Український фотограф Станіслав Остроус розповів про зйомки у прибережних районах Херсона, які щодня атакують дрони, про єдиного мешканця вулиці Портової та про відчуття дому у місті, де кожного дня залишається все менше людей.
«Херсон — це мій дім»
«У розташовані біля Дніпра райони Херсона не ходять місцеві фотографи — надто небезпечно. Це червона зона, де вже загинуло багато цивільних людей. Мені пощастило туди потрапити у період Великодніх свят лише на пів дня разом із місцевими волонтерами», — розповідає фотограф Станіслав Остроус.
Він прожив у Херсоні більш як двадцять п’ять років, а вперше після повномасштабного російського вторгнення приїхав у місто в березні 2024 року. Разом із литовським фотографом і куратором Даріусом Вайчекаускасом Стас працює над книгою про довоєнне життя Херсона та продовжує фотографувати місто після початку російського вторгнення.
«Періодично приїжджаю в Херсон, ходжу вулицями міста, розмовляю з людьми, фотографую і збираю історії, — говорить Стас. — Минулого року знімав навіть в Антонівці, яка розташована впритул до бойових дій. Зараз туди їздять лише волонтери, які евакуюють людей».
«Цього разу у Херсоні було дуже складно знімати — постійна загроза обстрілів та масованих дронових ударів. Дрони там літають своєрідними зграями й атакують усе, що бачать. Вони зависають над вулицями та полюють на людей — їм байдуже, що це можуть бути жінки чи діти. Найбільша небезпека у розташованих уздовж Дніпра районах, з яких виїхали практично всі жителі».
Херсон у плані нагадує велике віяло, обернене широкою стороною до річки Дніпро. Центральна пішохідна вулиця міста стала своєрідним кордоном, південніше якого не їздить громадський транспорт і не ходять місцеві мешканці.
«Я випадково зустрів давніх знайомих, які їхали у справах в район парку Слави, що біля Дніпра. Мене привезли туди на машині і я мав нагоду походити знайомими вулицями, — ділиться Станіслав Остроус. — Сфотографував готель «Фрегат», розташований безпосередньо на набережній. Довкола нього тепер — пустка».
У прибережних районах Херсона сьогодні майже ніхто не живе. Це величезний біль для міста, розташованого біля ріки. Поблизу вулиці Портової Стас Остроус зустрів єдиного її мешканця — Олександра Журбу. Чоловік пенсійного віку залишається в небезпечному районі, оскільки прожив там усе своє життя, і це — його дім. Насправді це серйозна мотивація.
Фото Станіслава Остроуса
«У цьому районі досі функціонує котельня, яка опалює будинок Олександра Журби. Уявіть собі — люди працюють, щоб забезпечити теплом декількох жителів району. Щиро ними захоплююсь», — каже фотограф.
Станіслав Остроус зазвичай зупиняється вдома у своїх знайомих, коли приїжджає в Херсон. Цього разу буквально за кілька днів до приїзду його добрий друг Олег Дегусаров зі своєю командою волонтерів потрапив під обстріл — їхній автомобіль атакував дрон.
«Олег отримав поранення і зараз у київській лікарні на реабілітації. Один з учасників команди, молодий хлопець, загинув», — говорить Станіслав Остроус.
Фото Станіслава Остроуса
«Коли фотографуєш у червоній зоні, адреналін зашкалює. Знімав лише на одну плівкову камеру, хоча мав з собою ще два інших фотоапарати. Не продублював жодного кадру. Спішив. По-перше, не хотів підвести волонтерів, які чекали на мене біля машини, а, по-друге — у мене вже були квитки на потяг, який мав вирушати через декілька годин. Увесь час дорогою додому в Харків хвилювався, що нічого не вийшло», — усміхається Стас Остроус.
«Херсон — це мій біль»
На фотографіях вулиці Херсона пусті та безлюдні, такі ж вони і в реальному житті.
«У спальних районах міста, розташованих далеко від Дніпра, та в центрі Херсона ще жевріє життя, а об 11 годині ранку — просто кипить. Працюють супермаркети й продуктові ринки, бабусі на вулиці продають квіти, їздить громадський транспорт, щоправда, тільки до центру. На відміну від минулого року, вулиці мають чистий та охайний вигляд, усюди клумби й рясно цвіте бузок. Складається враження, що ніякої війни немає, — говорить Остроус. — Проте варто лише відійти від центру на південь, одразу потрапляєш у пустку. По вулицях бігають тільки собаки, які можуть об’єднуватися у небезпечні для людей зграї».
По обіді відчуття апокаліпсиса торкається всього міста. Після третьої години люди розходяться по своїх районах, закриваються у будинках. Станіслав говорить, що у місті залишилось не більше двадцяти відсотків тієї кількості мешканців, яка була до війни.
«Мені траплялись поодинокі пішоходи навіть поблизу парку Слави, розташованого впритул до набережної Дніпра. Проте там дуже інтенсивні обстріли й фотографувати практично неможливо. Наприкінці 2024 року до обстрілів артилерією та мінометами додалися інтенсивні масовані дронові атаки. Постійно чути автоматні черги — наші військові збивають дрони. Війна там дуже близько», — каже фотограф.
Херсон — це єдине велике українське місто, яке перебувало в окупації і яке звільнили. Багато друзів і знайомих Стаса пережили російську окупацію.
«Коли мої знайомі та друзі відчувають довіру, охоче діляться пережитими історіями й емоціями. Одна моя знайома волонтерка сказала, що росіянам можуть дістатися лише три перші літери із назви міста, а не Херсон, — говорить з усмішкою Станіслав Остроус. — Херсонці продовжують любити своє місто й залишаються тут жити».
Наприклад, художник-наївіст Олександр Жуковський, який зараз робить скульптури із землі, до якої переосмислив своє ставлення після окупації. Він виготовляє зі спеціальної суміші землі яйця, в які додає жменьку зерен. Коли виріб потріскається – зерно проросте і його виріб стане початком нового життя.
«Мені важлива фіксація змін, які відбуваються у місті. Херсон — це важливий етап мого життя, частина мого життя. Там народились усі мої діти, там у мене є дім, мій єдиний дім. Я досі продовжую сприймати помешкання, яке колись сам купив, як дім, у якому мені було добре, — розповідає фотограф. — Херсон — дуже миле й затишне місто, по-своєму красиве та класне. Місто було зґвалтоване, а зараз його продовжують нищити й стирати з лиця землі. Херсон — цей мій особистий біль і трагедія».
Станіслав Остроус — народився 1972 року в Жмеринці, Україна. Почав фотографувати у 2012 році. Член UPHA — Української фотографічної альтернативи та MYPH. Учасник основної експозиції фестивалю «Batumi Photodays» (2016 - 2019). Шорт-лист PhotoCULT 2019. Зараз живе і працює в Херсоні, Україна.
Соцмережі фотографа: Instagram та Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
.png)
