Два роки тому, 28 жовтня 2024 року, Росія атакувала центральну частину Харкова, завдавши руйнувань історичній будівлі Держпрому — видатному зразку конструктивізму та претенденту на список спадщини ЮНЕСКО. Наслідки російського удару по архітектурній пам’ятці зафіксував фотодокументаліст Саша Маслов.
Близько 21:00 російська авіабомба КАБ-500 влучила у приміщення Держпрому, частково зруйнувавши декілька поверхів. Тоді, за повідомленням мера Харкова Ігоря Терехова, зазнали поранень семеро людей. А очільник Харківської ОВА Олег Синєгубов уточнив, що серед поранених — різні категорії людей: від поліцейського, який перебував на чергуванні, до людей, які проходили повз близько 21-ї години.
«Це чудо, що не постраждало більше людей, тому що зазвичай в цьому місці досить людно», — зазначив Синєгубов.
Керівник поліції Харківщини Володимир Тимошко повідомив, що авіабомба влетіла у кабінет одного із суддів господарського суду, що розташований у Держпромі.
«Цю будівлю не змогли знищити нацисти під час Другої світової війни, зараз її намагаються знищити росіяни, — заявив Тимошко. І додав: — Це цивільний об'єкт, він не має воєнного значення».
Воєнний контекст
Держпром справді намагалися знищити ще під час Другої світової війни. В серпні 1943 року, відступаючи з окупованого Харкова, нацистські війська замінували Держпром. Внаслідок вибухів і пожеж будівля зазнала серйозних внутрішніх руйнувань, також було пошкоджено обладнання. Однак того ж року Держпром почали відбудовувати, а на початку 2000-х розпочалася велика реконструкція.
Російські окупанти діють за схожою логікою, намагаючись зруйнувати не тільки культурні об’єкти, а й цивільну інфраструктуру українських міст. Внаслідок атаки 28 жовтня 2024 року пошкоджений не лише Держпром, але й адміністративні будівлі, обласна лікарня та житлові будинки — у багатьох із них вибито сотні вікон.
Це вже не перший удар по Держпрому за час російсько-української війни — ще в березні 2022 року вибухова хвиля від удару по будівлі обласної адміністрації вибила вікна у конструктивістському гіганті. В січні 2024 року вітражі та скління будівлі знову були пошкоджені під час обстрілу неподалік. А менш ніж за два тижні після руйнівної атаки, у ніч на 8 листопада 2024 року, будівля Держпрому знову зазнала пошкоджень — ворожі авіабомби поцілили в середмістя Харкова, тоді постраждали ще й навколишня інфраструктура майдану Свободи, зокрема «сухий» фонтан і сквер.
Президент Володимир Зеленський різко відреагував на чергову атаку: «Кожне рукостискання з воєнним злочинцем Путіним додає йому впевненості. Замість загравань із ним ми маємо змусити його до миру через колективну рішучість».
Пам’ятка світового авангарду
Будинок державної промисловості — найбільша будівля у стилі конструктивізму у світі та важлива частина архітектурного обличчя Харкова. Споруджений у 1928 році, він є одним із найбільш упізнаваних символів міста і має статус архітектурної пам’ятки.
Цей 13-поверховий хмарочос із силуетом у формі літери «Н», став справжнім проривом в інженерії й світовим взірцем авангардної архітектури. Будівля складається з трьох частин, з'єднаних переходами-мостами. Головною новацією будівництва стало використання виключно залізобетону без застосування металевого каркаса — вперше у світовій практиці того часу. На момент відкриття Держпром мав найсучаснішу інфраструктуру: від автономного опалення до власної телефонної станції. Після монтажу телевежі у 1955 році об’єкт сягнув 108 метрів у висоту, що на 15 метрів перевищує висоту статуї Свободи в США.
Харківський Держпром є найвидатнішим втіленням принципів конструктивізму. Конструктивізм — авангардний напрям мистецтва 1920–30-х років, який в архітектурі проявився через відмову від декору на користь чіткої геометрії, функціональності та промислових матеріалів: залізобетону, скла й сталі. Утім, доба конструктивізму виявилася короткою: вже у 1930-х роках радянська влада заборонила стиль як «буржуазний» та «націоналістичний», а митців піддала репресіям.
До 1934 року, поки Харків був столицею Української РСР, Держпром функціонував як справжній урядовий центр: там розміщувалися найвищі органи влади та десятки промислових трестів. Після перенесення столиці до Києва урядові установи виїхали, а приміщення зайняли місцеві органи влади. В стінах Держпрому в 1933 році застрелився очільник уряду УРСР 1918 року, народний комісар освіти УСРР та один із головних ідеологів і провідників радянської «українізації» Микола Скрипник, що стало символом згортання українізації та початку масових репресій.
Держпром і фотографія
Харківський Держпром наприкінці 1980-х років дав нове ім'я та міську ідентичність спільноті молодих фотографів Харківської школи фотографії. Заснований у 1984–1986 роках як група «Контакт», колектив збирався в крихітній лабораторії під дахом Будинку культури. Там фотографи експериментували із чорно-білою документальною зйомкою, намагаючись досягти особливої чіткості й глибини кадрів.
Група на чолі з Мішею Педаном, Леонідом Песіним і Сергієм Братковим взяла собі назву «Госпром» («Держпром»). Це сталося після резонансної виставки 1987 року в Палаці студентів, яка щодня збирала тисячі глядачів, попри спроби КДБ її закрити. Назва підкреслювала коріння авторів у харківському середовищі, а їхній стиль утілював естетику концептуалізму: серійність, буденність сюжетів та навмисну відмову от парадного академізму.
«Держпром завжди був символом міста, і як такий, вказував на коріння групи в радянському минулому та пов’язував її із сучасним і майбутнім харківської фотографії — або принаймні так сприймали своє ім'я та свою роль у Харківській школі в той час фотографи групи», — зазначають у Харківській школі фотографії.
На початку 1990-х через розпад СРСР та економічні труднощі група «Госпром» припинила існування. Частина фотографів змінила професію, а інші виїхали за кордон. Попри це, колектив увійшов в історію українського мистецтва, а через роки Сергій Братков присвятив легендарному символу міста окремий фотопроєкт «Держпром».
Держпром завжди був осередком культурного й технологічного поступу. Ще наприкінці 1940-х років у Держпромі розпочалося мовлення першої в країні телепередачі, а згодом тут з’явилася й перша українська телестудія. У 2019 році режисерки Тетяна Кононенко та Матільда Местер присвятили гіганту документальну стрічку «Будинок», де через поєднання сучасних зйомок та архівів 1920-х років Держпром осмислюють як «машину часу».
Символ не лише архітектурний
Держпром — це найбільша у світі споруда в стилі конструктивізму та перша державна офісна будівля, зведена в модерністських формах, що суттєво вплинула на світову архітектуру. У вересні 2023 року міжнародна організація ЮНЕСКО внесла харківський Держпром у список обʼєктів для посиленого захисту. Будівля також претендує на включення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Розташований у самому серці Харкова — на майдані Свободи — комплекс Держпрому та навколишня забудова становлять цінну культурну спадщину: поруч розмістилися корпуси Каразінського університету та домівка українських митців доби Розстріляного відродження будинок «Слово». Держпром є головною туристичною точкою міста — до 30-річчя Незалежності України тут облаштували оглядовий майданчик із панорамою майдану Свободи.
Тим часом російська агресія щоденно ставить під загрозу не лише життя людей, а й культурну спадщину України.
Саша Маслов — українсько-американський портретний і документальний фотограф, народився 1984 року в Харкові. З 2008 року працює у Нью-Йорку, нині живе між Нью-Йорком і Києвом. Його фотографічна практика охоплює портретну зйомку, документальні історії та довготривалі авторські проєкти, присвячені людським долям, історичній пам’яті та ідентичності.
Співпрацює з провідними міжнародними виданнями, серед яких The New York Times, The New Yorker, The Guardian, The Wall Street Journal, Esquire, Forbes, TIME та Financial Times. Його роботи експонувалися в галереях і культурних інституціях Європи, Азії та Північної Америки.
Серед найвідоміших авторських проєктів — Veterans: Faces of World War II (2017), присвячений ветеранам Другої світової війни з різних країн, та Ukrainian Railroad Ladies (2020), що документує життя жінок, які працюють на українській залізниці. Також є співавтором фотокниги Saints (2024).
Від початку повномасштабного російського вторгнення Маслов активно документує війну в Україні, її вплив на суспільство та життя людей. Його роботи відзначені міжнародними фотографічними нагородами, зокрема Sony World Photography Awards, а також були представлені серед фіналістів Magnum Photography Awards та LensCulture.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
.jpg)
