Проєкт Семена Кучвари «Pre Mortem», тобто «перед смертю», фіксує мить, де закінчується жарт і починається незворотність. Проєкт побудований на різкому контрасті між іронічним текстом на боєприпасах та фіналом їхнього застосування. Він про гумор у житті військових та результат їхньої роботи для ворога. «Pre Mortem» — це погляд зсередини війни, у якому чорний гумор є інструментом самозбереження, а жарт на снаряді — способом зберегти людяність.
«Я міг би сказати, що в українців почуття гумору змінилося — втім лише у тих, хто безпосередньо дотичний до війська»
Вираз «Pre Mortem» буквально перекладається як «Перед смертю». Він став точним відображенням концепції мого проєкту — зафіксувати останні моменти перед смертю противника. Я зараз не згадаю, яка фотографія стала першою у цьому проєкті і який напис я сфотографував. Натомість добре пам’ятаю, що проєкт «Pre Mortem» виник від нудьги й бажання створити щось смішне, пожартувати, відволіктись від реальності. Я хотів розповісти про роль гумору в житті військових і пояснити, як він нам допомагає на війні.
На обговореннях проєкту «Pre Mortem» часто кажуть, що межа між гумором і чорним гумором доволі тонка. Мені раніше здавалося, що цей проєкт для масового глядача як в Україні, так і за кордоном. Сьогодні все більше переконуюсь у тому, що проєкт правильно розуміють військові, ветерани чи волонтери. Я міг би сказати, що в українців почуття гумору змінилося. Проте лише у тих, хто безпосередньо дотичний до війська. Мені та моїм побратимам проєкт здається справді смішним.
Натомість люди з європейських країн вважають «Pre Mortem» безумовно цікавим, але надто жорстоким. Проєкт змушує людей за кордоном будувати діалог навколо фундаментальних речей: де межа гуманності та як залишатися людиною серед суцільного хаосу. Це початок складної розмови й нова хвиля інтересу до подій в Україні.
«Давайте без образ»
Один із моїх улюблених написів, які сфотографував, — це «Виключи РЕБ, заїбав». Насправді тільки на картинках і відео в інтернеті можна побачити красиве влучання в ціль з першого разу, після якого все вибухає й згорає. Однак люди, які керують FPV-дронами, добре знають, що насправді все відбувається не так. Деколи потрібно витратити багато засобів ураження, щоб отримати описану вище картинку. У нас були ситуації, коли ми палили ціль, приміром, з двадцятого дрона.
Напис «Виключи РЕБ, заїбав» виник у подібній ситуації. Наш черговий дрон не долетів 200 метрів до цілі — ми втратили керування. Маю відео, як ми плавно «пропливаємо» повз. Я зробив цей напис — і наш дрон досяг мети. Ми «розпакували» сектор і знищили ціль. Вийшло доволі іронічно, що саме з цим написом засіб ураження пройшов.
Один із найсмішніших написів, які зробив і сфотографував, — «Ця хуйня концептуальніша за Соню Морозюк». Соня Морозюк — це сучасна українська мисткиня, яка, на мою думку, робить декор-арт. Виявляється, вона дуже відома в Україні, а її роботи на піку популярності оцінювали в тисячі доларів. Проте я ніколи про неї не чув.
Широку відомість і масштабний публічний резонанс Соня Морозюк здобула наприкінці 2023 — на початку 2024 року через гучний корупційний скандал, пов’язаний з її тодішнім нареченим Романом Гринкевичем і його батьком, львівським бізнесменом Ігорем Гринкевичем. Державне бюро розслідувань затримало Ігоря Гринкевича за підозрою в махінаціях із закупівлями неякісного одягу й екіпірування для ЗСУ на суму понад мільярд гривень. У суспільстві виникли підозри, що стрімке фінансування виставок Морозюк здійснювалося за гроші, виведені з оборонних контрактів Міноборони. Напис про Соню Морозюк, яка створює відверту хуйню, видався мені доволі актуальним і комічним.
Напис «Без образ», як на мене, доволі прикольний. Він по-своєму смішний, але містить дуже-дуже тонку, ледь помітну емпатію до ворожого солдата, до поняття ворога. Я цим написом говорю ворогам, що ваша робота — їбашити по нас. Наша робота — вас убити. Тому давайте без образ. У цьому є філософський підтекст, сприйняття війни як системи, у якій кожен виконує свій наказ. Вони прийшли до нас, а ми захищаємо свою землю.
«Мої послання на тому кінці ніхто не прочитає, але мені здалося, що буде цікаво їх задокументувати»
Ще до початку повномасштабного російського вторгнення мені подобалась культура написів у війську. Ця тема, звісно, не нова. Літаки, ракети та бомби розмальовували ще за часів Другої світової війни. У контексті російсько-української війни написи створюють на знак помсти за полеглих побратимів, або ж пишуть щось на прохання людей, які зробили донат для війська.
Мені захотілося зробити щось особливе. Усі написи, які є у проєкті, я придумав і зробив сам. Насправді мої послання на тому кінці ніхто не прочитає, але мені здалося, що буде цікаво їх задокументувати. Перші написи й фотографії я робив без мети створити проєкт. Я знімав для себе, постив фотографії у соцмережах.
Коли я потрапив із зони бойових дій у тил, мені було дуже важко, якщо можна так сказати, акліматизуватися. У мене були депресія й апатія, я нічого не міг робити. Я створив зін (англ. zine, скорочено від magazine — журнал — прим. ред.) «Pre Mortem» тільки тому, що отримав дружнього стусана від земляка — графічного дизайнера, який також служив. Він свого часу побачив мої фотографії й запропонував зробити стікери для бригади, які ми роздавали за донати. Коли я розпочав процес звільнення з війська, він написав, що готовий зробити дизайн для мого зіна «Pre Mortem». Мені дуже зайшов його варіант оформлення і ми почали працювати над проєктом. Жовтий череп на обкладинці — це один зі стікерів, які дизайнер зробив раніше.
Зін вийшов невеликим, оскільки я не мав на меті збирати якомога більшу кількість рандомних фотографій чи скриншотів з відео уражень. Мені важливо, щоб проєкт був повністю авторським.
«Це не добірка написів різних військових — це моя особиста історія»
Усі сфотографовані написи я зробив сам. Кожне зафіксоване ураження ворожих позицій, що зіставлене з цими фотографіями, є результатом бойового застосування саме цього типу боєкомплекту. Всі вказані ураження були здійснені безпосередньо за моєї участі: або під час моєї роботи як пілота БПЛА, або під час виконання обов’язків командира відділення, коли я здійснював безпосереднє цілевказання та навігацію для екіпажу. Це не добірка написів різних військових — це моя особиста історія.
Ідеї написів зазвичай народжувалися залежно від ситуації. Наприклад, історія Соні Морозюк мені відверто дошкуляла. Часто напис виникав сам собою під час збору дрона. Якщо говорити про серйозні написи, то вони зроблені за полеглих побратимів. Таких написів чимало, але у проєкт «Pre Mortem» увійшов лише один.
Сьогодні з’являється величезна кількість проєктів про війну. Люди багато фотографують, створюють документальні, концептуальні й мистецькі історії. Проте всі вони — важкі, гнітючі та безкомпромісно сумні. Це зрозуміло й очевидно, бо війна — це трагедія. Проте мені захотілось показати нашу реальність інакше — відірватись від звичної «страждальницької» картинки.
Матеріал створено за підтримки програми Британської Ради «Гранти для розвитку креативної економіки»
Семен Кучвара — український фотограф зі Львова. Працює з темами тілесності, молодості, свободи й сексуальності, часто знімаючи близьких людей — друзів, які не є професійними моделями, щоб зберегти відчуття правдивості та ненаграності. Публікувався в Musashi Magazine, Resuer Magazine, Argentik Magazine, Sticks and Stones; учасник виставки «Ревізії» (ЄрміловЦентр, Харків). З початку повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ; нині є чинним сержантом і продовжує працювати з фотографією, фіксуючи досвід війни зсередини.
Інстаграм автора
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
