Олександр Рупета працює в Україні та по всьому світу, спеціалізуючись на темах соціальної антропології, соціальних конфліктів і особистісних історій. У центрі його уваги — люди та спільноти, простори та моменти, які формують наш час. Олександр Рупета розповів про авторські проєкти, етику у фотографії та міжнародний досвід роботи документального фотографа.
Олександр є членом Міжнародної федерації журналістів, Федерації європейських фотографів та Незалежної медіапрофспілки України. Його роботи публікували The New York Times, Financial Times, The Times, The Guardian, The Economist, Time, Nature, Forbes, National Geographic Traveler, а також профільні медіа Bird In Flight, C41 magazine, FotoRoom, Dodho Magazine, The Heavy Collective та багато інших.
Натхнення та фотографи
«Займатись фотографією я почав дуже рано. У десять років мені залишилась від дядька лабораторія і я проявляв там кадри зі свого плівкового фотоапарата», — пригадує Олександр Рупета. Точкою відліку у професійній фотографії вважає роботу для українського видання журналу National Geographic. «Я просто прийшов до них на співбесіду зі своїми фотографіями з різних поїздок, — розповідає Олександр. — У той час цікавився релігіями й запропонував їм фотопроєкт про суфіїв — містичну течію ісламу». Разом із журналісткою Рупета їздив на зйомки у Крим, на північ Кіпру та в Туреччину. Олександру вдалось отримати доступ до дуже закритих спільнот, а окремі ритуали навіть не дозволили фотографувати. Завершальною частиною проєкту мали стати зйомки в Криму, де Рупета планував зняти хранительку давнього суфійського центру. Проте невдовзі відбулась Революція Гідності, анексія Криму, а українська версія National Geographic закрилась. «Історія так і залишилась незавершеною, але я здобув дуже цікавий досвід. Думаю, що саме він спонукав мене не просто подорожувати, а подорожувати як журналіст», — ділиться Олександр Рупета.
У 2014 році Олександр Рупета оформив прескарту і разом зі знайомою журналісткою їздив у країни Середнього Сходу, в Афганістан та Іран. Майже кожного року фотограф шукав для себе нові ідеї для поїздок та зйомок — були країни Африки та Азії, Індія, де Олександр проводив близько місяця. Наприкінці 2017 року він вирішив робити документальні проєкти. «Постійно в голові була ідея, що треба робити щось цікавіше ніж те, чим я займаюся зараз. Спочатку не відчував у собі цих сил, але наприкінці 2017 року зрозумів, що дозрів до власних довгострокових проєктів», — пригадує фотограф.
Олександр Рупета говорить, що фотографію сприймає через мистецтво. Обоє його батьків художники за освітою, і він увесь час був у мистецькому середовищі — у майстернях, на пленерах і творчих тусовках. «Я зустрічав багатьох людей не те що без мистецької освіти, але і зовсім не з цієї сфери, але вони обирали ті ж самі фотографії, що і я, — розповідає Олександр Рупета. — Тут немає кореляції між освітою чи віком. Знаю багатьох дуже молодих фотографів, які дуже зухвало та класно знімають». Один з улюблених фотографів Олександра Рупети, який став для нього взірцем репортажної фотографії та документалістики, — Ед Каші. Особливо його вразив репортаж Еда Каші із Криму, знятий для видання National Geographic. «Робота з легкою іронією, підняті цікаві та важливі теми, мені сподобалось, як Каші працює з фіксерами, — каже Рупета. — Ед Каші став моїм ментором в одному проєкті й ми з ним говорили про цей проєкт у Криму. Мені досі видається, що це найкраще, що Ед Каші зробив за своє життя. Безвідносно до того, що це в Україні і що це мені було цікаво».
До переліку робіт, які вразили Олександра Рупету, належить також книга англійського митця Джема Саузена. «Він якось зустрів у лісі художника, який зробив там невеличкий басейн, який малював. Художник помер і Джем дуже багато років ходив на це місце і фотографував, як копанка художника потихеньку занепадає і природа бере своє, — розповідає Рупета. — Медитативна серія, знята протягом десяти років. Вона візуально дуже красива, і кожен кадр сам по собі класний. Я ніколи раніше не стикався з подібними роботами. Для мене це була перша фотокнига з власним концептом і дуже якісно зроблена».
Олександру Рупеті подобається естетика фотографій Джефф Волл. Він штучно відтворює кадри, які йому колись подобались. «Мене колись дуже вразила книжка Курта Воннегута «Timequake», коли людство відкинуло на роки назад і вони переживали знову те, що вже робили. Власне у фотографіях Джефа присутня ідея відтворення якихось речей, які йому сподобалися. Наприклад, є фотографія робітників, які стоять у черзі. Джеф найняв цих робітників і вони йому кілька тижнів позували у тій самій черзі», — розповідає Олександр Рупета.
До вище переліченого списку фотографів Рупета додає ім’я Сьюзен Ліпер. Мисткиня починала зі стандартної документальної фотографії, працювала над книгою про закриту американську спільноту людей. Потім почала знімати пейзажі, які називає «суб’єктивною документалістикою». «Якщо це пейзажі — це інтелектуальні пейзажі. Інколи взагалі незрозуміло, що їй там сподобалось, але серія виглядає прекрасно», — каже Рупета.
Олександр Рупета говорить, що йому подобається багато сучасних українських фотографів. «Можу назвати Бориса Михайлова — для мене він у фотографії наче Довженко у кінематографі», — говорить фотограф.
Подорожі та проєкти
Зараз Олександр Рупета документує війну, знімає Донецьку область. «Зараз я трішки змінив підхід до фотографії. Не впевнений, що я дуже свідомо це зробив. Просто з часом я почав відпускати, не давити на якісь теми. Інколи треба розслабленіше дивитися на ситуацію і дивитися на місці, що з цього виходить. Намагаюсь знімати на тому вайбі, який відбувається довкола», — пояснює фотограф.
«Серія, яка найбільше вистрілила, була про екзотичних тварин. Я переміг з нею на кількох конкурсах, було кілька виставок, і на мене почали звертати увагу, замовляти зйомки, — говорить Олександр Рупета. — Звісно, можна розповісти щось про кожен проєкт, але цей був першим, який зайшов в люди».
Олександр Рупета згадує проєкт про бункери в Албанії «Храми атеїстичної держави», над яким працював тиждень. «Проєкт зроблений дуже інтуїтивно, мені було все цікаво. Мені дуже сподобалось працювати повільно, щоб були ідея, локація та багато часу, — пояснює фотограф. — Комфортно, коли можна на локації провести скільки завгодно часу і потім вибрати одну фотографію. Подорожувати далі, щось шукати — цей проєкт задав вектор того, як хочу працювати». Олександр додає, що проєкт про бункери Албанії навчив його ставитися до тем вільніше. Спочатку в нього була ідея фотографувати людей, які живуть по сусідству, на тлі бункерів. Проте пейзажі виявились сюрреалістичними самі по собі й він вирішив знімати проєкт за відчуттями, а не за попереднім планом.
.png)
.png)
Олександр Рупета має музичну освіту й укладання фотографій у серію він порівнює із музикою. «Коли пишеш музичний твір і там тільки одна кульмінація, буде доволі нудно — у творі повинна бути динаміка. Повинні бути кульмінації та паузи, але всі мають бути на рівні. Навіть якщо робиш паузу, вона має бути якісною і на своєму місці. Цього можна вчитися все життя», — підсумовує Олександр Рупета.
Олександр Рупета зараз не знімає новини через етичні міркування. «Мені не подобалося, що не можу контролювати процес — як фотографії використовуються після зйомки, що не можу зробити до них підписи, що ними потім ілюструють інші статті, — говорить Олександр Рупета. — Мені не комфортно, коли ти не розбираєшся у ситуації, а просто прибіг і вихопив емоцію, навіть коли людина, яку фотографують, цього не хоче». Олександр Рупета говорить, що навіть у найскладніших і жахливих зйомках для нього важливо знайти промінець надії. «Ця війна має бути показана. Якщо особисто мені щось знімати не комфортно, це ще не означає, що цього не потрібно робити. Навпаки — новин знімати необхідно», — говорить фотограф.
До своїх проєктів Олександр зазвичай не пише великих текстів. «Я проти зайвої інформації, я — за необхідний мінімум. Мені здається, що треба трохи відпускати і бути у внутрішньому діалозі з глядачем, давати йому простір для інтерпретації. Якщо ти все розкажеш і все покажеш, то це буде нудно і тобі, і глядачеві, — пояснює фотограф. — Набагато важливішими є серйозні питання, які ставить серія фотографій, а не недолугі висновки автора. Серія із правильно поставленими питаннями спрацює найкраще».
Олександр Рупета дає своїм фотографіям час «відлежатись». Тоді є змога подивитись на свої фотографії як на чужі й спробувати ще раз скласти із них серію чи проєкт. «Варто знімати набагато ширше, ніж ти собі спочатку запланував. З часом ставлення до проблематики може змінитись, і тоді буде змога вибрати інші фотографії», — каже фотограф.
Коли Олександр Рупета працює з журналістом, це знімає багато організаційних проблем. Натомість коли працює сам, намагається повністю контролювати увесь процес. Проте в умовах війни це робити доволі важко — доводиться шукати контакти та знайомства, щоб зняти певні теми. «Мені подобається працювати з людьми, які розуміють, що і для чого я роблю», — каже Олександр Рупета.
Фотографія та війна
З початком повномасштабної російсько-української війни в Україну приїхало дуже багато іноземних фотографів.
«Я за мультикультурність. Іноземні фотографи в Україні створюють здорову конкуренцію. Не варто ставити на те, що фотограф-українець повинен мати через те якісь преференції. Просто потрібно знімати краще за них».
Олександр Рупета зараз знімає на середній формат «Фуджі» й переважно одним об’єктивом із фіксованою фокусною відстанню 50 мм. «Коли починав, знімав на об’єктив 17–35 мм. Потім зрозумів, що ця динаміка виглядає штучно. Замість того щоб шукати рух у кадрі, ти намагаєшся виправити це широким кутом. Коли передивляєшся фотографії, розумієш, що просто можна було додати мозок, а не широкий кут, — усміхається Олександр Рупета. — В Африці я себе змусив знімати на 50 мм. Я мучився, поки не навчився ним працювати. Зрештою, під кожну фокусну відстань можна знайти собі цікаву тему. Наприклад, є фотограф Крістофер Андерсен, який знімав телеоб’єктивом людей на перехрестях». Роботу зі спалахом Олександр Рупета порівнює із макіяжем — якщо його забагато, це виглядає занадто. Утім все залежить від ідеї та теми фотопроєкту.
Фото Олександра Рупети
«Я знімаю дуже багато. Проте на фінальну стадію можу дуже швидко обрати фотографії. Дивлюсь маленькі іконки і, коли від цієї фотографії іде якась енергія, додаю до серії. З кількох тисяч фотографій обрати десять чи двадцять можна впродовж декількох хвилин. А от потім вже починаються проблеми — дібрати фотографії так, щоб вони одна до одної підходили», — ділиться Олександр Рупета.
«Круто мати когось поряд, хто підтримає, хто зможе подивитись фотографії і щось порадити, — говорить Олександр. — Мені подобається відчуття, коли є ідея наступної зйомки чи серії фотографій загалом. Коли є внутрішнє відчуття драйву, що ти робиш щось правильне. Робота надихає на роботу».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.png)
