Щороку у травні схиляємо голови на вшанування пам'яті про оборонців Донецького аеропорту, які героїчно протистояли навалі російських окупаційних військ і довели, що здатні боротися й перемагати навіть у нелюдських умовах. Осягнути подвиг українських кіборгів, які тримали оборону Донецького аеропорту 242 дні, допоможуть хроніка подій, фотографії й свідчення документалістів Анатолія Степанова та Сергія Лойка.
Український фотожурналіст Анатолій Степанов висвітлює російсько-українську війну з 2014 року й донині у співпраці з агенцією France Press. Він неодноразово бував у відрядженнях на позиціях українських силовиків у Пісках на Донеччині й на зруйнованій метеостанції поблизу Донецького аеропорту.
Російсько-американський журналіст і фоторепортер Сергій Лойко провів чотири дні в самому епіцентрі облоги Донецького аеропорту. Цей досвід і фотоматеріали стали основою його документального роману «Аеропорт». Лойко прагнув, «щоби на його кадрах люди побачили очі кіборгів такими, якими бачив їх він». Згідно з популярною версією, через абсолютну нездатність зламати стійкість українського гарнізону ворог охрестив українських оборонців аеропорту «кіборгами», і ця назва прижилася. Врешті, кіборгів побачив увесь світ, а книга Сергія Лойка, видана в Україні 2015 року, була номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка та високо відзначена самими військовослужбовцями. Саме з цього видання наведено всі цитати Сергія Лойка у цій статті.
Ad fontes
Російська пропаганда на сході України не припиняла свою руйнівну роботу з часу здобуття країною незалежності. І на момент активних загарбницьких дій, що розпочалися в лютому 2014 року з анексії Криму, спецслужби РФ могли розраховувати не лише на власних бойовиків, а й на проросійськи налаштованих сепаратистів, з допомогою яких і розпалили проросійські мітинги на сході України. План Росії був простий: повзуча окупація Донецької й Луганської областей шляхом повалення місцевої влади.
На початку квітня 2014 року гібридні сили ворога захопили адмінбудівлі в Донецьку й Луганську, а 12 квітня — окупували Слов'янськ, Краматорськ і Дружківку.
Після першого збройного зіткнення під Слов'янськом Україна 14 квітня офіційно оголосила про початок Антитерористичної операції. А вже у травні під контролем окупантів відбулися фейкові «референдуми», що дали початок терористичним утворенням «ДНР» та «ЛНР».
Весна-літо: перша перемога та перші втрати
Донецький аеропорт у 2014 році — український форпост, який не давав можливості окупантам оголосити Донецьк повністю захопленим. У березні 2014 року на захист Донецького аеропорту (ДАПу) стали військовослужбовці 3-го полку спецпризначення та 95-ї аеромобільної бригади. А вже 17 квітня проросійські сепаратисти здійснили свою першу невдалу атаку на летовище. Роботу аеропорту було повністю зупинено 6 травня.
Вперше захопити летовище проросійські сепаратисти спробували 26 травня. На прорив пішов батальйон «Восток», посилений кадровими російськими військовими й досвідченими бойовиками-чеченцями. Однак зведений загін українських військових провів успішну спецоперацію й зачистив аеропорт. У тому бою відзначилася група 10-го загону ГУР МО під командуванням полковника Максима Шаповала, вони увійшли в новий термінал у перші години боїв і відкинули ворожі сили. Троє українських оборонців дістали поранення, в той час як росіяни зазнали суттєвих втрат. Під час відступу під «дружній вогонь» потрапив один з КАМАЗів з російськими добровольцями. Спираючись на задокументовані факти, ворог втратив щонайменше 36 осіб. Так почалася героїчна 242-денна оборона Донецького аеропорту, яка тривала до січня 2015 року.
Фотограф Анатолій Степанов каже, українські військові мали усі підстави для спецоперації:
«Якщо озброєні люди з іншої країни роблять спробу захопити стратегічний об’єкт, то будь-яка держава має повне право винести їх з цього об’єкта. Що і було зроблено 26 травня. Тим більше частина нападників була знищена дружнім вогнем. Свої ж і покришили КАМАЗ з бойовиками».
А далі в аеропорту було відносно спокійне літо, перестрілки траплялися рідко й не були тривалими. Втім, одна перестрілка все-таки принесла перші втрати особового складу. 10 липня ворог обстріляв позиції українських зенітників 72-ї бригади з мінометів, один військовий загинув на місці, один помер від отриманих поранень через кілька днів.
Від серпня на захисті летовища міцно стояли військові 2-ї батальйонно-тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади, підрозділи 3-го окремого полку спецпризначення і 74-го окремого розвідувального батальйону. Згодом, у вересні, їх посилили бійці 79-ї й 95-ї аеромобільних бригад ЗСУ та добровольчі формування.
Осінь: бої за старий термінал
Селище Піски, що фактично знаходиться у передмісті Донецька, було головним опорним пунктом української армії, через нього йшли постачання боєприпасів і провізії, проводили ротації особового складу, там були облаштовані позиції артилерії для вогневого прикриття гарнізону. Разом з аеропортом вони утворювали передову лінію оборони сил АТО. Оборонний рубіж навколо аеропорту залишався мінливим — через досягнуті у Мінську 5 вересня домовленості про припинення вогню новий спалах бойових дій вважався малоймовірним.
Утім Анатолій Степанов розповідає, що росіяни постійно обстрілювали навколишні населені пункти, перекладаючи відповідальність за руйнування та вбивства цивільних на українських військових:
«Поставити важке озброєння там не було змоги. Українська артилерія працювала по його околицях, щоб не дати змоги нападникам ефективно штурмувати аеропорт. А от самі вони брутально обстрілювали Піски, Опитне, Орлівку, Авдіївку, Красногорівку, Кам’янку, Карлівку, Первомайське і багато населених пунктів, що були поблизу. Вбивали людей, руйнували будинки».
Бійці «Правого сектора» ведуть вогонь по ворогу з гармати «Рапіра» на позиції «Сауна» в селищі Піски неподалік злітної смуги Донецького міжнародного аеропорту, 2 грудня 2014 року. Фото Анатолія Степанова
.png)
