Лікарі, музейники, підприємці, волонтери — люди з різних сфер лишаються в Херсоні попри щораз складнішу безпекову ситуацію. Херсонець Станіслав Остроус регулярно навідується до рідного міста, щоб фіксувати на фото життя тут у всій його вразливості й складності. Цього разу він не тільки зробив амбротипи, «безсмертні відбитки» мешканців Херсона, а й коротко записав їхні історії, думки і враження.

Сьогодні, у Всесвітній день фотографії, ми хочемо нагадати про те, як українська документальна фотографія змінила спосіб, у який світ бачить Україну взагалі та російсько-українську війну зокрема, як документування подій впливає, з одного боку, на сприйняття й ставлення до нас у світі, а з іншого — на реальні судові кейси та політичні рішення. Нагадати, що завдяки щоденній праці фотографів в умовах війни, попри всі обмеження та ризики, не тільки формується образ країни, з яким вона входить у загальноєвропейську історію, але й вирішуються долі конкретних людей.

Михайло Маркович — відомий закарпатський краєзнавець, дослідник історії та етнографії. Головний напрям його наукових зацікавлень — візуальна історія Закарпаття кінця ХІХ — першої половини XX століття.Упродовж багатьох років Михайло Маркович займається пошуком, колекціонуванням і систематизацією давніх оригінальних та рідкісних фотографій краю. Особливе місце в його колекції посідають світлини іноземних мандрівників, етнографів і фотокореспондентів, які фіксували повсякденне життя закарпатців, народні традиції, архітектуру та природу регіону.Його історико-етнографічна книга «Ватра в Карпатах. Репортажі з минулого» занурює читача в міжвоєнну добу, коли Закарпаття перебувало у складі Першої Чехословацької республіки. Цей період часто називають часом модернізації, суспільних змін і культурного розквіту краю.

Наприкінці квітня 2026 року у Литовському національному музеї мистецтв відкрилась виставка «Українські мрійники», присвячена Харківській школі фотографії та організована Музеєм Харківської школи фотографії (MOKSOP). Діяльність поколінь харківських фотографів увійшла до світового канону contemporary art. Роботи Бориса Михайлова є у колекції нью-йоркського МоМА, а багатьох авторів Школи — у паризькому Центрі Жоржа Помпіду. Значення світлин декількох поколінь фотографів з Харкова виходить далеко за межі міста й фотографії загалом.Директор Музею Харківської школи фотографії та один із кураторів виставки «Українські мрійники» Сергій Лебединський розповів, чим сьогодні дивують роботи харківських фотографів, який існує взаємозв’язок між кількома поколіннями Харківської школи фотографії та назвав імена фотографів, про яких обов’язково має дізнатися світ.