%20(1).png)
Владислав Краснощок народився й живе у Харкові. У 1997–2002 роках навчався на стоматологічному факультеті, понад десять років працював у лікарні швидкої допомоги. Проте саме фотографія стала його способом бачити світ і говорити про нього. Від 2010 року — учасник артгрупи «Шило», яка відома своїми радикальними візуальними жестами. Владислав Краснощок розширює традицію харківської фотографії, працюючи з архівами, ручним розфарбуванням, колажами, скульптурними об’єктами. З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну документує війну та фіксує її події на чорно-білу плівку.
Мрія та війна
«Влад, творча людина з Харкова. Окрім інших візуальних практик, працюю з фотографією», — так представляє себе митець Владислав Краснощок. Свою творчість порівнює із деревом, кожна гілка якого — це окремий напрямок творчості. «Коріння — це Харків та його середовище. Стовбур — це фотографія, бо саме з неї починав. Далі дерево росло та з’являлись нові гілки. Фотографував, потім розфарбовував свої світлини, купував фотографії на барахолках та розмальовував їх, — розповідає Владислав Краснощок. Працював з обрізками від своїх фотографій, робив колажі, асамбляжі — об’ємні колажі. Згодом з’явились графіка, живопис і ще багато іншого».
Коли Владиславу Краснощоку стає нецікавою одна гілка творчості, він переходить на іншу, або ж «вирощує» нову. «До повномасштабної війни у мене був великий відпочинок від фотографії. Коли розпочалось російське вторгнення, зрозумів, що потрібно знову фотографувати, — каже Владислав Краснощок. — Познімати війну — це була моя мрія. Просто ніколи не думав, що війна прийде до нас в країну».
Владислав Краснощок зацікавився фотографією більш як п’ятнадцять років тому. Спершу показував свої роботи на різних фотосайтах. «Мені пощастило потрапити на фотосайт, де була жорстка критика. Коли отримував багато негативних коментарів, то йшов у бібліотеку і читав книги по фотографії», — пригадує Владислав Краснощок. У 2010 році він разом з іншими харківськими фотографами створив групу «Шило». У 2018 році Сергій Лебединський, активний учасник групи «Шило», заснував Музей Харківської школи фотографії. «Харківська школа фотографії — це гарний спадок. Приємно, що в рідному місті такий концентрат видатних фотографів, які робили дуже естетську красиву та водночас агресивну фотографію», — говорить митець.
Владислав Краснощок у будинку свого дитинства створив музей, де експонує свої численні роботи. «У мене є філософія про те, що браку немає. Намагаюсь будь-яку картинку довести до стану, коли вона починає працювати на глядача. Працюю з багатьма техніками, нічого не викидаю, і в результаті у тебе дім-музей, у якому всі стіни в картинах-татуюваннях», — говорить з усмішкою Владислав Краснощок.
Чесність і фотографія
У воєнній фотографії зараз багато повторів і штампів. «Новий кадр — це коли опиняєшся у середовищі, де ще не був, і знімаєш щось зовсім для себе не відоме. Коли в тебе нова тема, ти бачиш якусь ситуацію й починаєш з нею працювати. Якщо з цієї ситуації вдасться отримати нову картинку — це і буде новий кадр», — каже Владислав Краснощок. Він умовно поділив війну на окремі теми, над якими почергово працює. «Потроху збираю пазл і, якщо отримую 70–80 відсотків задуманих кадрів, то це вже непоганий результат», — каже Владислав Краснощок.
Фотограф наголошує, що всі його світлини — чесні, зроблені без жодних додаткових маніпуляцій. «В мене є одна фотографія, де я втручався. Об’єднав дві фотографії, як колись воєнний фотограф Дмитро Бальтерманц додав у своє фото небо, — пояснює Владислав Краснощок. — Я поїхав знімати роботу градів на Донеччину. Приїжджаю в Харків, дістаю рюкзак, фотоапарат падає і кадр з ракетою засвічується. У мене був інший кадр з Лиманського напрямку, на якому через село їде мотоцикліст. Я об’єднав ракету, яка залишилася з попереднього знімка, із мотоциклом».
Постобробка фотографій Владислава Краснощока нагадує роботу сучасних фотографів у «Лайтрумі» з тією лише різницею, що всі процеси відбуваються у темній кімнаті. Він використовує старий папір і техніку літ-друку, яка дозволяє отримати унікальний тональний відтінок, високу контрастність, виразне зерно тощо. «Я працюю з літ-друком більше п’ятнадцяти років і повністю контролюю цей процес. Зараз мені це легко і я за три-чотири години можу надрукувати 10–15 картинок», — розповідає фотограф.
Форма і глибина
«Коли знімаю війну, я завжди думаю про картинку. Я звертаю увагу на форму, — говорить Владислав Краснощок. — Я вважаю, якщо ти спіймав форму, то вона може перетворитися на образ. Образ — це і є статична красива фотографія». Владислав говорить, що йому не потрібно пітчити теми різним медіа чи продавати знімки новинним агенціям. «Усі знімки роблю для себе, набиваю свою скарбницю фотографіями. Потім з ними працюю, роблю проєкти й книги», — каже фотограф.
Владислав Краснощок працює переважно із плівкою. «Це звичка, бо я дуже добре розумію цей процес. До того ж я людина ледаща, і мені так легше працювати: зняв, проявив, відсканував плівки і непотрібно довго працювати у фотошопі чи лайтрумі, — усміхається Владислав. — Плюс до всього — я отримую фізичну річ. Якщо станеться черговий блекаут — у мене все одно залишаться фотографії».
Фотографії Владислава Краснощока переважно чорно-білі. Кольорові знімки потребують іншого підходу до зйомки, це вже інша естетика та філософія. Фотограф говорить, що колір завжди буде перемагати формальну структуру, і композицію треба буде будувати по-іншому. «Я не проти кольору і фотографую також в кольорі. Проте я не можу сказати, що колір дасть мені щось, чого не зможу отримати в чорно-білому зображенні», — каже Владислав Краснощок.
На фотографіях Владислава Краснощока чітка й лаконічна композиція. «Спочатку завдяки кропам я намагався з поганої фотографії зробити щось приємне. Я це робив постійно. Потім взяв за звичку одразу кадрувати зображення, яке бачу у видошукачі камери. Намагаюся контролювати всі плани й одразу робити гарну картинку, — ділиться фотограф. — Тепер я ніколи не кро́плю фотографії. Спеціально вручну зробив чорну рамочку, щоб люди розуміли, що перед ними — повний кадр. Можливо, так з’явилась лаконічність». Владислав Краснощок вигадав для себе поняття «композиційний йорж» — це структура, яка заважає переглядати картинку в цілому. Наприклад, стовпи чи інші грубі вертикалі, яких фотограф намагається уникати.
Спогад і книга
«Для мене документальна фотографія — це роман, репортажна фотографія — це абзац, а новинна фотографія — це слово. Зараз не так багато авторів створюють романи, — каже Владислав Краснощок. — Воєнна фотографія сьогодні це збір різного фактажу. Звісно, є багато класних фотографів і класних картинок, але я майже не бачив цілісних речей».
Владислав Краснощок документує повномасштабну російсько-українську війну від її початку. За цей час у нього назбиралось багато пам’ятних історій. «Коли була звільнена Мала Рогань під Харковом, я йшов разом із двома військовими біля посадки. Один з хлопців — Сашко, був командиром, який звільняв цю посадку від російських військових. Ми з ним здружились, навіть були разом на дні народження спільного знайомого. Потім дізнався, що Сашко загинув, і я фотографував його похорон. Це був перший випадок, коли я з людиною познайомився при житті, а потім знімав прощання. Ця історія мені сильно врізалася в пам’ять», — розповідає Владислав.
Зараз Владислав Краснощок він разом із дизайнером працює над книгою «Documentation of the war», яку надрукує видавництво у Нью-Йорку. «З кожної поїздки ти все одно щось привозиш: чи картинки, чи почуття. Ти завжди з чимось повертаєшся, — каже Владислав Краснощок. — Мені достатньо з одного відрядження привезти декілька вартісних картинок. Якщо з картинок складається історія, тоді планую книгу. Концепція дуже проста: зробити гарні світлини та поєднати їх між собою».
Владислав мріє у майбутньому познімати американський авіаносець, який, можливо, зайде у Чорне чи Середземне море. Окрім армійської авіації хотів би познімати ще тактичну. Проте, за словами фотографа, зараз найважче у роботі одне — вижити.
Владислав Краснощок — харківський художник. З 1997 по 2002-й навчався на стоматологічному факультеті Харківського державного медичного університету. У 2004–2018 роках працював у Харківській державній клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім. О. І. Мещанінова. Фотографією займається з 2008-го, а у 2010-му став учасником групи «Шило» разом із Сергієм Лебединським, Вадимом Трикозом та Василісою Незабаром. Окрім документальної фотографії, що естетично трансформується завдяки технічним маніпуляціям, працює з архівами та ручним розфарбуванням — прийомами, що сформувалися в харківській фотографії ще від кінця 1970-х років. Також поєднує кадри з об’ємними скульптурними об’єктами. Займається станковою і друкованою графікою та стріт-артом.
Соціальні мережі фотографа: Facebook, Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: Владислав Краснощок
Літературна редакторка: Юлія Футей
