Повернення військовослужбовців з російського полону — позитивна подія, про яку змогли домовитися на перемовинах українська та російська делегації. Втім, жодного захисника з «Азову» Росія не віддала. Кремлівська влада продовжує утримувати азовців у полоні як свою здобич. Кремль намагається усіляко зламати український спротив, адже тема повернення полонених азовців — це вагомий важіль для маніпулювання емоціями, наболілою темою. Бо це ті, кого дуже довго чекають в українських родинах.
А ще кремлівська пропаганда побудувала навколо українських праворадикальних сил ідеологію цієї війни. На утриманні азовців у полоні зараз і підтримується російська пропаганда. Врешті, Кремль боїться повернення азовців на поле бою як одного з найбільш дієвих українських підрозділів, тому просуває наратив «героїзм «Азову» — це всього лиш легенда».
«Банда для крайніх правих»
5 травня Україна відзначила 11 років з дня заснування підрозділу «Азов». Проте боротися проти прихованої російської агресії учасники руху «Азов» почали набагато раніше.
Українська патріотично налаштована молодь особливо активно просувала свою протилежну до «руского міра» ідеологію на півдні та сході ще у 2005–2010 роках. Це патріоти, що виросли в незалежній Україні й не пам'ятали життя в Радянському Союзі.
Організації, що входили в «Азовський Рух» — «Патріот України», «Чорний корпус», «Національні дружини» та інші — кремлівська влада використала для військової пропаганди та залякування.
«Одна раса! Одна нація!» Як націоналісти з батальйону «Азов» побудували в Україні власну державу» («Лента.ру»).
Ворожа пропаганда проти руху «Азов» була побудована на підвищенні емоційності, викривленні інформації та відвертому обмані. Вони маніпулювали історією становлення підрозділу, його зв'язками в Україні та по світу; ідеологією й символікою; заявами ватажків організації; учасниками з сумнівною репутацією та скандалами навколо них. Називали українські патріотичні об'єднання «бандою для крайніх правих», приписували їм катування, насилля, викрадення людей, вбивства та грабунок, терор проти мігрантів і розправи з політичними противниками. Мовляв, азовці мали покровителів з олігархату й відстоювали їхні інтереси.
Варто зазначити, що праворадикальний рух в Україні виник на противагу наявному на той час середовищу. Це були часи бездіяльності влади й правоохоронних органів, тотальної корупції й активізації проросійських сил. За часів президентства Януковича відбувалися політичні розправи й репресії українських патріотів. А за часів Порошенка було скоєно чимало замахів на активістів, які залишились нерозкритими. Українська активна громадськість жила в перманентному страху.
В ті буремні часи «Патріот України» (2006–2014 роки) вів вуличні війни з комуністичними та проросійськими організаціями. «Чорний корпус» (2014 рік) воював із сепаратистськими рухами на північному й південному сході України. «Національні дружини» (2017–2019 роки) патрулювали вулиці, боролися з браконьєрством, рейдерством та готувались до територіальної оборони. Батальйон «Азов» воював у зоні АТО/ООС та продовжує воювати у російсько-українській війні вже як 12-та бригада спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Однак більше за дисципліну та вишкіл росіян лякала ідеологія «Азову».
«Але головною силою «Азову» була не бронетехніка чи артилерійські засоби, а наявність власної ідеології, що перетворила полк в міцно спаяну бойову машину» («Лента.ру»).
Щоб розбалансувати «бойову машину «Азову»» кремлівська пропаганда звинувачувала організацію у расизмі, а символіку та ритуали пов'язувала з німецьким та італійським неонацизмом. Мовляв, на шевронах і прапорах азовців те саме «чорне сонце» та вольфсангель («вовчий крюк»). Насправді ця символіка прийшла в «Азов» з організації «Патріот України», яка стала основою для бригади і є монограмою з літер «І» та «Н».
Поширювали вигадки пропагандисти й про фашистські татуювання підрозділу, яких насправді у більшості азовців взагалі не було.
Ідеологія «Азову» — подразник для кремлівської влади. Обряди та церемонії підрозділу, такі як читання «Молитви українського націоналіста», «Декалогу» (десять заповідей — авт.); смолоскипна хода та інші, переплітаються з традиціями національно-визвольного руху часів УПА. Варто зазначити, що смолоскипна хода на честь видатних українських діячів щорічно проходила у містах Донеччини як символ єдності усіх патріотів України.
«Детектор медіа» пояснює, що ідеологія «Азову» є українським націоналізмом у європейській інтерпретації: «Українські націоналісти як загалом, так і окремі бійці полку «Азов», позиціонують себе правонаступниками Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії (визвольний мілітарно-політичний рух, заснований у XX сторіччі для боротьби за відновлення незалежності України, аналогічний за своєю сутністю до Шинн Фейн та Ірландської Республіканської Армії), але є більш відкритими до співробітництва з іншими народами».
Український фотограф В’ячеслав Ратинський не раз фотографував урочисті проводи добровольців майбутнього полку «Азов» на фронт. Він згадує проводи початку літа 2014 року на Софійській площі, де було досить людно: до сотні хлопців з родичами та дівчатами, багато журналістів.
«Хлопців привезли декількома автобусами, подію анонсували і на площі було багато журналістів та фотографів, — пригадує В’ячеслав Ратинський. — Софійська площа — це дуже символічне місце. Наче сто років тому на старій фотовідеохроніці з Петлюрою і Грушевським та підрозділами Січових Стрільців», — ділиться спогадами В’ячеслав з Українською асоціацією професійних фотографів (УАПФ).
«Розгалужена мережа ультраправих терористів у всьому світі»
Після Євромайдану іноземна преса стала дедалі більше цікавитися українськими добровольчими організаціями. Росія ж намагалася поширювати наративи про загрозу від «Азову» не тільки на внутрішню, а й на зовнішню аудиторію.
«Азовці проєктоорієнтовані не тільки на Україну, а й на західних ультраправих» з метою «залучення добровольців з бойовим досвідом на роль інструкторів та пошук додаткового фінансування, — пише «Украина.ру». — У всьому світі сформувалась розгалужена мережа ультраправих терористів за останні 8 років під безпосереднім впливом українських «героїв нації»». Видання стверджує, нібито за останні роки в Україну прибуло багато бойовиків.
Росія перемикала увагу світу на нацистів в Україні: ««Азов» чекає свого часу, масштабної кризи української державності, коли ніщо не завадить азовцям взяти владу. Бо вони до цього готові», — «Лента.ру». І поки світ боявся того, що демократію в Україні можуть захопити ультраправі, Росія готувалася до повномасштабної війни в Європі, посилюючи свій вплив у політиці європейських країн.
Щоб очорнити підрозділ в очах світової спільноти, російські медіа пов'язували американських стрільців з «Азовом». «Украина.ру» стверджувала, що «зв'язок між «Азовом» і терактами в Америці очевидний». Буцімто серед одягу стрільців знаходили символи, які використовують азовці. Через російську пропаганду близько 10 років «Азов» не отримував допомогу від США.
Серія фотографій із заводу «Азовсталь» військовослужбовця «Азову», оборонця Маріуполя, фотографа Дмитра (Ореста) Козацького, який повернувся з російського полону восени 2022 року, привернула увагу світової спільноти й була відзначена на міжнародних фотоконкурсах.
Світлини Козацького з «Азовсталі» викликали лють у росіян: «Нацисти, що засіли в катакомбах влаштували фотосесію», — написало «Военное обозрение».
«На знімках зафіксовані поранені та покалічені бойовики, які втратили кінцівки й перебувають в антисанітарних умовах. Однак здаватися вони принципово не бажають, очікуючи, очевидно, відплати за розправи, які вони скоювали багато років над цивільним населенням Донбасу» («Военное обозрение»).
Дмитро Козацький розповів про важливість відзнятих світлин УАПФ: «Тоді, на «Азовсталі», я не думав про глобальне значення своїх фотографій. У мене не було таких амбіцій чи планів. Я просто робив свою роботу. Але було чітке внутрішнє відчуття: це важливо і це потрібно зафіксувати. [...] Якось в Америці, вже після полону, один представник влади сказав мені: «Коли ми побачили твої фотографії з «Азовсталі» — це стало для нас поштовхом, щоб посилити допомогу Україні». І це для мене був момент усвідомлення: фотографія не зупинить війну, але вона може викликати емоцію. А емоція може щось змінити».
«Як в Україні з неонацистів зліпили героїв?»
Після Революції Гідності на сході та півдні України спецслужби РФ почали розхитувати українську державність. Вони організували в українських містах серію проросійських мітингів прихильників федералізації України, називаючи це «русскою весною». Сепаратисти почали захоплювати адмінбудівлі й відділки поліції. Такі дії росіяни подавали як «волевиявлення народу».
Проти сепаратистів тоді виступили українські націоналістично-патріотичні угрупування. Їм вдалося зупинити «русскую весну» і відстояти Харків, Одесу й Маріуполь.
«Де воював «Азов»? Як в Україні з неонацистів зліпили «героїв»?»
Формування «Чорний корпус», попередник «Азову», у ніч свого заснування 1 березня 2014 року штурмом взяв клуб «Оплот» — головний штаб харківських сепаратистів. 1 березня 2014 року «Чорний корпус» захищав Харківську облдержадміністрацію.
УАПФ розповідала про протистояння березня 2014 року в Харкові: «У ніч на 15 березня 2014 року загін «Чорний корпус» вступив у бої з проросійськими силами на вулиці Римарській у Харкові. Це було перше бойове зіткнення, де проросійська сторона мала втрати загиблими.[...] 1 травня 2014 року відбувся останній рейд «Чорного корпусу» на Харків. Внаслідок цього не відбулася анонсована проросійськими силами масова демонстрація із подальшим захопленням влади у Харкові».
«Бійня у місцевого відділку міліції»
Протистояння у Маріуполі — фрагмент війни на сході України, коли місто протягом двох місяців перебувало під окупацією проросійських бойовиків.
Ворожа пропаганда стверджувала, що в Маріуполі азовці робили «масові каральні акції проти мирних мешканців», бо, нібито, «ніяких армій «ДНР» та «ЛНР» ще не існувало». Мовляв, з квітня СБУ активно хапала у місті противників Майдану, «активістів протестного руху», багато з яких потім зникали.
Насправді ці два місяці у місті процвітало беззаконня, бандитизм, було чутно стрілянину. Силові структури міста були паралізовані. Сепаратисти проводили мітинги за приєднання до Росії, захоплювали адмінбудівлі. І навіть у таких умовах українці мітингували під жовто-блакитними прапорами.
Події в Маріуполі, які відбулися 9 травня 2014 року, пропаганда подає як спосіб відсвяткувати День Перемоги. Буцімто на свято київська влада влаштувала подарунок всім мешканцям — «бійню у місцевого відділку міліції» («Украина.ру»). Мовляв, українські нацгвардійці розстрілювали міліціонерів, які відмовилися розганяти мирний мітинг на День Перемоги. «Як і масова першотравнева демонстрація в Одесі, мітинг у Маріуполі налякав нову владу», — написала «Украина.ру».
Насправді 9 травня 2014 року бойовики захопили відділок поліції та отримали доступ до зброї. В будівлі перебували й українські міліціонери — почалася збройна сутичка. «Чорний корпус», який тоді здійснював рейди у Маріуполь, був реорганізований у батальйон «Азов». Пропагандисти поширювали залякувальні меседжі, що Україна «надала державний статус всім, хто хотів «постріляти на сході у ватників».
Місцевий відділок міліції звільняли українські спецпідрозділи Нацгвардії, «Азов» та військовослужбовці на БМП. В результаті бою будівля повністю згоріла. Загинуло 14 людей з обох сторін, а також цивільні. Однак визволити Маріуполь з першого разу не вийшло — після спецоперації українські військовослужбовці покинули місто.
Пропаганда перекручувала факти, мовляв, «Азов» змушений був відійти з Маріуполя, бо місцеві жителі не підтримали ні їх, ні проукраїнських силовиків.
«Зіткнувшись з численною ворожістю зі сторони місцевих мешканців, бойовики «Азову» 11 травня відійшли з міста, де згодом був проведений референдум про суверенітет «ДНР». Однак 13 червня 2014 року, взявши підкріплення «азовці» знову штурмували місто, почавши репресії проти місцевих жителів. І тільки через 8 років, у 2022 році місто було вдруге звільнене від нацистів» («Украина.ру»).
11 травня у місті проросійські сили провели «референдум» за проголошення суверенітету «ДНР», для якого в місті було відкрито всього чотири виборчі дільниці. Ворожа пропаганда називала явку на референдум «величезною».
Насправді штаб АТО вирішив тимчасово вивести українських бійців з міста, щоб уникнути зростання напруги. По периметру міста встановили пропускні пункти. Під владою України залишився аеропорт. Було вирішено посилити кількісно та якісно батальйон «Азов».
13 червня 2014 року українські спецпризначенці (в тому числі й «Азов») знищили важливі опорні пункти терористів, техніку, відновили контроль над усіма захопленими будівлями, затримали кілька десятків бойовиків. Над Маріуполем знову замайорів прапор України. У відповідь на криваві події в Маріуполі українська влада оголосила початок Антитерористичної операції.
«Каральні операції на Донбасі»
Операції «Азову» в зоні АТО та ООС пропаганда називає «каральними операціями на Донбасі». 4 серпня 2014 року разом із ЗСУ азовці звільняли Мар'їнку від проросійських бойовиків. Брали участь в Іловайській та Широкинській операціях. У 2019 році «Азов» мав бойові завдання в районі Світлодарської дуги.
Пропаганда намагалася знеславити дії підрозділу під Іловайськом та Широкиним. Пропагандисти стверджували, що операція українських військ зі штурму Іловайська у серпні 2014 року закінчилася трагічно для України через самовпевненість українського командування та втечу азовців з поля бою. Мовляв, українське командування недооцінило сили «ополченців», а азовці саботували їхні накази, щоб зберегти особовий склад. «Азовці, не виконавши жодного бойового завдання, самовільно покинули поле бою», — «Украина.ру». Саме через це, буцімто, загинули військовослужбовці суміжних підрозділів.
Насправді трагедія в Іловайську сталася через те, що сепаратистів підтримувала російська армія. Фронт «посипався», підійшла російська армія і поступово відрізала можливості відступати. ЗСУ змушені були оборонятися. «Азов» втратив сімох воїнів. 20 серпня командир «Азову» Андрій Білецький дав наказ вивести батальйон з оточення.
Про Павлопіль-Широкинську наступальну операцію 10–18 лютого 2015 року пропаганда поширювала тезу, що вона не мала стратегічного значення. Нібито після втрати Донецького аеропорту та з великими втратами під Дебальцевим українській владі потрібні були хоч якісь перемоги.
Насправді Широкинська операція була однією з найуспішніших для України. А саме селище Широкине було одним зі стратегічних населених пунктів на шляху можливого наступу на Маріуполь. Спільно з іншими підрозділами «Азову», що на той час був переведений у склад Нацгвардії України, українським військам вдалося встановити контроль над низкою сіл: Павлополем, Бердянським, Широкиним і Лебединським та відсунути сепаратистські формування від Маріуполя. На цьому напрямку тривали тяжкі бої із застосуванням противником танків та артилерії, що майже повністю зруйнували селище.
1 липня сепаратисти оголосили Широкине буферною зоною у вигляді «жесту доброї волі». «Азов» також був виведений за передню лінію.
В’ячеслав Ратинський знімав тренування бійців «Азову» наприкінці 2014 року й улітку 2015-го. «Зараз у мене є відчуття дежавю, бо зараз в тому ж місці я знімаю уже нових молодих добровольців, але все тієї ж старої війни. Цікаво, де ті хлопці з фотографій 2014–2015 років, чи живі усі і чи здорові? Напевно не всі, бо і на тих фотографіях я знаходжу хлопців з ампутаціями», — розповідає В’ячеслав у матеріалі УАПФ.
«Оборона Маріуполя не мала ніякого значення»
Після повномасштабного вторгнення батальйон «Азов» спільно з іншими підрозділами героїчно обороняв Маріуполь протягом 86 днів. Завод «Азовсталь» став для оборонців останнім рубежем у місті, де 82 дні українські війська були в повному оточенні під ударами авіації російської армії та мали дефіцит озброєння.
Попри це пропаганда поклала відповідальність за знищення Маріуполя на її оборонців. Російський солдат, учасник штурму Маріуполя, розповів «Лента.ру», що українські військові у Маріуполі стояли міцно: «У них крутий вишкіл, але є одна проблема: вони зовсім не хочуть помирати».
«В Маріуполі, як не крути, було пекло. Після штурму мені нічого не страшно. Унікальна школа для будь-якої армії» («Лента.ру»).
Російський солдат, що штурмував півмільйонне місто, продовжив свою пропагандистську оповідь: «Військово-політичне керівництво України вирішило знищити це місто. Не знаю, навіщо. Може, хотіли дати картину для західної аудиторії, а може хотіли змусити нас загрузнути, може, думали, що формування, що штурмували Маріуполь, чи російське суспільство морально зламаються від побаченого».
«Тобто історія не в тому, що ми їх під Маріуполем розбили, а вони в місто відійшли й вийти не могли, бо з усіх сторін наші. Ні, вони цілеспрямовано свій гарнізон на заклання віддали, щоб нам влаштувати це пекло. І водночас усім мешканцям Маріуполя» («Лента.ру»).
Російські пропагандистські медіа писали, що їхнє командування відмовилося від штурму заводу через недостатню кількість сил для взяття такої величезної території. Тому російське командування вирішило «замість штурму робити їм цілодобове бомбове пекло».
«Цивільних там не залишилось, тому у наших підрозділів розв'язані руки. Це означає, що залишки терористів будуть знищувати всіма доступними засобами», — писало «Военное обозрение». Хоча в укриттях на території заводу все ще могли залишатися цивільні.
Після виходу з «Азовсталі» Дмитро Козацький шкодував, що мало знімав тоді героїчних оборонців: «Треба було більше фотографувати війну. Ми тоді робили акцент на цивільних — більшість інтерв’ю і матеріалів були саме про них. Але зараз я шкодую, що не виходив на позиції, не знімав тих, хто насправді був вартим цієї публічності. Не скажу, що ті, хто є на моїх портретах, не варті уваги. А є люди, які справді заслуговують на визнання. І я проґавив можливість їх показати.
Я шкодую, що тоді не мав у собі більше сміливості, що сцикував, бо саме в спротиві, в бою, у цих людях і була справжня сила «Азовсталі». І саме це треба було документувати».
Прагнучи знецінити героїзм оборонців Маріуполя та схилити Україну до капітуляції, пропаганда вкотре повторювала, як мантру: «оборона Маріуполя не мала ніякого значення. Просто в результаті ЗСУ втратили найбільш боєздатні підрозділи, — пише «Лента.ру». — Вони здадуть міста без бою. Маріуполь став для київського командування хорошим уроком».
Однак українські військові в Маріуполі більш як два місяці відтягували сили ворога від інших напрямків.
20 травня 2022 року українські оборонці Маріуполя вийшли з «Азовсталі» за наказом вищого військового керівництва заради збереження життів у надії на те, що є домовленості і їх швидко обміняють.
Мстислав Чернов розповів «Детектору медіа», як саме вирішив передати масштаб катастрофи на «Азовсталі» у своєму фільмі «20 днів у Маріуполі»: «Виходом став один кадр із цифрою «86». Ми мали титри, які розповідали про події після нашого від’їзду. Але ми вирішили прибрати все, щоб глядач побачив лише одну цифру. І цього достатньо, щоб у голові розірвалася бомба: якщо 20 днів — це те, що вони пережили, то що таке 86?».
Далі російська пропаганда почала малювати образ «визволителів» з російських солдатів, які начебто звільнили маріупольців після восьми років життя під окупацією «київського режиму» й репресій «Азову» та допомагають повернутися до нормального життя. «Окупація — це пропаганда та ідеологічний тиск, нав'язування нової історії, заборона рідної мови. Тобто, зрозуміло, про яку країну йдеться, і хто відповідає ознаці окупанта» — писав телеграм-канал «Украина.ру».
«Звільнення чи окупація? Багато хто спекулює на цих темах».
«Украина.ру» писала: ««цвіт нації» України спалював будинки та вбивав мирних мешканців у Маріуполі, перетворивши місто на руїни».
Вони звинувачували «Азов», що ті не випускали людей з міста і «зганяли маріупольців у підвали». Мовляв, в українському націоналізмі абсолютною сакральною цінністю є не народ, а територія, і що саме тому «українським військовослужбовцям було легко стріляли по своїх цивільних, почувши, що Маріуполь — російське місто» (телеграм-канал «Украина.ру».)
На підтримку пропагандистської кампанії проти «Азову» ворожі медіа публікували інтерв'ю маріупольців, які пережили пекло на землі та врешті опинилися під російською окупацією. Також вони публікували зізнання в злочинах полонених азовців, засуджених за сфальсифікованими вироками.
Та справжня причина знищення міста одна-єдина — це повномасштабне вторгнення російської армії. Більш ніж вісім років «Азов» дислокувався під Маріуполем. Серед азовців було багато маріупольців. Маріуполь був містом «Азову».
Після повномасштабного вторгнення у маріупольців було обмаль часу на евакуацію — з міста можна було виїхати до 28 лютого — 1 березня. Опісля російська армія підійшла впритул і взяла місто в оточення з усіх сторін, в тому числі з моря. Три місяці під безжальним вогнем ворога жителі Маріуполя були без їжі, води й медикаментів. За різними підрахунками через російські обстріли загинуло понад 20 тисяч людей. Реальна цифра може бути набагато вищою.
Дехто з маріупольців свідчив проти азовців, але причини цього можна зрозуміти, знаючи атмосферу в місті. Про це красномовно висловився російський штурмовик в інтерв'ю «Лента.ру»:
«Так, більшість людей в кожному зайнятому нами дворі зустрічало нас як визволителів. А як вони ще нас повинні були зустрічати? У нас зброя. Вони тільки що пережили найстрашніші моменти свого життя, їм нові проблеми не потрібні».
«Пекельна кіностудія Маріупольфільм»
Російська пропаганда поспішала відбілити дії російської армії в Маріуполі показним відновленням життя у місті. А все тому, що місто на самому початку вторгнення стало першою чорною плямою на репутації Росії через криваві злочини проти цивільних, зафіксовані на світлинах журналістів інформаційної агенції Associated Press.
Роботу іноземних журналістів пропаганда називала «театральними постановками української пропаганди», «пекельною кіностудією Маріупольфільм», на замовлення якої створювався образ міста-мученика.
Завдяки відданості професії та відвазі Мстислава Чернова, Євгенія Малолєтки та Василіси Степаненко увесь світ побачив історію облоги міста очима журналістів. Вони спростували російський фейк про обстріл полового «Азовом».
Дмитро Козацький в інтерв’ю УАПФ висловився про важливість роботи документалістів у Маріуполі: «Було розуміння, що увага світу прикута до Маріуполя і що частина цієї уваги — завдяки самим оборонцям і нашій пресслужбі. Ми говорили про це. Ми показували. А потім — неймовірно потужну роль зіграла команда Associated Press — Євген Малолєтка, Мстислав Чернов, Василіса Степаненко. Вони документували, як росіяни бомблять цивільних. І їхні кадри буквально розірвали інформаційний простір. Вони стали проривом».
Ще один масовий злочин росіян — бомбардування Донецького академічного обласного драматичного театру з написом на асфальті «ДІТИ» для позначення прихистку. Це сталося 16 березня 2022 року, на наступний день після того, як журналісти Associated Press покинули місто. І оскільки Маріуполь уже був в окупації, російська влада брехала, що «слідів авіанальоту не було», що в театрі був штаб «Азову», а загинуло всього 14 осіб.
Однак інформаційна агенція Associated Press провела власне розслідування. Серед розслідувачів були Мстислав Чернов і Василіса Степаненко. «Розслідування AP спростовує російську брехню про те, що театр нібито підірвали українські військові, або що він використовувався як база ЗСУ. Жоден зі свідків не бачив там українських військових. Жоден зі свідків не сумнівається, що театр був знищений російським авіаударом, точно спрямованим на цивільний об’єкт, де перебували діти», — розповідає УАПФ.
«Прибрати свідків і виконавців злочинів проти власного народу»
Російський пропагандистський наратив про знищення Маріуполя нацистами з «Азову» мав стати виправданням вироків для азовців у російських судах, жорстоке поводження з ними й теракт в Оленівці.
Цей теракт росіяни скоїли у ніч на 29 липня 2022 року — підірвали барак з українськими полоненими військовослужбовцями, оборонцями Маріуполя, у виправній колонії в селищі Оленівка. Тоді загинуло 53 українських військових і понад 130 були поранені. Росіяни звинуватили в теракті київську владу, мовляв, «ударом по Оленівці хотіла прибрати свідків і виконавців злочинів проти власного народу». Відмовляючись надати доступ до місця теракту міжнародним експертам, Кремль ширив фейк про те, що удар був завданий з іноземного озброєння. Цей теракт РФ здійснила невдовзі після того, як Україна отримала від США ракети HIMARS.
«Київ наполіг на тому, щоб військовополонені були розміщені в Оленівці, по котрій ЗСУ завдали удару;
28 липня 2022 року опублікували відеозізнання в злочинах азовців Дмитра Козацького. Далі, в ніч на 29 липня, ЗСУ завдали удару по Оленівці з HIMARS».
За повідомленнями Укрінформу, ГУР МО стали відомі додаткові деталі теракту. За їхніми даними, Росія вчинила теракт, щоб приховати факти тортур над українськими військовими. Також Укрінформ проаналізував так зване відеозізнання Дмитра Козацького, яке виявилось свідченнями проти Олексія Арестовича та його інформаційної діяльності проти Росії.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні 25 липня 2024 року опублікувала заяву про теракт в Оленівці. На основі проведеного розслідування вони спростували, що удар був завданий ракетами HIMARS.
28 липня вся Україна вшановує День пам'яті загиблих у теракті в Оленівці. А ще пам'ятаємо, що вже четвертий рік сотні азовців досі в полоні росіян — наші діти, брати та сестри. Люди, які просто хотіли змінити країну на краще. І робили для цього все.
Український фотограф і азовець Дмитро Козацький поділився з УАПФ своєю найбільшою мрією: «Я борюся за наших полонених. І моя мрія — щоб усі вони повернулися з російського полону. Тому моя відповідь така: я б хотів зробити фото останніх полонених, яких звільнили. Якщо ми говоримо про мрію — я маю право про це мріяти, і я справді хочу, щоб саме так і сталося».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
.jpg)
.jpg)
