«Місто Добра» — це всеукраїнський проєкт, започаткований благодійницею Мартою Левченко у 2016 році. Сьогодні це масштабний простір комплексної підтримки жінок та дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, наприклад, стали жертвами домашнього насилля, ризикують опинитися на вулиці, потребують підтримки соціалізації та реінтеграції чи перебувають за межею бідності. З початку повномасштабного російського вторгнення тут також допомагають дітям, які були вимушені евакуюватися через війну.

Українська фотографка Марися М’яновська розповіла, чому її світлини стали більш емпатійними та щирими, ніж до війни, й чому особисті історії допомагають розкрити глобальні проблеми світу краще, ніж щоденне знімання подій.

На початку серпня внаслідок російських авіаударів пошкоджено Острівський міст — єдиний автомобільний міст, що з’єднує мікрорайон Корабел, який ще називають Острів, із материковою частиною Херсона. Після кількох атак міст вцілів, але дістав значні пошкодження. Розпочалася термінова евакуація населення Острова.

Владислав Краснощок народився й живе у Харкові. У 1997–2002 роках навчався на стоматологічному факультеті, понад десять років працював у лікарні швидкої допомоги. Проте саме фотографія стала його способом бачити світ і говорити про нього. Від 2010 року — учасник артгрупи «Шило», яка відома своїми радикальними візуальними жестами. Владислав Краснощок розширює традицію харківської фотографії, працюючи з архівами, ручним розфарбуванням, колажами, скульптурними об’єктами. З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну документує війну та фіксує її події на чорно-білу плівку.

Андрій Котлярчук починав у Верховній Раді, знімав президентів і рекламу для світових брендів, роками працював у глянці. Та у 2000-х відмовився від комерції, щоб знімати лише власні проєкти. Сьогодні він — автор фронтових портретів, альбомів про добровольців на війні і Київщину після окупації, новий учасник УАПФ. У його роботах документальність поєднується з авторською філософією, а війна постає не лише як трагедія, а й як простір для пошуку сенсів і краси.