Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка і Костянтинівка — міста, що входять до єдиної Краматорсько-Костянтинівської агломерації, мають важливе стратегічне значення й становлять основу української оборони на Донеччині у російсько-українській війні. Водночас одну з ключових позицій у літньому наступі російської армії займає місто Костянтинівка. Українська асоціація професійних фотографів аналізує наративи та фейки, які ширила ворожа пропаганда у Костянтинівці з початку війни 2014 року: від «основної бази проросійських ополченців» до «воріт в останню непідконтрольну Росії агломерацію на Донбасі».

Протягом шести діб — з 7 по 12 липня — Росія продовжила щодня атакувала українські міста дронами та ракетами. Удари охопили майже всі регіони — від Донеччини до Львова. Під обстрілами опинилися житлові квартали, університети, підприємства, аеродроми, школи. Загинули щонайменше 15 людей, понад 70 — дістали поранення. Атаки були комбінованими: Росія використовувала і Shahed-136, і балістичні ракети, і ракети «Кинджал», намагаючись перевантажити українську ППО.

Ні, війна аж ніяк не мальовнича й геть не гарна, але окремі її елементи таки красиві — сказав мені чоловік понад три роки тому, споглядаючи хмару азотної кислоти над квітневим Рубіжним. Коли я дивлюся на цю травневу світлину Сергія Моргунова, згадую його слова. Ні, не гарна. Узагалі не гарна. Утім.

Як українським фотографам долучитися до роботи з Getty Images? Що найчастіше купує світовий ринок? Який знімок варто показати, а який — ні?Про все це — у розмові з представниками компанії Global Images Ukraine, яка вже понад 11 років є офіційним партнером Getty Images в Україні. Директорка Оксана Антонова, комерційний директор Кирило Матвієнко та старша редакторка Тетяна Довгаль розповіли про реалії роботи з візуальним контентом під час війни й можливості для українських фотографів. 

Олег Переверзєв працює фотографом майже двадцять років. Він знімав репортажі про неординарних людей та визначні місця України, бекстейджі фільмів, студійні портрети, а впродовж останніх років — війну. Олег розповів, чому бобіна плівки з фабрики «Свема» дарувала свободу, чому техніка для фотозйомки інколи цікавила його більше, ніж результат, а також чому обрамлені у квадрат фотографії світу довкола зникають через добу.

Володимир Петров — документальний фотограф та фотожурналіст, один зі співзасновників спільноти «Українська документальна фотографія». Сьогодні він служить на посаді старшого офіцера відділення комунікації у 33 окремій механізованій бригаді. Його світлини — це глибоке занурення в історію героя та спроба зрозуміти себе, щира розповідь про події й пошук правди.