Володимир Петров — документальний фотограф та фотожурналіст, один зі співзасновників спільноти «Українська документальна фотографія». Сьогодні він служить на посаді старшого офіцера відділення комунікації у 33 окремій механізованій бригаді. Його світлини — це глибоке занурення в історію героя та спроба зрозуміти себе, щира розповідь про події й пошук правди.

Початок липня 2025 року в Україні позначився новим етапом ескалації. В ніч із 3 на 4 липня Росія здійснила найпотужніший комбінований удар за весь час повномасштабного вторгнення. Київ і ще щонайменше п’ять регіонів країни зазнали атак безпілотників і ракет. А загалом тиждень — з 30 червня по 4 липня — був одним із найнапруженіших: понад 500 ударів, десятки поранених, зруйновані будівлі, пожежі й людські жертви. 

4 липня 2022 року українські військові встановили на Зміїному державний прапор. Це стало завершальним етапом складної операції зі звільнення острова українськими силами. 30 червня російський гарнізон залишив Зміїний під тиском українських ударів.

Фотографії з України — з фронту, прифронтових міст, евакуацій і тилу — давно стали символами правди у часи війни. Для українських фотографів участь у міжнародних конкурсах — це не тільки шанс бути почутими у світі та розповісти про війну своїм голосом. Це також можливість отримати фінансування, підтримку на розвиток проєктів, долучитися до світових агенцій або презентувати свої роботи у провідних галереях.

Весна 2014-го. Україна ще не встигла оговтатися після смертей на Майдані й анексії Криму, як Росія вже розгойдувала її південь і схід. У квітні вона провокувала Харків, Одесу, Донеччину та Луганщину. Так починалась війна, яка триває й сьогодні — у 2025 році. Війна без оголошення, але вже зі зброєю в руках. Росія зухвало й відкрито заходила на Донбас — під прикриттям «референдумів», «народних республік» і «ополчення». В одних містах їй дали відсіч — вистояли Харків і Одеса. В інших не змогли стримати навалу. Донецьк і частина області були захоплені. Фотограф-документаліст Анатолій Степанов був у центрі подій. Він бачив на власні очі, як розгортався сценарій гібридного вторгнення: мітинги, захоплення адмінбудівель, поява озброєних «добровольців» з Росії, перші вбиті. У квітні 2014-го він знімав похорон закатованого бойовиками проукраїнського депутата в Горлівці, стояв біля захопленого райвідділу в Слов’янську, фіксував спротив у Донецьку, Маріуполі й наслідки трагедії в Одесі вранці 3 травня біля згорілого Будинку профспілок.