Перший тиждень нового року для українців минув під звуки сирен повітряних тривог, гудіння «шахедів» та вибухи. Масовані атаки на Запоріжжя, обстріл Білої Церкви та Волині, терор Чернігівщини й Херсона — російські удари охопили всі регіони у святковий тиждень. Найбільш руйнівними та смертоносними стали атаки ворога на Одесу й Харків. В Одесі у новорічну ніч травми середньої тяжкості отримали троє дітей. На наступний день у Харкові під завалами будинку загинула трирічна дитина, ще одне немовля зазнало стресу. Наслідки російських атак на Харків та Одесу зафіксували у фоторепортажах Микита Кузнецов і Олександр Гіманов.

Олександр Навроцький — український фотограф. Народився, живе й працює у Києві. Займається фотографією з 2008 року, у своїй творчості досліджує тему міського середовища. Учасник групових виставок в Україні та Європі. Олександр Навроцький розповів про роботу над серіями фотографій, про «унікальний» район Києва Троєщину, чому саме плівка дає йому можливість відчути міський ландшафт і чому ніколи не планує зйомок.

Останній тиждень 2025 року в Україні розпочався з масованої російської атаки на критичну інфраструктуру. За повідомленням Міненерго, це була дев’ята масована атака на енергосистему України від початку 2025 року. Значна частина ударів припала на Захід України. Ворожа армія перетворила Святвечір та Різдво на випробування для чернігівців. Відзначився тиждень атаками на Житомирщину й Черкащину, де серед загиблих та поранених — діти. Росіяни продовжили цілеспрямовано нищити інфраструктуру Одещини. Стабільно важка ситуація з обстрілами на прифронтових територіях. На Донеччині від удару російського дрона загинув волонтер з Харкова. В ніч проти вихідних росіяни масовано вдарили по Києву та області, продовживши дроновий терор протягом дня.

Яків Ляшенко — документальний фотограф, який сьогодні знімає побут та війну у батальйоні спеціального призначення «Донбас». Він фіксує на цифрову камеру смерть і біль, а на чорно-білу плівку — життя й красу. Його світлини — це документи нашого часу, на яких руїни будинків, понівечені тіла та обличчя людей, які бачили багато болю, та не втратили жаги життя.

Фотографка Іра Лупу розповіла, чому у візуальному сенсі зйомка війни оперує у доволі обмеженому регістрі, проте фотографія усе одно залишається улюбленим медіумом, чому варто братися, на перший погляд, за очевидні теми та як шукати в них глибину.