Початок опору. Річниця звільнення Слов’янська та Краматорська

5 липня 2014 року стало днем першої масштабної перемоги української армії у сучасній війні за незалежність — цього дня Збройні Сили України звільнили Слов’янськ і Краматорськ. Це стратегічно важливі міста Донеччини, які РФ сьогодні досі намагається повторно захопити.

Фотографка Ольга Іващенко пригадує свою поїздку на Донеччину одразу після деокупації, де розбиті перехрестя й налякані люди в підвалах змусили її вперше відчути загрозу для рідного Харкова. Тодішні кадри та розмови з місцевими жителями стали провісниками повномасштабної війни, яка розпочалася у лютому 2022 року.

Початок АТО

12 квітня 2014 року Слов’янськ і Краматорськ стали першими цілями російських диверсійних груп під час початку вторгнення на Донбас. Уже наступного дня через ці події виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов оголосив про старт Антитерористичної операції (АТО).

«У перший день АТО 15 квітня 2014 року я і ще 15 журналістів вилетіли вночі зі Слов’янська гелікоптером, який нам організував губернатор Харківщини, щоб поговорити з першим командувачем АТО віцеадміралом Василем Крутовим», — пригадує українська фотографка Ольга Іващенко.

Цього дня український спецпідрозділ успішно взяв під контроль аеродром у Краматорську.

‍

«Ми приземлились на злітно-посадковій смузі Краматорського аеродрому, коли стемніло, і пішли в бік будівлі аеродрому. Там уже базувалися наші військові, які цього ж дня відбили першу збройну атаку проросійських терористів на цей стратегічний об’єкт, — розповідає Ольга Іващенко. — Утім цікаво, що військових ніхто не попередив про приїзд журналістів. Нам довелося йти через поле з піднятими руками, пояснюючи, що ми журналісти і що нас привіз ось той гелікоптер».

Ольга Іващенко з колегами робила інтерв’ю й фотографувала у час, коли за воротами аеродрому вже були проросійські терористи.

«Вони навіть нападали на гелікоптер, коли ми відлітали назад», — говорить фотографка.

Ольга Іващенко додає, що найбільш знаковими кадрами з того часу для неї стали фотографії з гелікоптером та військовими, які були зроблені 15 квітня 2014 року — у перший день АТО.

Бої за Слов’янськ і Краматорськ

Окупація Слов’янська та Краматорська розпочалася, коли озброєні російські диверсійні групи під керівництвом Ігоря Гіркіна захопили місцеві адміністративні будівлі та силові відомства. Протягом майже трьох місяців міста перебували під контролем диверсійних груп РФ, які використовували мирних жителів як «живий щит» та облаштовували вогневі позиції у житлових кварталах. Тоді бойовики стріляли по українських військових із самохідної артилерійської установки «Нона», яка була розташована серед будинків місцевих мешканців. Попри важкі умови й втрати, українські військові крок за кроком підходили до Слов’янського вузла, блокуючи логістику та постачання зброї ворогові.

‍

Рішучий перелом стався на початку липня, коли сили Антитерористичної операції затиснули бойовиків у щільне кільце. Ключове значення мала оборона й контроль над горою Карачун — панівною висотою між Слов’янськом і Краматорськом, з якої позиції окупантів проглядалися як на долоні. Наприкінці червня на Карачуні через обстріли впала телевежа.

‍

‍

Впродовж 1–2 липня українські артилерійські підрозділи й авіація завдали масованих ударів по позиціях бойовиків навколо Миколаївки, знищивши шість опорних пунктів і великий склад боєприпасів. Було перекрито важливу ділянку траси Харків — Ростов. 3 липня 2014 року сили АТО провели успішну операцію та заблокували місто Миколаївка. Це дозволило українським воїнам перерізати останню велику артерію постачання зброї та боєприпасів для угруповання Гіркіна. Бойовики опинилися у фактичному тактичному оточенні. 4 липня 2014 року Миколаївка була повністю звільнена від проросійських угруповань і взята під контроль силами АТО. Їм здалися в полон більш ніж 50 бойовиків.

Миколаївка була останньою транспортною артерією, якою угруповання російських диверсантів у Слов'янську отримувало зброю, боєприпаси й підкріплення з території РФ через Сіверськ і Лисичанськ. Окрім цього, у місті розташована Слов'янська ТЕС, яку бойовики перетворили на укріплений опорний пункт. Встановлення контролю над Миколаївкою означало створення щільного тактичного «кільця» навколо Слов’янська.

‍

У ніч проти 5 липня, зрозумівши безвихідь свого становища та під тиском української артилерії, колони окупантів почали поспішний і хаотичний відступ у напрямку Донецька. Гіркін наказав своїм силам терміново прориватися зі Слов'янська. Величезна колона техніки та живої сили рушила в бік Краматорська, а звідти — на Донецьк. На одному з виїздів колону зустрів вогнем український блокпост під командуванням десантників, знищивши частину бронетехніки ворога. Проте через складний рельєф і брак сил для щільного замикання кільця основна частина бойовиків — понад тисячу осіб, змогла втекти до Донецька. Вони залишили по собі велику кількість російського озброєння, військової техніки та боєприпасів.

Початок війни

Вранці 5 липня 2014 року передові штурмові групи українських військових увійшли до Слов’янська. Українські розвідники 2-го батальйону Національної гвардії встановили синьо-жовтий прапор над будівлею міськради. Того ж дня українські підрозділи зайшли в Краматорськ, де окупанти також залишили свої позиції, тікаючи слідом за слов’янським угрупованням. Протягом 5 і 6 липня сили АТО визволили також міста Бахмут, Дружківка й Костянтинівка. Одразу після відновлення української влади у міста почали постачати продукти, воду, гуманітарну допомогу та відновили виплати.

‍

У боях за визволення цих міст загинуло 70 українських військових. Втрати проросійських бойовиків оцінюють приблизно у 470 осіб. У ході операції було ліквідовано головний плацдарм на півночі Донецької області, звідки ворог планував наступати на Харківщину та Дніпропетровщину. Звільнення Слов’янська та Краматорська остаточно зруйнувало плани РФ щодо швидкого створення так званої «Новоросії» на всій території Донецької та Луганської областей. Оскільки Донецьк залишився під окупацією, у жовтні 2014 року Краматорськ було оголошено тимчасовим обласним центром Донецької області.

‍

«Ми їхали з Харкова через декілька днів після звільнення Слов’янська, і першим, що я побачила, було розбите вщент перехрестя між Слов’янськом, Бахмутом та Ізюмом, — пригадує Ольга Іващенко. — Мене вразило, наскільки близько це було до мого рідного Харкова. Там ще був вказівник із позначкою «162 км» — це, приблизно, всього дві години їзди по трасі».

‍

‍

У цих місцях понад два місяці точились бої: на дорозі валялися хвостовики від снарядів, а кав’ярні на перехресті були повністю зруйновані.

«На той час це була досить разюча картина, тоді я вперше побачила наслідки бойових дій, — ділиться спогадами Ольга. — Саме тоді я почала боятися, що одного дня російські літаки почнуть бомбити Харків. Це сталося у 2022 році».

‍

‍

Ользі Іващенко разом з волонтерами вдалося потрапити до міста Слов’янськ. Фотографка зустрічала там людей, які понад два місяці ховалися в підвалах від війни.

«Вони, бачачи нас, питали: «А це вже все? Все вже закінчилось, нам можна виходити?», — говорить Ольга Іващенко. — Як виявилось, це був тільки початок».

‍

‍

Матеріал створено за підтримки програми Британської Ради «Гранти для розвитку креативної економіки»

‍

‍

‍

Олексій Фурман — український візуальний оповідач, випускник Університету Міссурі та співзасновник New Cave Media, студії імерсійного оповідання в Києві, Україна. Він висвітлював українську революцію 2013-2014 років, анексію Криму та продовжує працювати, документуючи війну в Україні.
Висвітлення Олексієм конфлікту було відзначено POYi, NPPA, PDN Photo Annual та премією Bayeux-Calvados для військових кореспондентів. Його роботи публікувалися в TIME, The New York Times, The Washington Post, Al Jazeera America, 6MOIS, Der Spiegel, The Guardian, De Standaard і Financial Times.
Протягом двох років Олексій фотографував важкопоранених українських бійців, які поверталися додому. Ця робота під назвою «Життя після травми» отримала Гран-прі премії IAFOR Documentary Photography Award.
Влітку 2016 року він став співзасновником студії імерсійного сторітелінгу New Cave Media. Студія створює імерсивні рішення для брендів в Україні та інших країнах. Серед останніх клієнтів New Cave Media – ЮНІСЕФ, WWF, Mitsubishi та GIZ. Особистий проєкт студії, документальний фільм про віртуальну реальність “Aftermath VR: Євромайдан”, отримав грант Journalism 360 Challenge Grant від Google News Lab, Knight Foundation та ONA в липні 2017 року.

‍

‍

Ольга Іващенко — українська фотожурналістка та документальна фотографка, родом з Харкова, живе та працює в Києві.
Ольга документує війну в Україні з 2014 року. Співпрацює з такими міжнародними гуманітарними організаціями як Міжнародний Комітет Червоного Хреста (ICRC), ООН (UN), Amnesty International (AI), Human Rights Watch (HRW) а також із різними інформаційними виданнями. Фокусується на новинному репортажі та соціальних темах.
Свою кар’єру фоторепортерки Ольга почала в 2011 році у Харкові. Висвітлювала Чемпіонат футболу Евро-2012. З 2014 року під час подій, що розгортались на сході України та зокрема в Харкові, почала співпрацювати з провідними світовими агенціями новин такими як Reuters, Associated Press (AP), European Photo Agency (EPA).
З 2014 року впродовж 5 років працювала парламентським кореспондентом в Верховній Раді України. Також є офіційним фотографом боксерської промоутерської компанії братів Кличко K2 Promotions.
Роботи Ольги Іващенко публікували TIME, The New York Times, The Telegraph, Financial Times, Los Angeles Times, The Wall Street Journal, Die Ziet, Der Standard, The Globe and Mail, Liberation, Le Parisien, The Atlantic, Chicago Tribune, The Guardian та інші видання.
Від початку повномасштабного вторгнення Ольга працювала в багатьох містах та селах України, в тому числі на кордоні з Росією та Білорусією. Фіксувала наслідки окупації Харківської області та міста Херсон, наслідки підриву росіянами Каховської ГЕС. Працювала над документуванням воєнних злочинів Росії для звіту Amnesty International про бомбардування Драм Театру в місті Маріуполь. Ольга до сьогодні висвітлює наслідки російського вторгнення і його вплив на цивільне населення України.

‍

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Маруся Маруженко
Літературна редакторка: Юлія Футей

‍