Фотографка Адріана Довга розповіла, як показує на фотографіях світлих людей і світло у час, коли довкола лише тіні й темрява, та чому камера допомагає зберігати емпатію і сентиментальність, коли через неї опиняється дуже близько до болю та горя.

Режисер, журналіст і засновник Української асоціації професійних фотографів Мстислав Чернов став лауреатом Гільдії режисерів Америки (DGA Awards). Режисер отримав нагороду у категорії «Видатне режисерське досягнення в документальному кіно за 2025 рік» за стрічку «2000 метрів до Андріївки».

Росія продовжує використовувати холод як зброю проти українців, масовано атакуючи критичну інфраструктуру. Через суттєві пошкодження об'єктів у Харкові оголошено надзвичайну ситуацію місцевого рівня, у Києві — понад 1000 будинків будуть без тепла до кінця опалювального сезону, пошкоджені ТЕЦ на заході країни. Російські атаки продовжують вбивати цивільних українців: шахтарів на Дніпровщині, мирних жителів у Дружківці, 18-річних у Запоріжжі, і ще багато поранених у різних регіонах України. Резонансними стали ворожий напад на пологовий будинок та кривавий обстріл притулку для собак у Запоріжжі. Відомо щонайменше про шість атак росіян на пожежно-рятувальні частини та надзвичайників. Значно посилилися російські удари по залізниці.

У багатьох людей є історії, якими вони досі бояться ділитися зі своїми найближчими, щоб не завдати їм шкоди чи болю. Є альбоми із вирваними сторінками чи замальованими та вирізаними обличчями родичів, чия присутність там могла спричинити арешти чи заслання для усієї родини. Є спогади про травматичний досвід, пов’язаний із добою радянського та націонал-соціалістичного насильств, які залишаються у сімейних недомовках і старанно зберігаються у тиші. Громадська організація «Після тиші» досліджує табуйовані впродовж тривалого часу теми, розповідає проігноровані історії й дає голос людям, які були змушені мовчати. Впродовж п’яти років організація працює у сферах публічної історії, меморіальної культури та неформальної освіти. Діяльність «Після тиші» зосереджена на документуванні та збереженні історій, які залишилися поза офіційними наративами, зокрема досвіду людей під час репресій і воєн.

Український фотограф Петро Чекаль знімає життя під час війни, а також займається музикою, пише тексти та вірші. Він намагається поєднувати поезію із прозою, метафори із документалістикою, а також ролі митця й арткуратора. Петро Чекаль розповів про пошук власної візуальної мови та світла, яке не сліпить а, навпаки, освітлює, та чому для нього припинити фотографувати — те саме, що втратити зір.