‍На початку липня 2026 року російська армія розгорнула масштабний повітряний терор, застосовуючи ракети, авіабомби та дрони по житлових кварталах, цивільних підприємствах, транспорту й мережах АЗС в Україні. Найважчих втрат зазнала столиця, через влучання в будинки загинула 31 людина, 102 людини травмовані. Обстріли інших регіонів забрали життя дітей, молодих людей і цілих родин: у Харкові загинули 23-річна дівчина та 15-річний хлопець, у Лозовій Харківської області й на Дніпровщині жертвами ударів стали дівчата десяти та семи років, у Сумах російська авіабомба обірвала життя матері з дитиною, у Ромнах — цілої родини. Внаслідок зростання кількості атак на АЗС у прифронтових регіонах є травмовані серед працівників станцій, також серед поранених — медики та співробітники Укрпошти.

Упродовж 2024–2026 років Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) спільно з міжнародною організацією FotoEvidence реалізувала проєкт FotoEvidence Ukraine, спрямований на збереження національної пам'яті, підтримку документалістів і відновлення культурного фонду України. Спираючись на понад десятирічний досвід у створенні та виданні вагомих фотокниг, проєкт FotoEvidence Ukraine поставив собі за мету зібрати документальний матеріал в українських фотографів, які працювали над документуванням російського вторгнення з 2014 року, опублікувати та безкоштовно поширити серед шкіл і бібліотек. Загальний тираж виданих фотокниг склав чотири тисячі примірників, із яких понад три тисячі були розподілені між бібліотеками та закладами освіти в різних регіонах України та за кордоном. Українська асоціація професійних фотографів підбиває підсумки проєкту, що тривав два роки.

«Не сама» — це чуттєва документальна фотосерія Даші Тендітної, присвячена українському материнству в умовах війни. Проєкт розповідає історії жінок, зокрема дружин загиблих Героїв, які виховують дітей у час війни. Даша Тендітна прагне показати силу духу українських матерів, а також нагадати суспільству, що вони не повинні залишатися наодинці зі своїм болісним досвідом. Це візуальна історія про життя, яке триває попри все, та про любов, яка ніколи не зникає.

Російські війська цілеспрямовано атакують паливну інфраструктуру у прифронтових регіонах. Лише протягом червня на Сумщині було зафіксовано 13 ударів по автозаправних станціях. У Запоріжжі щодня під атаками СТО, АЗС, комунальні й приватні підприємства. Під вогнем цього тижня — енергооб’єкти та об'єкти Нафтогазу. Через безперервні обстріли продовжують гинути цивільні: від балістичного удару у Кривому Розі загинуло п'ятеро людей, на Херсонщині життя втратили двоє фахівців із гуманітарного розмінування, їхні колеги у лікарні, на Одещині уламок «шахеда» вбив молоду жінку на пляжі, в акваторії Чорного моря загинув моряк цивільного судна. У Києві також зафіксовані удари балістикою, поранено двох людей.

Руйнування пам'яток — воєнний злочин без терміну давності, ворог завдає шкоди, нищить їх, а те, що не може зруйнувати, — викрадає. Росіяни не шкодують і тих пам'яток, які мають виняткову цінність для всього світу та захищені міжнародним правом і ЮНЕСКО. Понад пів тисячі — а саме 536 культурних об'єктів в Україні — офіційно визнані ЮНЕСКО пошкодженими станом на травень 2026 року. Кожен такий злочин документують — як повідомляє генеральний прокурор України Руслан Кравченко, вже відкрито понад 240 кримінальних проваджень та є 15 підозрюваних. Аби зафіксувати й зберегти свідчення кожного злочину: пошкоджені будівлі храмів, розгромлені центри культури, знищені театри, спалені фонди, на місце подій одразу прибувають українські документалісти. Їхні роботи наочно демонструють руйнівний вплив війни на культурну спадщину України, намагання українців вберегти кожен об'єкт і реліквію.