Росія завжди шахраювала з допомогою перекручувань та інтерпретації історичних подій. Щоб пояснити бажання захоплювати чужі землі проросійській аудиторії, Росія формувала позитивний образ війни — «священна» війна, що має благородну мету допомогти «братньому народові». Водночас винним у війні завжди був противник, він нібито змушував Росію воювати.
«Хіба Росія винувата?»
Підміна понять і порушення причинно-наслідкових зв'язків — поширені техніки російської пропаганди, що використовуються проти українців. Кремль маніпулює поняттями Євромайдан, Антитерористична операція (АТО) на сході України, повномасштабне вторгнення та війна. Зокрема пропагандисти називають Майдан 2014 року причиною російсько-української війни. Насправді Росія почала втілювати свої військові плани, використавши кейс Майдану. Роспропаганда створила фейковий образ Майдану, а потім побудувала навколо нього псевдореальність.
Розказати історію того, як з допомогою наративу Росія — федеративна, радянська чи імперіалістична — чинила з колонізованими країнами й чому Майдан 2014 року насправді нас врятував, допоможуть спогади українського документального фотографа Олександра Глядєлова, який знімав ключові історичні події в Україні та світі.
У лютому 2026 року проросійські видання промовисто поширювали матеріали до роковин вторгнення Росії в Україну.
«Україна пройшла шлях від держперевороту на Майдані та громадянської війни на сході до рішення Києва йти в НАТО. Боротьба з російською мовою, силове придушення Криму, Донбасу, Одеси та Харкова, а також багаторічне накачування України зброєю перетворили країну в плацдарм НАТО біля російських кордонів. Росія у відповідь почала спеціальну військову операцію», — пише пропагандистська «Украина.ру».
Якщо навіть найбезглуздішу брехню постійно повторювати, її починають сприймати за правду. Росія дотримується цього простого, проте ефективного правила.
У 2024 році на полях Петербурзького міжнародного економічного форуму президент РФ Володимир Путін на зустрічі з главами світових інформагенцій сказав:
«Всі думають, що Росія почала війну в Україні. Але ніхто — підкреслюю — ніхто на Заході не хоче згадувати, з чого почалася ця трагедія. Вона почалася з державного перевороту в Україні — антиконституційного державного перевороту. Ось початок війни. Хіба Росія винувата в цьому перевороті? Ні».
«Хіба Росія винувата?: Путін назвав майдан у 2014 році причиною війни в Україні»
Президент країни-агресора заявив, що саме після перевороту мешканці Криму вирішили вийти зі складу України й почався військовий конфлікт на Донбасі. Вперше Захід, мовляв, намагався спровокувати повномасштабне вторгнення Росії в Україну жорстокими провокаціями в Одесі та Маріуполі у 2014 році, однак цей план не спрацював.
«Тоді вони вирішили задавити Донбас», — пояснює «Украина.ру» нібито зміну стратегії Заходу. А Росія тим часом буцімто намагалася знайти формулу для врегулювання конфлікту, просуваючи Мінські домовленості. В очах споживачів кремлівської пропаганди тодішня Україна — це країна під зовнішнім керуванням Заходу, який не дотримувався Мінських угод, а й далі озброював українців.
«Перемога Євромайдану стала не кінцем протистояння, а лише передмовою до великої крові, котра скоро проллється в Україні»
Росіяни кажуть, для України краще було б подавити, або розігнати Майдан, бо, крім крові, він нічого не приніс українцям. Насправді Майдан, або Революція Гідності, був спрямований на зміну авторитарного режиму. Дискредитація Майдану Кремлем, окрім окупаційних цілей РФ, — це ще й намір очорнити протестний рух і виправдати агресію силових структур, знеславити цінності демократії, маніпулювати правами й свободами. Завдяки подіям на Майдані та проявленій цивільній відвазі українців, країні вдалося відстояти свої цінності, не втратити національну ідентичність.
«Наша Революція Гідності — це свобода чистого прояву. Ця подія стала знаковою для дуже багатьох людей. Зараз поясню. Я отримав поранення в Іловайську і був у госпіталі разом з нашими військовими. Коли вони дізналися, що в мене в комп’ютері є фотографії з Майдану, одразу попросили показати. Хлопці дивилися знімки й казали, що в них мороз іде по шкірі. Я кажу: «Стоп, ви ж зараз в такій зарубі були». Все одно, для них саме Революція Гідності — це визначальна подія» — Олександр Глядєлов.
«У Москви не було другого вибору»
Перенесімось у радянську добу під час антикомуністичних повстань, що відбулися в соціалістичній Угорщині 1956-го. Вони були жорстоко придушені радянською владою, що призвело до загибелі трьох тисяч угорців, поранення десятків тисяч, а багато угорців змушені були втекти з країни.
Росія називає придушення повстань в Угорщині правомірним і необхідним та перераховує дуже знайомі українцям причини. Мовляв, ці події були ініційовані Заходом матеріально та ідеологічно. Росія не могла допустити появи на території Угорщини військ НАТО. Та й віддати Угорщину противнику нібито не дозволила пам'ять про полеглих солдатів у так званій Великій Вітчизняній, зокрема у Будапештській операції. До того ж до СРСР з офіційним проханням про військову допомогу звернувся тодішній голова правління Угорщини Андраш Гегедюш.
Пізніше, після розпаду СРСР, прикриваючись радянською добою, Росія маскуватиме свою агресію щодо інших країн, вдаючи із себе таку ж жертву, як і інші постраждалі країни.
««У Москви не було другого вибору». Що змушувало СРСР втручатися в життя інших країн та диктувати свої порядки?»
Згадаємо, як боролася за незалежність від СРСР Литва. Литовці проголосили про незалежність та вихід зі складу СРСР 11 березня 1990 року. Росія відповіла економічною блокадою, припинивши постачання нафти й газу, та спробою збройно придушити визвольний рух.
Вночі 13 січня 1991 року у Вільнюсі проходив беззбройний протест проти радянської влади, який російська пропаганда називає сутичками. Проте ці сутички були спровоковані російськими військовими формуваннями. Вони захопили телецентр і телевізійну вежу у Вільнюсі, що був під охороною мирних литовців. Почалися масові зіткнення, які принесли втрати серед цивільних і спецпризначенців. Тоді загинуло 15 мирних литовців, сотні були поранені. Ініціатори заворушень залишилися невідомими, кажуть російські пропагандисти, — підозрювані були з різних республік, згадується й Україна. Це був акт воєнної агресії та спроба окупації Литви з боку російського вищого керівництва СРСР. Проте 6 вересня 1991 року СРСР таки визнав незалежність Литви.
Радянська влада, своєю чергою, переконувала — вони ніколи не хотіли воювати, але були змушені, бо на них постійно нападають.
«В кінці березня 1990 року в Києві проходили акції солідарності на підтримку незалежності Литви, яка проголосила її 11 березня 1990 року. Хоча конкретні масштаби цих мітингів складно відстежити, цей період став часом значної солідарності в Україні з балтійськими республіками, що боролися за свою свободу. Це був час, коли в Україні відбувалися важливі процеси національного відродження, і багато українців бачили в діях Литви паралелі зі своєю свободою за незалежність від Радянського Союзу» — Олександр Глядєлов.
Після Другої світової війни Росія назвалася головним рятівником світу від фашизму й очолила боротьбу за мир. У 1949 році був створений радянський комітет захисту світу, а в 1950 році на всесвітньому конгресі прихильників миру була створена Всесвітня рада миру.
Російська боротьба за мир — частина гібридної війни, так звана радянська «м'яка сила», коли вплив Кремля поширюється по всьому світу через культуру, науку, літературу, спорт, мову тощо. Після розпаду СРСР Росія не демократизувалася та продовжувала свій імперський тиск.
Вона швидко «захоплювала» Україну через проросійських політиків і менеджерів у владних інституціях, скуповування об’єктів промисловості, через культурну та релігійну окупацію тощо. Українська мова багато років була дискримінована в громадських місцях і потребувала захисту.
«Про те, що Росія прийде з великою війною, почав казати своїм друзям ще в середині 90-х. Коли фотографував у Чечні, в Грозному, зрозумів, якою ця війна може бути. Для мене війна в Україні була небажаною, але не несподіваною. Така людська природа — навіть коли розумієш очевидність подій, до останнього сподіваєшся, що цього не станеться» — Олександр Глядєлов.
«СВО» за переділ світу
Російські емоційні промови про захист усього світу й боротьбу за мир продовжують маніпулювати не лише власною аудиторією, а й рештою світу. Повертаючись до роковин російського повномасштабного вторгнення, прокремлівські видання тиражують промову речниці МЗС РФ Марії Захарової, зокрема й про те, як російські солдати мужньо роблять свій внесок у зміцнення міжнародної стабільності.
«Всі цілі «СВО»будуть досягнуті, а стійкий мир можливий тільки за умови усунення першопричин конфлікту», — закінчила промову Захарова.
«Спеціальна військова операція. Чотири роки війни Росії за переділ світу»
Зараз Росія звинувачує Україну та її міжнародних партнерів не тільки у тому, що вони нібито почали війну, а й у тому, що вони не хочуть її закінчувати. Російська служба новин «The Moscow Times» із посиланням на слова Путіна згадує, як ніби західні партнери наполягли на відведенні російської армії, коли та стояла під Києвом у 2022 році. Приводом стали перемовини, саме тому, мовляв, росіяни й відійшли. Однак тоді буцімто українці відкинули всі домовленості й вирішили воювати до кінця.
Так званий посол з особливих доручень МІД Росії Родіон Мірошник (колабораціоніст і пропагандист) назвав Україну — майданчиком для військових випробувань, чиє виживання напряму залежить від допомоги європейських країн. Пропагандисти кажуть, «СВО» давно вийшла за рамки конфлікту двох країн і стала частиною глобального протистояння.
І поки гримлять бої на передовій, Росія продовжує насаджувати ідеологію — на всіх майданчиках розповідає про встановлення історичної справедливості Росії щодо українських територій. Відновлення історичної справедливості насправді потребує Україна. А для цього важливо знати уроки історії.
«Колись я сказав, що документальна фотографія — це останній окоп правди. Тому що впродовж останнього часу ми чуємо й читаємо надто багато брехні. У суспільстві багато дискусій про постправду і розмов про життя в історичні часи, коли на нашій землі ллється кров, а нас усіх обманули. Навіть керівники найпотужніших держав можуть обманювати, попри договори, домовленості та своє слово. Наприкінці усе може виявитися брехнею. До речі, було б цікаво, якби історики порівняли обіцянки обраних керівників держав зі словами монархів. Роздуми про правду демонструють сучасну кризу суспільства. Ми розуміємо, що маємо покладатися в першу чергу на себе» — Олександр Глядєлов.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Куратори виставки в Каунасі: Тетяна Лисун та Олег Соснов
