракетами, ПМками і т.д. Є доріжки, якими можна ходити вільно, але варто завжди тричі перепитувати у “місцевих”, чи можна йти в тому чи іншому напрямку. Зайшов не туди — великий шанс підірватися. Так інколи гинуть тварини які там живуть, тож це не жарти.
Історичні знімки
Світлини Юрасова — це спроба зберегти історію за допомогою максимально естетичної, художньої, проте все ще документальної фотографії, показати не лише біль і відчай цієї війни, а й внутрішню силу тих, хто обороняє Україну.
«Я не працюю як представник преси, не виконую редакційні завдання, я працюю як дослідник. Нуль, окопи, обміни полонених, закриті операції спецпідрозділів, фахівці, смерть, радість, мужність, братерство — все це я бачив, пропускав крізь себе і намагався закарбувати для історії за допомогою фотографії», — каже про свою роботу Віталій Юрасов.
Віталій Юрасов — український незалежний фотограф, народився 1994 року в Криму, з 2001-го мешкає в Києві. До повномасштабної війни працював у комерційній фотографії з брендами Nike, Puma, BMW тощо та артистами. З 2022 року повністю перейшов до документальної фотографії війни, працює як незалежний дослідник, а не преса. Його стиль — суб’єктивний, емоційно залучений, близький до гонзо-журналістики: живе разом із військовими, фіксує їхнє життя зсередини. Знімав «нуль», окопи, спецоперації, обміни, втрати й перемоги — закарбовує обличчя війни для історії.
Соцмережі фотографа: Instagram, Facebook.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
.png)
