«Місто Добра» — це всеукраїнський проєкт, започаткований благодійницею Мартою Левченко у 2016 році. Сьогодні це масштабний простір комплексної підтримки жінок та дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, наприклад, стали жертвами домашнього насилля, ризикують опинитися на вулиці, потребують підтримки соціалізації та реінтеграції чи перебувають за межею бідності. З початку повномасштабного російського вторгнення тут також допомагають дітям, які були вимушені евакуюватися через війну.
«Це територія любові, затишку, безпеки, розвитку та місце старту нового життя для мам і дітей України… Повага до гідності кожного, увага до найменших деталей, відкритість та наповнення філософією доброти, робить це місце справді унікальним», — йдеться на інтернет-сторінці «Міста Добра». У цьому переконався український документальний фотограф Сергій Коровайний. Він провів декілька днів у «Місті Добра» та сфотографував моменти життя дітей паліативного відділення — «Дім метеликів».
Гірко-солодкі історії
«Це дуже сильний і фантастичний проєкт. Концентроване добро й водночас концентрований біль людей, які потребують допомоги і які її там отримують», — ділиться першими враженнями від перебування у «Місті Добра» фотограф Сергій Коровайний. Він мав досвід роботи із чутливими темами у перші роки антитерористичної операції на сході України.
Один із перших проєктів Сергія Коровайного був про літній табір у Київській області «Лісова застава» для дітей із внутрішньо переміщених родин. Фотограф багато разів приїжджав туди на декілька тижнів і фіксував трансформацію цього простору із наметових містечок до повноцінного рекреаційного центру. Окрім переселенців, там почали приймати дітей військових, учасників російсько-української війни. «Я подружився там майже з усіма. Жив у таборі тижнями, палив вогнища і купався влітку, ходив на лижах і топив лазню взимку», — пригадує Сергій Коровайний. Знайти спільну мову з дітьми тоді йому допомогла спільна мала батьківщина, адже фотограф народився у місті Харцизьк Донецької області.
«Безперечно, всі теми зараз так чи інакше дотичні до війни. Утім історія «Міста Добра» не напряму розповідає про війну в Україні. Це знахідка для документаліста, — каже Сергій Коровайний. — Там переплітаються теми війни та вразливих груп населення, там можна зрозуміти, як війна вплинула не лише на прифронтові території, а й на хворих діток, на літніх людей, на родини, які вже мали проблеми зсередини. Війна підсилила й загострила всі труднощі». Сергій Коровайний, по-перше, хотів розповісти про працівників і волонтерів «Міста Добра», які роблять величезну й важливу справу, і по-друге, поділитись історіями його мешканців.
«Я — воєнний фотограф. Не можна в нас зараз бути іншим. Проте я шукаю неочевидні способи говорити про нашу війну, шукаю ніші, де про війну можна розповідати в непрямий спосіб, — пояснює Сергій. — Історії з фронту дуже потрібні. Проте доволі часто вони — схожі. Варто пробувати шукати теплі та світлі історії, такі гірко-солодкі історії, які українці й іноземці зможуть зрозуміти та відчути до них емпатію. «Місто Добра» — це саме такі історії».
Історії про світло і темряву
Сергій Коровайний говорить, що перед поїздкою в «Місто Добра» мав певні уявлення про це місце та можливі теми для зйомок. Знав, що там є жінки літнього віку й діти з Донецької області. Фотограф роздумував, чи бабусі з Бахмута, наприклад, допомагають малечі з Покровська. Виявилося, що за вмілого керування та фасилітаторства різні за віком і труднощами вразливі групи «Міста Добра» часто перетинаються й допомагають одне одному.
Фотограф подивився усі можливі публікації про «Місто Добра», склав для себе певне уявлення, але вирішив не складати точного плану для зйомок. «Я приїхав з дуже відкритим розумом, намагався зберегти свіжість сприйняття, — говорить Сергій Коровайний. — Я приїхав на декілька днів. У перший день майже не знімав, ходив територією, з усіма вітався й знайомився. Там дуже багато всього, і я пробував для себе скласти цю мозаїку в цілісну картинку».
Сергій Коровайний був у будинку для мам з дітьми та жінок, які зазнавали домашнього насильства чи опинилися в інших складних життєвих обставинах. Мами мають можливість відправити дітей у садок чи школу і витратити вільний час на навчання в академії «Мама шиє». Курси кравецької справи й шиття дають можливість жінкам опанувати новий фах, щоб працювати та забезпечувати себе і дитину. «Мені абсолютно нормально працювати з жінками й мамами, які опинились у складних життєвих обставинах. Утім розумію, що ніколи не розповім цю історію так, як це зробить жінка-фотографка. Мені здається, що набагато легше жінка відкриється іншій жінці, і фотографка набагато краще зрозуміє свою героїню», — каже Сергій Коровайний.
У «Місті Добра» є Департамент захисту прав жінок, Медичний центр з реабілітаційним та паліативним відділенням, планується будівництво інклюзивної школи, є притулок для тварин «Хвостики», Центр каністерапії та інші напрямки. З початком повномасштабного російського вторгнення тут прийняли евакуйованих дітей з інтернатів. «Люди мене зустрічали привітно й тепло. Маю таку гіпотезу, що у цьому місці вони самі отримали любов і стали більш відкритими до світу, навіть якщо раніше вони такими не були», — каже фотограф.
Історії про життя та інше життя
«Емпатія й гідність, мабуть, найважливіші у таких чутливих історіях. Потрібно, щоб людям, які й так пережили дуже багато, було комфортно із фотографом, — говорить Сергій Коровайний. — Зйомки у «Місті Добра» — це можливість перемкнутися з історій з фронту, де все доволі зрозуміло, прямолінійно та жорстко».
Фотографа особливо зачепив паліативний центр «Міста Добра», у якому працюють з дітьми, котрі можуть ніколи не одужати. «Там дуже різні за віком і тяжкістю хвороби діти з усієї України. Багато дітей не можуть спілкуватися, ходити. Дуже багато малечі із прифронтових територій: Сумщини, Харківщини, Дніпропетровської та Запорізької областей, — каже Сергій Коровайний. — Діти мають гідне й світле життя, наскільки це можливо з їхніми хворобами. Світло і смерть там ходять поруч».
Сергій Коровайний декілька днів провів зі старшими дітьми з паліативного центру, декотрі з них нещодавно приїхали з Донецької області. Він планує продовжувати знімати історії про цих хлопців: крізь історії декількох героїв показати інші аспекти впливу війни на суспільство; розповісти історії людей, яким і до війни не було легко жити і які були змушені залишити свої домівки. «У кімнаті центру живуть декілька хлопців, вони усі мають серйозні хвороби, різні обставини й потрапили у «Місто Добра» з різних куточків України. Хтось із них з прифронтових територій, хтось із порівняно спокійніших регіонів. Хлопці дуже різні і щемко дивитись, як вони проводять час разом», — ділиться фотограф.
Сергій Коровайний — український документальний фотограф, активно висвітлює події російсько-української війни. Співпрацює з міжнародними виданнями, зокрема Wall Street Journal, Washington Post, The Guardian, Financaial Times та іншими. У своїх проєктах фокусується на темах російсько-української війни, екології й на різних аспектах української сучасності. Здобув освіту у США на магістерській програмі з Visual Storytelling як стипендіат Програми імені Фулбрайта. У 2018 році приєднався до The Gate, провідного українського фотоагентства. Роботи Сергія експонувалися на численних персональних і колективних виставках в Україні, США та ЄС.
Соціальні мережі фотографа: Instagram, Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: Владислав Краснощок
Літературна редакторка: Юлія Футей
